Кузневич Григорій Микитович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кузневич Григорій Микитович
Григорій Микитович Кузневич
Kuznevyč, Hryhorij.tif
Григорій Микитович Кузневич в церкві в Чесанові (1936 р.)
Ім'я при народженні Григорій Микитович Кузневич
Дата народження 30 вересня 1871(1871-09-30)
Місце народження Австро-Угорщина, с. Старе Брусно, Австрійська імперія
Дата смерті 9 січня 1948(1948-01-09) (76 років)
Місце смерті с. Ганачівка, Перемишлянський район, Львівська область, СРСР СРСР
Національність українець
Громадянство Австро-Угорщина Австро-УгорщинаЗУНР ЗУНРПольща ПольщаСРСР СРСР
Жанр монументально-декоративна скульптура
Навчання Львівська промислова школа, Римська Академія мистецтв
Працював у містах Львів, Варшава, Вашингтон, Стрий, Сокаль, Чесанів, Горинець-Здруй, Станіславів
Основні роботи пам’ятник Бартошу Гловацькому у Львові, пам'ятник Яну Кілінському у Львові, скульптури на фасаді Народного дому у Стрию, скульптури на Личаківському цвинтарі у Львові

Григорій Микитович Кузневич (30 вересня 1871, с. Старе Брусно, Австрійська імперія — 9 січня 1948, с. Ганачівка, Перемишлянський район, Львівська область) — українській скульптор, майстер монументально-декоративної скульптури.

Життєпис[ред.ред. код]

Майстер монументально-декоративної скульптури Григорій Кузневич народився 30 вересня 1871 р. в давньому осередку каменярства – селі Брусно Старе на Любачівщині (зараз Польща). Його батько, громадський секретар Микита Кузневич, з дружиною Анною (з Артимовичів) виховували ще шестеро дітей. Сім`я швидко залишилась без батька, майбутньому скульптору тоді було всього лише 3 роки.

Початкову освіту Григорій здобув у державній школі, де також опанував початки різьби по дереву. Різьби по камені навчався в місцевих каменярів.

За неймовірним збігом обставин, у село, де жив малий Кузневич, 1892 року, під час наукової експедиції Розточчям, приїхав Юліан Захаревич -  відомий архітектор (ректор Львівської Політехніки у 1877–1878 та 1881-1882 рр.). Роботи 11-літньго Григорія професор оцінив дуже високо та взяв його під свою опіку.

Скульптрурна композиція на фасаді Головного залізничного вокзалу у Львові( автор - Григорій Кузневич)
Скульптрурна композиція на фасаді Головного залізничного вокзалу у Львові( автор - Григорій Кузневич)

Навчання у Львові та рання творчість[ред.ред. код]

1893 року Кузневич, за посередництва Юліана Захаревича, який виклопотав невелику стипендію молодому митцю, вступає до Львівської художньо-промислової школи ( тепер Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені ім. І.Труша), яку закінчує 1896 року.

У 1893-1894 навчальному році  Григорій вчився на денному відділі «рисунків, моделювання і декоративного малярства», але не закінчив його, бо через складне матеріальне становище сім`ї не міг оплатити подальше навчання, перевівся на вечірній відділ будівельного промислу.

Навчання у Львові відкрило юному скульпторові двері спочатку до визначної каменярської майстерні Юліана Марковського (1846-1903), а, відтак, пізніше - і в ширший мистецький світ...

Одними з перших праць молодого митця були чотири кам‘яні алегорії у нішах фойє Палацу мистецтв (тепер будинок кафедри фізичного виховання НУ "Львівська політехніка"), збудованого у Стрийському парку у Львові з нагоди Галицької крайової виставки у 1894 р. На жаль, ці твори були знищені на початку 1950-х років.

