Крістін Лагард

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Крістін Лаґард)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крістін Лаґард
фр. Christine Lagarde
фр. Christine Lagarde
Крістін Лаґард фр. Christine Lagarde
Президент Європейського центрального банку
Нині на посаді
На посаді з 1 листопада 2019
Попередник Маріо Драґі
Директор-розпорядник МВФ
5 липня 2011 — 30 вересня 2019
Попередник Домінік Стросс-Кан
Наступник Крісталіна Георгієва
Міністр економіки та фінансів Франції
19 червня 2007 — 29 червня 2011
Попередник Жан-Луї Борлоо
Наступник Франсуа Бароін
Міністр сільського господарства Франції
18 травня 2007 — 19 червня 2007
Попередник Домінік Бюссеро
Наступник Мішель Барньє
Міністр зовнішньої торгівлі Франції
2005 — 18 травня 2007
Попередник Крістіан Джейкоб
Народилася 1 січня 1956(1956-01-01) (66 років)
Париж, Франція
Відома як економістка, адвокат, дипломат, політична діячка, synchronized swimmer, банкір
Місце роботи Baker McKenzie
Громадянство Франція Франція
Національність француженка
Освіта Університет Париж X Нантер
Alma mater Університет Париж X Нантер, Holton-Arms Schoold, Sciences Po Aixd, Паризький університет, Інститут політичних досліджень і Університет Поля Сезанна
Політична партія Союз за Народний Рух
У шлюбі з Q113585479?[1]
Релігія Римо-католицизм
Нагороди
Офіцер ордена Почесного легіону
Командор ордена Сільськогосподарських заслуг
Підпис Christine Lagarde Signature.svg

Крісті́н Мадлен Одетта Лаґа́рд (фр. Christine Madeleine Odette Lagarde; нар. 1 січня 1956, Париж, Франція) — французька фінансистка, колишня директорка-розпорядниця Міжнародного валютного фонду (МВФ). З 1 листопада 2019 року — президентка Європейського центрального банку (ЄЦБ).

У 2007—2011 роках — Міністерка економіки, фінансів та промисловості Франції, призначена президентом Ніколем Саркозі в червні 2007 року. Раніше була Міністеркою сільського господарства та Міністеркою зовнішньої торгівлі в уряді Домініка де Вільпена. Лаґард є першою жінкою-головою МВФ, а також була першою жінкою-міністром фінансів серед країн Великої вісімки.

Життєпис[ред. | ред. код]

Вищу освіту здобула в Університеті Париж X Нантер в інституті політичних наук. Проходила навчання та стажування в США. Працювала в Центрі міжнародних і стратегічних досліджень разом зі Збігнєвим Бжезинським.

16 листопада 2009 року «Файненшл таймс» назвав її найкращим міністром фінансів країн Єврозони.

У 2009 році посіла 17 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією часопису «Форбс». У 2019 році отримала вже друге місце в цьому рейтингу[2].

Професійна кар'єра[ред. | ред. код]

В 1981 році Лаґард приєдналася до компанії «Baker & McKenzie» — великої міжнародної юридичної фірми, що знаходиться в Чикаго. Вона вела великі антимонопольні та трудові справи, вже через шість років стала партнеркою і очолила представництво фірми в Західній Європі. Лаґард приєдналася до виконавчого комітету в 1995 році, а в жовтні 1999 року стала першою жінкою на посаді голови компанії.[3][4][5][6]

У 2004 році Лаґард зайняла посаду президента Глобального стратегічного комітету.[7]

Міністерська кар'єра[ред. | ред. код]

Будучи на посаді міністра торгівлі Франції в період з 2005 року по травень 2007 року, політика Лаґард була спрямована на відкриття нових ринків збуту продукції країни і зосереджувалася на технологічному секторі. 18 травня 2007 року її перевели до Міністерства сільського господарства у складі уряду Франсуа Фійона.[8] Наступного місяця вона приєдналася до кабінету Фійона в Міністерстві економіки, фінансів та зайнятості.[9] Лаґард була єдиною представницею французького політичного класу, яка 2010 року засудила расистські висловлювання Жана Поля Герлена 2010 року.[10]

МВФ[ред. | ред. код]

25 травня 2011 року вона стала офіційною кандидаткою на пост глави МВФ, після відставки Домініка Стросс-Кана з цієї посади.

28 червня 2011 року призначена наступною директоркою-розпорядницею МВФ на 5-річний термін, що розпочався 5 липня 2011 року.[11][12] Лаґард стала першою жінкою, яка очолювала МВФ.[13]

На основі консенсусу переобрана на другий 5-річний термін, починаючи з 5 липня 2016 року, будучи єдиною кандидаткою, висунутою на посаду керуючого директора.

