Крістіна Лотаринзька

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Крістіна Лотаринзька
фр. Christine de Lorraine
нім.
Christine von Lothringen'
Christine de Lorraine 17th century.jpg
Крістіна Лотаринзька на портреті пензля художників флорентійської школи
3-а велика герцогиня-консорт
Початок правління: 3 травня 1689
Кінець правління: 17 лютого 1609
Попередник: Б'янка Капелло
Наступник: Марія Магдалена Австрійська
Дата народження: 16 серпня 1565(1565-08-16)
Місце народження: Герцогський палац Нансі, Лотарингія
Країна: Тоскани
Дата смерті: 9 грудня 1637(1637-12-09) (72 роки)
Місце смерті: Флоренція, Тоскана
Дружина: Фердинандо I Медічі
Діти: Козімо, Елеонора, Катерина, Франческо, Карло, Філіпо, Лоренцо, Марія Маддалена, Клаудія
Династія: Лотаринзький дім, Медічі
Батько: Карл III
Мати: Клавдія Валуа

Крістіна Лотаринзька ( фр. Christine de Lorraine, нім. Christine von Lothringen), (нар. 16 серпня 1565 — пом. 9 грудня 1637) — лотаринзька принцеса з дому де Водемон, донька герцога Лотарингії Карла III та французької принцеси Клавдії Валуа, дружина великого герцога Тоскани Фердинандо I Медічі. Співрегентка Тоскани у 16211628 роках разом з Марією Магдаленою Австрійською.

Життєпис[ред.ред. код]

Крістіна народилась 16 серпня 1565 року у Герцогському палаці Нансі. Вона була другою дитиною та старшою донькою в родині герцога Лотарингії та Бару Карла III та його дружини Клаудії Валуа. Своє ім'я новонароджена отримала на честь бабусі Крістіни Данської, яка стала її хрещеною матір'ю. Дівчинка мала старшого брата Анрі. Згодом родина поповнилася ще сімома дітьми. Невдовзі після народження молодшої доньки їхня матір померла. Крістіні на той час було 9 років. Батько більше не одружувався. Дівчинка надалі виховувалася при французькому дворі у Парижі. Її освітою займалася бабуся Катерина де Медічі, в чиїх апартаментах і проживала юна принцеса. За цей час між ними склалися довірчі відносини, дівчинка перебувала під сильним впливом поважної родички.

Крістіна Лотаринзька

Не зважаючи на не надто привабливу зовнішність, Крістіна мала численних претендентів на руку та серце. Першою ідеєю Катерини де Медічі у 1580 році було одружити онуку із власним сином Франсуа-Еркюлем,[1] але дівчина цей план не підтримала. Як кандидати розглядалися також спадкоємець Мантуанського герцогства Вінченцо Ґонзаґа та герцог Савойї Карл Еммануїл I. При дворі ходили чутки щодо спланованого шлюбу Крістіни та короля Шотландії Якова I.[2] Король Генріх III мав намір одружити кузину зі своїм фаворитом, герцогом Жаном-Луї де Ногаре де Ла Валетт д’Еперноном, однак, цей проект наштовхнувся на сильну опозицію з боку Катерини. У грудні 1586 руки Крістіни просив Генріх Наварський, що мав намір розлучитися із першою дружиною, у присутності маршала Альбера де Гонді.[3]

Врешті-решт, бабуся обрала свого родича Фердинандо I Медічі, великого герцога Тоскани. Королева воліла цього союзу для своєї улюблениці, щоб таким чином скріпити відносини дому Медічі із Францією, а не Іспанією. Фердинандо, склавши сан, шукав партію, яка б зберегла політичну незалежність Тоскани. Переговори тривали довгий час, їх очолював Гораціо Рушелє. Шлюбний контракт був складений 24 жовтня 1588, але не підписаний. Весілля за домовленістю відбулося 8 грудня 1588 в каплиці Сен-Кале Блуаського замку у Франції. Нареченого представляв Шарль де Валуа, граф Оверньський.[4]

Смерть бабці у січні 1589 затримала від'їзд Крістіни до Італії. Нарешті, шлюбний контракт підписали 27 лютого, а наступного дня вона вирушила в дорогу. Через Ліон, Авіньйон та Екс-ан-Прованс прицеса дісталася Марселю, де 11 квітня сіла на флорентійський корабель. 23 квітня Крістіна прибула до Ліворно, де її вітав дівер П'єро де Медічі. У Поджо-а-Каяно вона вперше побачила чоловіка, а 30 квітня пара в'їхала до Флоренції.