Молодий та здібний Григорій швидко став найкращим учнем і «правою рукою» Марковського, виконуючи і завершуючи різні його замовлення. Таким чином, Кузневич є співавтором пам’ятників Яну Кілінському у Стрийському парку (1895), Бартошу Гловацькому на вул. Личаківській (1906), співавтором скульптури у вестибюлі Галицької ощадної каси і, ймовірно, скульптурної групи «Фортуна звеличує працю» на цій же будівлі(сьогодні Музей етнографії та художнього промислу). Деякі мистецтвознавці та історики приписують цю роботу іншому відомому скульптору тих часів - Леонарду Марконі. Після смерті Юліана Марковського Кузневич залишив приміщення підприємства свого вчителя на вул. Пекарській, 95 для своєї майстерні. 1905 року польський тижневик “Nowości Illustrowanе” зробив розгорнутий репортаж про створення пам’ятника з фотографіями автора.

Найплідніший період творчості[ред.ред. код]

Високою оцінкою таланту Кузневича стало призначення йому стипендії Краєвого виділу, яка дала йому можливість навчатися з 1899 до 1902 року в Академії красних мистецтв в Римі у відомого художника Франческо Яковаччі (1838-1908) і скульптора Антоніо Аллегретті (1840-1918). Григорій Кузневич закінчив навчання в академії через два роки зі срібною медаллю. Також він відвідував вечірню Римську художню школу, де отримав дві срібні медалі: одну за скульптуру, іншу - за рисунок. Під час навчання в Римі митець працював у майстерні відомого італійського скульптора Етторе Феррарі (1848-1929) та польського скульптора, який проживав тоді в Італії, Теодора Ригера (1841-1913).

Сторінка газети "Nowosci Illustrowane" про Григорія Кузневича
Сторінка газети "Nowosci Illustrowane" про Григорія Кузневича (#5, 1904)

У цей час, натхненний античним мистецтвом, митець створив скульптури «Перший хлібороб» (1900) та «Гончар» (1901). Обидва твори отримали схвальні відгуки мистецтвознавчої критики. «Першого хлібороба» у 1901 році було представлено громадськості на художній виставці у Варшаві, де його придбало тамтешнє товариство художників. Сьогодні місцезнаходження твору невідоме. «Гончар» здобув на конкурсі в Римі найвищу нагороду, згодом його купив Львівський музей художніх промислів (сьогодні Національний музеї у Львові ім.Андрея Шептицького на пр.Свободи, 20). 1952 року твір було знищено радянським керівництвом музею.

У 1902 р. Кузневич повернувся до Львова, де виконав ряд робіт, що принесли йому популярність і загальне визнання, а також завершив твори, котрі залишилися після смерті його вчителя - Юліана Марковського. У 1902-1903 роках Григорій Кузневич отримав замовлення на оздоблення фасаду музею Художніх промислів (сьогодні Національний музеї у Львові ім.Андрея Шептицького на пр.Свободи, 20) шістьма алегоричними барельєфами жіночих постатей в архівольтах трьох вікон та п’ятьма горельєфами під вікнами. У 1950 році керівництво місцевої компартії прийняло рішення про перепрофілювання установи у філію московського музею ім. В.Леніна, що мало своїм наслідком знищення усіх прикрас фасаду: герба міста з коронами, статуй «Живопис» і «Скульптура» Петра Війтовича, скульптурної групи Антона Попеля «Освіта», «Промисел» і «Мистецтво», архівольт із жіночими постатями Григорія Кузневича. Залишки цих потрощених скульптур зараз перебувають у дворику Вірменської церкви.

У 1903 р. Григорій Кузневич створив барельєфний портрет для надгробного пам’ятника доньки громадського діяча Євгена Олесницького – Зоні Олесницької, похованої на кладовищі у Стрию, а 1904 року - пам’ятник на могилі промисловця і політика Станіслава Щепановського на Личаківському цвинтарі у Львові. Також 1903 року у Стрию Григорій Кузневич виконав скульптурні портрети українських діячів на фасаді «Народного дому».

