Крістоф Віллібальд Глюк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Крістоф Віллібальд Ґлюк)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крістоф Віллібальд Глюк
нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck
Основна інформація
Дата народження 2 липня 1714(1714-07-02)
Місце народження Erasbachd, Берхінг, Ноймаркт, Верхній Пфальц, Баварія[1]
Дата смерті 15 листопада 1787(1787-11-15) (73 роки)
Місце смерті Відень, Габсбурзька монархія[2][3][…]
Причина смерті інсульт
Поховання Віденський центральний цвинтар
Роки активності з 1741
Громадянство Богемське королівство[5] і Ерцгерцогство Австрія[6]
Професія Композитор
Освіта Карлів університет
Вчителі Giovanni Battista Sammartinid
Відомі учні Franz Ignaz von Beecked і Jan Antonín Koželuhd
Інструменти орган
Мова французька і італійська
Жанри опера[7], класична музика[8] і балет[9]
Нагороди Орден Золотої шпори
WS: Твори у Вікіджерелах

Q: Цитати у Вікіцитатах

CMNS: Файли у Вікісховищі

Крі́стоф Ві́ллібальд Глюк (нім. Christoph Willibald Ritter von Gluck; 2 липня 1714 — 15 листопада 1787) — німецький композитор, представник музичного класицизму. Автор 49 опер[10], вважається реформатором оперного мистецтва, що відкрив нові шляхи розвитку жанру, наголосивши на важливості підпорядкування всіх засобів виразності єдиному драматургічному задуму. Глюк був різнобічно обдарованим музикантом — він грав на багатьох інструментах, співав, добре знав особливості балетного мистецтва. Разом з віденським балетмейстером і лібретистом Г. Анджоліні він створив і поставив на сцені кілька хореографічних драм. Глюк був також видатним оперним диригентом. Діяльність Глюка сприяла підвищенню рівня оперного виконання, тому що композитор ставив перед артистами складні й відповідальні завдання.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в Ерасбасі (Баварія). У 1726 році вступив у єзуїтську колегію в чеському місті Комотау, де провчився 6 років і співав у хорі шкільної церкви. У ці роки Глюк оволодів грецькою й латинською мовами, ознайомився з античною літературою й поезією, що в класичну епоху було необхідне оперному композиторові, адже оперне мистецтво ґрунтувалося переважно на античній тематиці.

У 1726—1732 роках навчався на факультеті філософії у Празькому університеті, одночасно продовжував заняття музикою під керівництвом Богуслава Чорногорського.

1736 року у Відні написав перші опери на тексти Метастазі.

У 1737—1746 роках вдосконалював майстерність у Мілані під керівництвом Джованні Саммартіні, написав опери-серіа, які були поставлені в оперних театрах Італії.

1746 року Глюк переїхав до Лондона. В Англії він написав опери-серіа «Артамена» й «Падіння гігантів».

Наступний важливий період у творчій діяльності Глюка пов'язаний з роботою в сфері французької комічної опери для французького театру у Відні (1750—1773), куди він переїхав після перебування в ряді інших країн. У Відні 1756 року Глюк був нагороджений Орденом Золотої шпори, який отримав від папи Бенедикта XIV.

5 жовтня 1762 року у Відні була поставлена опера «Орфей» на текст Кальцабіджі. Ця опера вважається початком оперно-реформаторської діяльності композитора. Через п'ять років після «Орфея», 26 грудня 1767 року там же, у Відні, відбулася прем'єра опери Глюка «Алкеста». В «Алкесті» композитор ще більш послідовно, ніж в «Орфеї» втілив свої музично-драматичні принципи. Живучи й працюючи в 1760-і роки у Відні, Глюк відбив у своїй творчості особливості складного в цей період віденського класичного стилю.

У квітні 1774 року в Парижі відбулася перша постановка нової опери Глюка «Іфігенія в Авліді», французьке лібрето якої написав Дю Рулле за мотивами трагедії Жана Расіна тієї ж назви. Ця постановка викликала бурхливу реакцію в музичному світі.

Оперна реформа[ред. | ред. код]

Творчість[ред. | ред. код]

Глюк є автором 49 опер, серед яких найвідоміші — «Орфей і Еврідіка», «Альцеста», «Іфігенія в Тавриді». Ці твори характеризуються глибоким ідейним змістом, прагненням до вираження сильних почуттів, людяністю, поєднанням піднесеної простоти й монументальності, трагічного пафосу і ліризму. Головним досягненням композитора стало підпорядкування всіх засобів виразності оперного спектаклю єдиному драматургічному задумові. Прагнучи перебороти номерну структуру опери, Глюк поєднував окремі епізоди у більш ланцюги, сполучені єдиним драматичним розвитком, підсилював у речитативних епізодах декламаційну виразність, в аріях відмовився від зовнішньої віртуозності, значно драматизував і підвищив роль хору й оркестру. По-новому трактував композитор і увертюру, розглядаючи її як «вступний огляд змісту» (особливо показова в цьому змісті увертюра до «Іфігенії в Авліді»).

Внаслідок корінних перетворень опери-серіа Глюк створив класичний тип музичної драми. Глюк передбачив ряд важливих рис наступного часу — інтонації епохи Великої французької революції і деякі елементи музичного романтизму. Він вплинув на творчість Л. Керубіні, Г. Спонтіні, Л. Бетховена, а потім Г. Берліоза, Ф. Ліста й особливо Р. Вагнера.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Gaspare Scuderi Orfeo; guida attraverso il dramma e la musica, 1924.
  • Рыцарев С. Кристоф Виллибальд Глюк. — М.: Музыка, 1987.
  • Кириллина Л. Реформаторские оперы Глюка. — М.: Классика-XXI, 2006. 384 с. — ISBN 5-89817-152-5

Посилання[ред. | ред. код]