Весілля відбулося 3 травня 1589 у Флоренції. Нареченій було 23 роки, нареченому — 39. Святкування, що було розкішним та добре задокументованим, мало справити враження на королівські двори Європи. Після вінчання у катедральному соборі міста, відбулися заходи на відкритому повітрі, а також бали та бенкети, комедії та музичні інтермедії, і навіть імітація морської битви на затопленому подвір'ї палаццо Пітті. Всього на цю пишноту пішло близько чотирнадцяти мільйонів фунтів у сучасній валюті. Посаг нареченої становив 600.000 готівкою та коштовностей на 50.000. Крістіна також успадкувала все особисте майно бабусі, гобелени та витвори мистецтва.[5]

У подружжя народилося дев'ятеро дітейː

Після весілля Крістіна сприяла дружній політиці чоловіка у бік Франції. За її підтримки відбувся шлюб із короля Генріха IV із Марією де Медічі. Велика герцогиня супроводжувала родичку до Марселя. Тим не менш, істотно на рішення, що приймав Фердинандо, Крістіна не впливала. З часом, чоловік почав частіше з нею радитися. Під час його правління Тоскана переживала економічний підйом, були укріплені фінанси країни, квітла торгівля, у великих європейських містах були відкриті банки, що контролювалися родиною Медічі. Толерантність по відношенню до євреїв та єретиків сприяла перетворенню Ліворно на значний порт. Також Фердинандо був відомим поціновувачем та покровителем мистецтв і меценатом. Не стало його 17 лютого 1609 року.

Вілла Медічі

Трон Тоскани успадкував старший син Козімо II. Хворий на туберкульоз, він значну частину управлінських функцій передав матері, брату Франческо, дружині та радникам. Не зважаючи на невдалу зовнішню політику, всередині країни тривав період економічного добробуту та зростання чисельності населення, навіть при кількох роках неврожаїв. Козімо також мав велику цікавість до науки, протегував Галілео Галілею. Крістіні у 1615 році вчений написав есе.[8] У віці 31 року великий герцог пішов з життя.

Від 1621 до 1628 Крістіна Лотаринзька та Марія Магдалена Австрійська здійснювали регентські функції під час малолітства Фердинандо II. Схильність до розкоші та марнотратства, пов'язані з безгосподарністю, призвели до великої заборгованості Тоскани. Перебуваючи значною мірою під впливом церкви, набожна Крістіна передала багато посад церковним сановникам. Нею були створені численні монастирі, у тому числі, в Пізі та у Флоренції.

Крістіна дожила до поважних літ, дочекавшись правнуків. Вона відійшла у кращий світ 9 грудня 1637 року на віллі Медічі ді Кастело. Похована в каплиці Медічі Базиліки Сан-Лоренцо у Флоренції.[9]

Титули[ред.ред. код]

Генеалогія[ред.ред. код]

Антуан
Hans Holbein d. J. 036.jpg
 
Рене де Бурбон-Монпасьє
 
Кристіан II
ChristianIIb.jpg
 
Ізабелла Австрійська
Jacob Cornelisz. van Oostsanen 003.jpg
 
Франциск I
Studio of Joos van Cleve Francis I of France.jpg
 
Клаудія Французька
Claude-de-France1.jpg
 
Лоренцо II Медічі
Duke-Lorenzo.jpg
 
Мадлен де ла Тур д’Овернь
Madeleine de La Tour d'Auvergne.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Франсуа I
 
 
 
 
 
Крістіна Данська
François Clouet Christina of Denmark Duchess of Milan and of Lorraine 1558.jpg
 
 
 
 
 
Генріх II
Henry II of France..jpg
 
 
 
 
 
Катерина де Медічі
Catherine de medici widow clouet.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл III
Charles III, Duke of Lorraine, by studio of François Clouet.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Клаудія Валуа
Claude of Valois1.jpg
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Крістіна
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Примітки[ред.ред. код]

  1. L. Bertoni: Cristina di Lorena, granduchessa di Toscana.
  2. Hippolyte Aubert (Hrsg.): Correspondance de Théodore de Bèze. (1583). Band 24. Droz, Genf 2002, ISBN 2-600-00694-X, S. 345, Anm. 8 [1] (фр.)
  3. Leonie Frieda: Catherine de Medici. Weidenfeld & Nicolson, London 2003, ISBN 1-84212-725-X, стор. 48.
  4. Син Карла IX від Марі Туше.
  5. Наразі, ці французькі гобелени експонуються в галереї Уфіцці.
  6. Кардинал Карло де Медічі [2] (англ.)
  7. Дон Лоренцо ді Медічі [3] (англ.)
  8. Лист Галілея до Крістіни Лотаринзької [4] (італ.)
  9. Базиліка Сан-Лоренцо [5] (англ.)

Література[ред.ред. код]

  • Marcello Vannucci, Le donne di casa Medici, Newton Compton Editori, Roma 1999, ristampato nel 2006 ISBN 88-541-0526-0
  • Acton, Harold: The Last Medici, Macmillan, London, 1980, ISBN 0-333-29315-0
  • Strathern, Paul: The Medici: Godfathers of the Renaissance, Vintage books, London, 2003, ISBN 978-0-09-952297-3
  • Hale, J.R.: Florence and the Medici, Orion books, London, 1977, ISBN 1-84212-456-0

Посилання[ред.ред. код]