У 1904-1909 роках Кузневич створив скульптури апостолів Петра і Павла в нішах на чільному фасаді та постать Христа для храму св. Петра і Павла в Сокалі. Статуя Ісуса вважається однією з найкращих робіт майстра, деякі мистецтвознавці приписують їй подібність до робіт данського скульптора Бертеля Торвальдсена. Спершу громада міста відмовилась від цієї скульптури, її повернули у майстерню, а 1908 року майстер ініціював її встановлення на могилі відомого львівського банкіра і купця Артура Шелленберга. Згодом парафіяни передумали, тож Григорій Кузневич виготовив копію скульптури.

У Сокалі в 1905 році Кузневич оздобив також будівлю ощадної каси на вул. Міцкевича, 5 (сьогодні будинок Управління державного казначейства у Сокальському районі Львівської області). Цю споруду він уміло прикрасив розкішними гірляндами, скульптурними масками, статуєю «Фортуна», бджолами та іншими елементами, що символізують ощадливість і багатство.

Григорій Кузневич під час роботи над пам`ятником Бартошу Гровацькому для Львова (вирізка з газети "Nowosci Illustrowane", #39, 1905)
Григорій Кузневич під час роботи над пам`ятником Бартошу Гровацькому для Львова (зображення з газети "Nowosci Illustrowane", #39, 1905)

У цей час Григорій завершує пам’ятник польському національному герою Бартошу Гловацькому для Львова за проектом Юліана Марковського, якому довести справу до кінця завадила передчасна смерть. Відкриття скульптури відбулося у липні 1906 року. У той же період Кузневич працював над створенням алегоричної композиції для порталу львівського залізничного вокзалу.

Підпис Григорія Кузневича на пам`ятнику Барошу Гловацькому у Львові
Підпис Григорія Кузневича на пам`ятнику Барошу Гловацькому у Львові

Приблизно у цьому ж часі Григорій Кузневич вирізьбив і намалював іконостас для церкви святої Параскеви у Старому Брусні. Храм, збудований 1906 року, розібрали на ювілей його піввіччя - у 1956 році. Збереглися тільки дві ікони Кузневича, що знаходяться зараз у музеї в Любачеві (тепер повітове містечко в Польщі).

Еміграція та повернення до Львова[ред.ред. код]

У 1907 р. після невдалої спроби отримати стипендію для навчання в Парижі митець вирушив до США. За океаном Кузневич працював у Нью-Йорку, Клівленді, Піттсбурзі, Елізабетпорті, Філадельфії, в основному при оздобленні мостів, віадуків та інших монументальних споруд. Для української діаспори оздоблював церкви, читальні. Відомо, що він разом із єпископом Сотером (Ортинським) (1866-1916), який теж був художником, розписали кафедральний собор у Філадельфії. Кузневич виготовив для храму кілька скульптур і орнаментів. Є документальні підтвердження, що Григорій Кузневич брав участь у конкурсі на виготовлення пам’ятника Христофора Колумба. Його моделі прийняли, але роботу доручили англійському скульптору.

Скульптура Христа на могилі банкіра Артура Шеленберга на Личаківському кладовищі (1908 р.)
Скульптура Христа на могилі банкіра Артура Шеленберга на Личаківському кладовищі (1908 р.)

У цей же час митець створив три проекти пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві, щоб взяти участь у третьому конкурсі спеціально повернувся з США в Галичину у вересні 1912 р. Однак його проект запізнився і не був розглянутий журі.

У 1913-1914 роках у Галичині тривали приготування до 100-літнього ювілею від дня народження Тараса Шевченка. Тоді скульптор створив погруддя поета і пам’ятну дошку для Станиславова (тепер м.Івано-Франківськ) та ювілейну дошку для Богородчан.

У 1914 році Кузневич створив погруддя Тараса Шевченка і Миколи Лисенка, які й досі прикрашають великий концертний зал Львівського музичного училища ім. С. Людкевича.