Європейський центральний банк[ред. | ред. код]

Голосування Європейського парламенту на номінацію Лаґард

2 липня 2019 року Лаґард було номіновано на посаду президента Європейського центрального банку, яку до цього часу обіймав Маріо Драґі. 17 липня 2019 року Лаґард подала у відставку з посади директора-розпорядника МВФ.[14] 17 вересня 2019 року Європейський парламент погодив кандидатуру Лаґард на посаду президента Європейського центрального банку (394 — за, 206 — проти)[15][16], 18 жовтня 2019 року на саміті Євросоюзу затверджена Європейською радою на посаді терміном на 8 років[17]. Лаґард зайняла цю посаду з 1 листопада 2019 року.[18]

Експерти очікували, що Лаґард буде продовжувати грошово-кредитну політику свого попередника Маріо Драґі.[19] Виступаючи перед Комітетом Європейського парламенту ECON перед своїм призначенням, Лаґард також висловила готовність ЄЦБ брати участь у боротьбі зі зміною клімату[20] та переглянути основи грошово-кредитної політики ЄЦБ.[21] Оскільки зростання економіки Євросоюзу в останнє десятиліття відставало від темпів зростання світової економіки і від зростання економіки США, то від Лаґард очікується не тільки успішне головування ЄЦБ, а також новаторство і реформи в політиці інституції, які зможуть покращити економічну ситуацію країн Єврозони.[22]

Політика ЄЦБ в час пандемії коронавірусу[ред. | ред. код]

У квітні 2020 року Лаґард прогнозувала падіння економіки в Єврозоні на 15 % в рамках песимістичного сценарію.[23] Проте, уже у червні вона зазначила, що Єврозона подолала найгіршу частину кризи, спричиненою пандемією коронавірусу: «Ми, ймовірно, пройшли найнижчу точку, і я говорю це з деяким трепетом, тому що, звичайно, може бути друга хвиля».[24] За даними ЄЦБ, валовий внутрішній продукт Єврозони впав на 16 % в перші два квартали 2020 року. Однак банк прогнозував зростання економіки країн Єврозони в найближчі місяці та наступні два роки. Крім того, президентка ЄЦБ зазначила, що «ми повинні бути вкрай уважні до тих, хто найбільш вразливий»[24]. В результаті, ЄЦБ розшив масштаби і тривалість своєї надзвичайної програми купівлі облігацій, а також зобов'язався викупити 1,35 трлн євро державного боргу.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Міжнародні нагороди[ред. | ред. код]

  • 2009 — Найкращий міністр фінансів Єврозони за версією «Файненшл таймс».[25]
  • 2014 — 5 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією журналу «Forbes».[26]
  • 2017 — 1 місце в списку найбільш впливових людей міжнародних організації, нагороджена британською компанією «Richtopia»[27]
  • 2019 — Нагорода Міжнародної гуманітарної організації «CARE»[28]
  • 2019 — Нагорода Атлантичної Ради «Distinguished International Leadership Award»[29]
  • 2019 — 2 місце в рейтингу найвпливовіших жінок світу за версією журналу «Forbes»[30]

Національні нагороди[ред. | ред. код]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Лаґард розлучена і має двох синів.[33] З 2006 року її партнером є підприємець Ксав'є Джоканті з Марселя.[34]

