Кубинці
| Кубинці | |
|---|---|
| Самоназва | Cubanos |
| Мапа розселення | |
| Регіон | |
| Кількість | понад 11 млн чоловік |
| Названі на честь | Куба |
| Близькі до | романці |
| Мова | кубинський варіант іспанської, романської групи |
| Релігія | християни (католицизм), протестанти і прихильники африканських синкретичних культів |

Кубинці — основне населення Куби. Загальна чисельність — 11 451 652 ос. У США живуть 1 млн ос., В Канаді — 10 тис., в Іспанії — 20 тис.
Народ сформувався внаслідок тривалого історичного процесу змішування іспанських колоністів, африканських народів, насильно переселених у період рабства, а також залишків корінного населення — таїно.
Віруючі — переважно католики, рідше зустрічаються протестанти і прихильники африканських синкретичних культів.
Мова — кубинський варіант іспанської, що належить до романської групи індоєвропейської мовної сім’ї. Кубинський різновид іспанської сформувався під впливом андалузьких і канарських діалектів, а також мовних елементів африканського походження. Він характеризується специфічними фонетичними, лексичними та інтонаційними особливостями, які відрізняють його від інших варіантів іспанської мови Карибського регіону.
Формування кубинського народу відбувалося впродовж кількох століть у результаті складних демографічних, соціальних і культурних процесів на території Куби.
До приходу європейців острів населяли індіанські народи, передусім таїно, а також сибонеї та гуанахатабеї, які належали до аравакської мовної групи. Вони займалися землеробством, рибальством і ремеслами та мали розвинену соціальну організацію.
У 1492 році Куба була відкрита експедицією Христофора Колумба і з початку XVI століття стала частиною Іспанської імперії. Колонізація супроводжувалася різким скороченням чисельності корінного населення внаслідок епідемій, примусової праці та насильства. Для забезпечення економіки колонії, насамперед плантацій цукрової тростини, іспанська влада організувала масове ввезення рабів з Африки.
У XVII–XIX століттях на Кубі сформувалося багатокомпонентне суспільство, що поєднувало європейські, африканські та креольські елементи. В цей період відбувався процес етнокультурного змішування, який заклав основу сучасної кубинської ідентичності. Водночас зростала роль католицизму та синкретичних релігійних практик африканського походження.
У другій половині XIX століття на Кубі активізувався національно-визвольний рух, що призвів до війн за незалежність проти іспанського панування. Після іспано-американської війни 1898 року Куба формально здобула незалежність, однак опинилася під значним політичним і економічним впливом США.
Радикальні соціальні трансформації відбулися після Кубинської революції 1959 року, яка суттєво змінила структуру суспільства, спричинила масову еміграцію та вплинула на формування сучасної кубинської нації. Упродовж XX–XXI століть кубинський народ розвивається в умовах поєднання соціалістичної моделі держави, глобальної міграції та збереження національно-культурної самобутності.
Найбільше міського населення кубинців на Кубі (2010) проживає в Гавані (2 135 498), Сантьяго-де-Куба (425 851), Камагуей (305 845), Ольгін (277 050), Гуантанамо (207 857) і Санта-Клара (205 812).
За офіційними даними перепису 2002 року, чисельність населення становила 11 177 743 осіб, в тому числі:
- 5 597 233 — чоловіки;
- 5 580 510 — жінки.
Расовий склад:
Більшість китайського населення походить з найманців, які прибули в 19 столітті будувати залізниці й працювати на шахтах. Після промислової революції багато з цих робочих залишилися на Кубі, тому що вони не могли дозволити собі повернення в Китай.
- cuba.com [Архівовано 10 квітня 2012 у Wayback Machine.]
- Population [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.]
- Central Intelligence Agency (CIA) [Архівовано 10 лютого 2016 у Wayback Machine.]
- Encyclopedia of the Nations [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.]