До того ж періоду творчості скульптора належить надмогильний пам’ятник заступника начальника пожежної охорони Львова Гілярія Еліясевича на Личаківському цвинтарі.

На цьому завершується найбільш плідний творчий етап у житті Григорія Кузневича.

Воєнні поневіряння та робота у рідному селі[ред.ред. код]

Під час Першої Світової війни скульптор виїхав на територію України, що знаходилася в складі Російської імперії – спершу в Ковель, Київ, а звідти – в Одесу, де надіявся отримати роботу скульптора. У червні 1919 року Григорій повернувся в Галичину. З патріотичних міркувань майстер відмовився від викладацької роботи у мистецьких школах Кракова і Познані. Кузневич залишився жити у родичів в Старому Брусні. Влітку працював у полі, взимку ремонтував годинники. Зрідка заради заробітку або для членів родини виконував невеликі замовлення. Певний час був головою читальні, виголошував односельчанам лекції з історії України та про життя інших народів світу. Організував драматичний гурток і брав участь у виставах. Відомо, що в Брусні Кузневич мав кількох молодих учнів-каменярів, найвідомішим серед них є Григорій Галабурда. Окрім того, його майстерність дуже вплинула на вигляд творів всього бруснянського осередку. Пам`ятники ставали багатшими, більшими, з`являлись окремі монументальні скульптурні постаті Богородиці, ангелів, щедро оздоблені декоративними елементами до найменших деталей.

Фрагмент розписів церква св.Юрія у Чесанові (Фото 2016) - Кузневич
Фрагмент розписів церкви св.Юрія у Чесанові (Фото 2016) Євангелист Матей - обличчя Митрополита Шептицького

У 1925 році на згадку про першу церковну місію в селі Старе Брусно Кузневич створив проект пам’ятного хреста і керував його виготовленням. У 1928 р. виконав пам’ятник на могилі польських військових, полеглих у 1918-1919 рр. в с. Горинцець (тепер с. Горинець-Здруй, Любачівський повіт, Польща).

Наприкінці 1930-х років Григорій Кузневич перестав займатися скульптурою. Різьблення стало надто важкою справою для старшого чоловіка. Щоб заробляти на життя, він повернувся до малярства.

Для читалень «Просвіти» у Брусні та містечку Чесанів виготовив також погрудні портрети Шевченка, а у 1936-1937 рр. літній вже митець розмалював ще й чесанівську церкву св. Юрія, вкомпоновуючи у розпис зображення янголів з тризубом та національним прапором (напис «Боже, Україну спаси»). «Українізував» також зображення євангелистів, яким придав лиця митрополита Андрея Шептицького - св. Матвій, перемишльського єпископа Йосафата Коциловського - св. Марко та навіть своє власне - св. Лука, опікун митців, а четверте обличчя - св. Іоана було знищене, а зараз відновлене, оригінальний вигляд невідомий.

Депортація до УРСР, останні роки життя[ред.ред. код]

Війни, політичні перетасування, що спричинили виселення українців з етнічних територій, ліквідували мистецький осередок у Старому Брусні. Українське населення села було у 1944-1946 рр. насильно вивезене за новий польсько-радянський кордон, який прокладено кільканадцять кілометрів на схід, або під час акції «Вісла» у 1947 р.на захід Польщі.

Доля вигнанця, хоч і на українській землі, на схилі віку випала й Григорію Кузневичу, який разом із братом Андрієм та його родиною осів у селі Ганачівка Перемишлянського району Львівської області. Тоді, навіть, одержав запрошення на викладацьку роботу до Львова, але відмовився через хворобу та похилий вік.

Як згодом розповідала сім’я, скульптор, будучи близько до Львова, не раз згадував проведені там роки своєї молодості й творчі здобутки, на які хотів ще хоч раз подивитися. Мрія однак не збулася - помер митець 9 січня 1948 р. на 77-му році життя та спочиває на Ганачівському цвинтарі під пам’ятником, який у бруснянському стилі виконав один із його молодших родичів.

Хронологія робіт[ред.ред. код]

1892 - с.Старе Брусно. Портрет матері Анни Артимович.

1893 - 1894 - м.Львів. Скульптура для фойє Галицької ощадної каси (співавтор Юліан Марковський).

1893 - 1894 - м.Львів. Скульптурна група «Фортуна звеличує працю» (ймовірно це робота Л.Марконі).

1984 - м.Львів. Чотири кам‘яні алегорії у нішах фойє Палацу мистецтв у Стрийському парку (сьогодні будинок кафедри фізичного виховання НУ "Львівська політехніка"). Знищені на початку 1950-х років.

1895 - м.Львів. Пам`ятник Янові Кілінському (співавтор Юліан Марковський).

1900 - м.Рим. Скульптура "Перший хлібороб". Доля скульптури невідома.

1901 - м.Рим. Скульптура "Гончар". Викуплена львівським музеєм художнього промислу, знижений у 1950-х роках.

1902-1903 - м. Львів. Оздоблення фасаду музею Художніх промислів шістьма алегоричними барельєфами жіночих постатей в архівольтах трьох вікон та п’ятьма горельєфами під вікнами. Знищені в 1905 роках.

1903 - м.Стрий. Барельєфний портрет Зоні Олесницької на кладовищі.

1903 - м.Стрий. Скульптурні портрети українських діячів на фасаді «Народного дому». Увага! Під час німецької окупації на Народному домі розміщувався великий плакат з портретом Гітлера. Заходячи у місто, червоноармійці поспіхом його знімали та зачіпили скульптуру Котляревського. Вона впала і розбилась. Нову скульптуру виготовив у 1970-х Еммануїл Мисько.

1904 - м.Львів. Пам’ятник на могилі промисловця і політика Станіслава Щепановського на Личаківському кладовищі.

1904-1909 - м.Сокаль. Скульптури апостолів Петра і Павла в нішах на чільному фасаді та постать Христа для храму св. Петра і Павла.

1905 - м.Сокаль. Оздоблення будівлі ощадної каси на вул. Міцкевича, 5.

1906 - м.Львів. Пам`ятник Бартошу Гловацькому, Личаківський парк. (співавтор Юліан Марковський).

1906 - с.Старе Брусно. Іконостас для церкви св.Параскеви.

1908 - м.Львів. Скульптура на могилі банкіра Артура Шелленберга, Личаківське кладовище.

1912 - м.Київ. Проект пам`ятника Тарасу Шевченку.

1913-1914 - м.Станиславів (м.Івано-Франківськ). Погруддя і пам’ятна дошка т.Шевченкові.

1913-1914 - м.Богородчани. Дошка в честь 100-літнього ювілею Тараса Шевченка.

1913-1914 - м.Львів. Надмогильний пам’ятник Гілярія Еліясевича, Личаківський цвинтар.

1914 - м. Львів. Погруддя Тараса Шевченка і Миколи Лисенка для Львівського музичного училища ім. С. Людкевича.

1925 - с.Старе Брусно. Пам`ятка місійна.

1928 р. - с. Горинець (тепер с.горинець-Здруй, Любачівський повіт, Польща). Пам’ятник на могилі польських військових, полеглих у 1918-1919 рр.

1930-ті - с.Старе Брусно, м.Чесанів. Погруддя Т.Шевченка для читалень товариства "Просвіта".

1936-1937- м.Чесанів (зараз м.Цішанув, Любачівський повіт, Польща). Розписи церкви св. Юрія.

Вшанування пам`яті[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Максисько Т. Скульптор Григорій Кузневич // Жовтень. — 1971. — № 12. — С. 92—98.

Посилання[ред.ред. код]