Лаґард — вегетеріанка, яка рідко вживає алкоголь.[35][36][37] Хоббі Лаґард: регулярне відвідування тринажерного залу, катання на велосипеді, плавання.[38]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. The Daily Telegraph, Daily telegraph // The Daily Telegraph / C. EvansLondon, Thailand: 1855. — ed. size: 622719 — ISSN 0307-1235; 0307-269X; 1477-3805
  2. Jones, Nicolette. The Most Powerful Women In Politics 2019: Merkel, Pelosi And The Women Running The World. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 13 грудня 2019. Процитовано 14 грудня 2019. 
  3. Firm Facts | Firm History | Baker & McKenzie. Bakermckenzie.com. Архів оригіналу за 15 червня 2014. Процитовано 21 лютого 2014. 
  4. Christine Lagarde, the eleventh European to head the IMF. Thomaswhite.com. 31 липня 2012. Архів оригіналу за 5 жовтня 2011. Процитовано 21 лютого 2014. 
  5. Christine Lagarde: Executive Profile & Biography. S&P Global Market Intelligence. Архів оригіналу за 16 лютого 2021. Процитовано 11 травня 2019 — через Bloomberg.com. 
  6. Petersen, Melody (9 жовтня 1999). Her Partners Can Call Her Ms. Chairman; Baker & McKenzie Takes Small Step for a Law Firm, Giant Leap for Womankind. The New York Times. с. C1. Архів оригіналу за 10 травня 2019. Процитовано 11 травня 2019. 
  7. Christine Lagarde biography. Ministry of the Economy (France). Архів оригіналу за 1 December 2008. Процитовано 2 березня 2009. 
  8. Décret du 18 mai 2007 relatif à la composition du Gouvernement (фр.). Legifrance.gouv.fr. Архів оригіналу за 15 травня 2019. Процитовано 29 червня 2011. 
  9. Décret du 19 juin 2007 relatif à la composition du Gouvernement (фр.). Legifrance.gouv.fr. Архів оригіналу за 9 липня 2019. Процитовано 29 червня 2011. 
  10. Macey, David (2012). Frantz Fanon: A Biography (вид. 2nd). London and New York, NY: Verso. с. xix. ISBN 978-1-844-67773-3. 
  11. Крістін Лаґард очолила МВФ. Архів оригіналу за 30 червня 2011. Процитовано 28 червня 2011.  BBC Ukrainian, 28 червня 2011
  12. IMF Executive Board Selects Christine Lagarde as Managing Director. Press Release. IMF. 28 червня 2011. Архів оригіналу за 28 червня 2011. Процитовано 28 червня 2011. 
  13. Європейський центральний банк схвалив Крістін Лагард в якості нового президента. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  14. Голова МВФ написала заяву про відставку. Українська правда. Архів оригіналу за 17 липня 2019. Процитовано 17 липня 2019. 
  15. MEPs back Christine Lagarde as next ECB president | News | European Parliament. www.europarl.europa.eu (англ.). 9 березня 2019. Архів оригіналу за 15 грудня 2019. Процитовано 14 грудня 2019. 
  16. Сааков, Валерій. Європарламент підтримав кандидатуру Крістін Лагард на посаду голови ЄЦБ | DW | 17.09.2019. DW.COM (uk-UA). Deutsche Welle. Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 22 листопада 2020. 
  17. Bank, European Central. New President of the European Central Bank. European Central Bank (англ.). Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 14 грудня 2019. 
  18. IMF's Christine Lagarde nominated for top job at European Central Bank. CNBC. Архів оригіналу за 8 липня 2019. Процитовано 2 липня 2019. 
  19. Nikas, Sotiris; Skolimowski, Piotr (16 вересня 2019). Lagarde Will Probably Keep ECB Stimulus Going, Stournaras Says. bloomberg.com. Архів оригіналу за 17 листопада 2019. Процитовано 18 вересня 2019. 
  20. Smith-Meyer, Bjarke (29 серпня 2019). Lagarde promises to paint the ECB green. POLITICO. Архів оригіналу за 30 листопада 2020. Процитовано 9 листопада 2019. 
  21. What can we hope from Christine Lagarde as ECB President?. Positive Money Europe (en-GB). 7 вересня 2019. Архів оригіналу за 21 жовтня 2020. Процитовано 9 листопада 2019. 
  22. Федоров, Михайло. Крістін Лагард вибрала пріоритети. Чи допоможе це євро?. nv.ua (укр.). Процитовано 23 листопада 2020. 
  23. Падіння економіки ЄС: глава ЄЦБ озвучила «песимістичний» сценарій. Banker.ua (укр.). 24 квітня 2020. Архів оригіналу за 1 грудня 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  24. а б Глава ЄЦБ: найгірша частина коронакризи, ймовірно, вже позаду. www.eurointegration.com.ua. Європейська правда. Архів оригіналу за 12 вересня 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  25. Atkins, Ralph; Whiffin, Andrew. FT ranking of EU finance ministers - FT.com. Financial Times (англ.). Financial Times. Архів оригіналу за 15 квітня 2017. Процитовано 23 листопада 2020. 
  26. The World's 100 Most Powerful Women. Forbes. Forbes. Архів оригіналу за 20 вересня 2017. Процитовано 24 червня 2014. 
  27. Top 100 Leaders from Multilateral Organisations: From Christine Lagarde to António Guterres, These Are the Most Influential People in the NGO Sphere. Richtopia. Архів оригіналу за 12 серпня 2019. Процитовано 23 грудня 2017. 
  28. Christine Lagarde. European Central Bank (англ.). European Central Bank. Архів оригіналу за 16 листопада 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  29. Atlantic Council’s Distinguished International Leadership Award for International Monetary Fund Managing Director Christine Lagarde. Atlantic Council (амер.). 1 травня 2019. Архів оригіналу за 27 листопада 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  30. Christine Lagarde. Forbes (англ.). Архів оригіналу за 5 листопада 2020. Процитовано 13 грудня 2019. 
  31. KU Leuven awards honorary doctorate to Christine Lagarde, IMF chief – KU Leuven. Kuleuven.be. Архів оригіналу за 1 March 2014. Процитовано 21 лютого 2014. 
  32. Université de Montréal presents honorary doctorate to Christine Lagarde. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 15 грудня 2015. 
  33. Khan, Yusuf. Who is Christine Lagarde? The European Central Bank's first female president kicks off her term | Markets Insider. markets.businessinsider.com (en-us). Market Insider. Архів оригіналу за 8 листопада 2020. Процитовано 23 листопада 2020. 
  34. Gillian Tett (12 September 2014), Lunch with the FT: Christine Lagarde [Архівовано 10 січня 2021 у Wayback Machine.] Financial Times.
  35. Christine Lagarde – La biographie de Christine Lagarde avec (фр.). Gala.fr. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 21 лютого 2014. 
  36. Xavier Giocanti, le mari de... Christine Lagarde (фр.). Paris Match. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 21 лютого 2014. 
  37. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Vogue не вказано текст
  38. Guinness, Molly (17 липня 2011). Is this the world's sexiest woman (and the most powerful)?. The Guardian (London). Архів оригіналу за 21 жовтня 2019. Процитовано 4 вересня 2012. 

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Крістін Лагард