Крюков Микола Миколайович (актор)
| Крюков Микола Миколайович | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Крюков Николай Николаевич | |||
| Народився |
25 червня (8 липня) 1915 Тверська губернія, Російська імперія | |||
| Помер |
17 квітня 1993 (77 років) Санкт-Петербург, Росія | |||
| Поховання | Серафимівське кладовищеd | |||
| Громадянство |
 СРСР →  Росія | |||
| Діяльність | актор театру і кіно | |||
| Роки діяльності | 1936 — 1992 | |||
| Дружина | актриса Гурова Лілія Іванівна | |||
| IMDb | ID 0473054 | |||
| Нагороди та премії | ||||
 | ||||
|
| ||||
Микола Миколайович Крюков (рос. Никола́й Никола́евич Крю́ков; 1915, Тверська губернія, Російська імперія — 17 квітня 1993, Санкт-Петербург, Росія)[1] — радянський, російський актор театру і кіно. Заслужений артист РРФСР (1991).
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 1915 р. в селі Замитье Тверської губернії. Закінчив студію Великого драматичного театру в Ленінграді (1935).
З 1936 — актор Театру-студії під керівництвом С.Е. Радлова. Під час війни, після евакуації трупи в П'ятигорськ, виявився в окупації. Після звільнення Радлова з ГУЛАГу, грав в його останніх постановках в Ризькому театрі російської драми (1956—1958). Також грав в театрах Тбілісі, Калінінграда (Твері), Ростова-на-Дону.
У кіно — з 1938 року, з 1958 — актор кіностудії «Ленфільм».[2]. Зіграв понад ста кіноролей. Фільм «Останній дюйм» (1958) приніс актору широку популярність і Другу премію за чоловічу роль Всесоюзного кінофестивалю (1960)[3].
Завдяки своїй зовнішності, часто грав ролі іноземців (шпигуна, барона, консула...), академіка, військових високопосадовців тощо.
Знявся в ряді українських кінофільмів.
Пішов з життя в Санкт-Петербурзі 17 квітня 1993 року. Похований на Серафимівському кладовищі.
Фільмографія[ред. | ред. код]
- «Останній дюйм» (1958, Бен Енслі (роль озвучив Юрій Толубєєв)
- «Сильніший за ураган» (1960)
- «Закон Антарктиди» (1962, барон де Жеверен)
- «Порожній рейс» (1962, Волков)
- «По тонкому льоду» (1966)
- «Балада про Берінга і його друзів» (1970, генерал-адмірал Апраксин)
- «Місто під липами» ((латис.) Pilsēta zem liepām) (1971, Мєшков)
- «Пропажа свідка» (1971, Юрій Степанович, слідчий)
- «А ви кохали коли-небудь?» (1973, дідусь з двома онуками)
- «Земля Саннікова» (1973, морський офіцер)
- «Розумні речі» (1973, старий, господар «розумних речей»)
- «У те далеке літо...» (1974)
- «Бронзовий птах» (1974, кубинський комуніст)
- «Одинадцять надій» (1975, Костянтин Лапшин)
- «Смерть під вітрилом» ((латис.) «Nāve zem buras») (1976, Ієн Кейпл (озвучив Рудольф Панков)
- «Ніс» (1977, чиновник)
- «У зоні особливої уваги» (1977, старий-лісничий — дід Пугачова)
- «Акванавти» (1979, Командор)
- «Незнайомка» (1979, старий, дядько Ніни, відвідувач корчми)
- «Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона» (1980, полковник Моран)
- «Петровка, 38» (1980, Овер'ян Прохорович, рецидивіст, ватажок банди)
- «Довга дорога в дюнах» (1980)
- «Дівчина і Гранд» (1981, Іван Никонович, директор іподрому)
- «Росія молода» (1981—1982, шведський адмірал Ярл Юленшерна)
- «Острів скарбів» (1982, Том Морган)
- «Простір для маневру» (1982)
- «Життя Берліоза» (1983, міні-серіал; король Ганновера)
- «Дерева на асфальті» (1984, Микита Семенович Горецький, вдівець)
- «Софія Ковалевська» (1985, генерал Корвін-Круковський, батько Софії)
- «Анна Павлова» (1986, Оскар II, король Швеції)
- «Лівша» (1986, одноокий аглицький адмірал)
- «Циники» (1991)
- 1991 — «Рік гарної дитини» — шеф Інтерполу
- «Білі одежі» (1992, Стефан Ігнатович Вонлярлярський)
- «22 червня, рівно о 4 годині...» (1992)
та інші.
Знявся в українських стрічках:
- «Морський пост» (1938, Одеська кіностудія)
- «їм було дев'ятнадцять...» (1960, Лепко)
- «Сильніший за ураган» (1960, капітан Бєлоус)
- «Фортеця на колесах» (1960, Вальтер фон Лютвиць)
- «Звичайна історія» (1960, Гаргантон)
- «Три доби після безсмертя» (1963)
- «Дочка Стратіона» (1965, Стратіон)
- «Космічний сплав» (1964, Григорій Петрович)
- «Перевірено — мін немає» (1965)
- «Над нами Південний хрест» (1965, Микола Петрович, директор)
- «Акваланги на дні» (1966)
- «Два роки над прірвою» (1966, Сімонов)
- «Туманність Андромеди» (1967, Ерг Ноор)
- «Помилка Оноре де Бальзака» (1968, Віктор Гюго)
- «Один шанс із тисячі» (1968, Двигубський)
- «Ніч перед світанком» (1971, полковник)
- «Довга дорога в короткий день» (1972, епізод)
- «Це було в Міжгір'ї» (1975, Синявін)
- «Вклонись до землі» (1985)
- «Шабля без піхов» (1987, Степан Іванович Чалий, генерал армії)
- «Етюди про Врубеля» (1989, Кіностудія імені Олександра Довженка)
та інші.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Могили знаменитостей. Крюков Микола Миколайович (1915—1993). Архів оригіналу за 13 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
- ↑ Енциклопедія кіно (2010): Крюков Микола Миколайович на dic.academic.ru (рос.). Архів оригіналу за 5 грудня 2019. Процитовано 4 квітня 2022.
- ↑ Енциклопедія вітчизняного кіно: Крюков Микола Миколайович (рос.). Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 27 березня 2016.
Література[ред. | ред. код]
- Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.217.
Посилання[ред. | ред. код]
- Микола Крюков на сайті IMDb (англ.)
- http://www.kino-teatr.ru/kino/acter/m/sov/2274/works/ [Архівовано 13 квітня 2016 у Wayback Machine.]
|
|
Це незавершена стаття про російського актора або акторку. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |