Куйбишевська залізниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куйбишевська залізниця
Країна Росія
Знаходження штаб-квартири Самара
Статус діюча
Роки роботи з 1936
Підпорядкування Російські залізниці
Експлуатаційна довжина залізниці 11 502,5 км
Кількість працівників
Ширина колії 1 520 мм
веб-сайт http://www.kbsh.rzd.ru
Управління Куйбишевської залізниці

Куйбишевська залізниця — філія ВАТ РЖД. Залізниця утворена в 1936, з Самаро-Златоустовської залізниці, низки ділянок Московсько-Казанської залізниці та колишньої Сизрано-Вяземської залізниці. Названа Куйбишевською на ім'я В. В. Куйбишева у травні 1953.

Залізниця межує з Московською, Горьківською, Приволзькою, Південно-Східною і Південно-Уральською залізницями. Загальна довжина колії — 11 502,5 км, у тому числі головних 7 234,8 км. Управління залізниці в Самарі.

Залізнична мережа Куйбишевської залізниці являє собою дві майже паралельні лінії, які йдуть з заходу на схід: КустарьовкаІнзаУльяновськ і РяжськСамара, які на станції Чишми з'єднуються, створюючи двоколійну лінію, яка закінчуюється біля відрогів Уральських гір. Дві інші лінії залізниці РузаеївкаПензаРтищево і УльяновськСизраньСаратов йдуть з півночі на південь. Межі залізниці на цих лініях: Громово (Саратов — Сизрань), Кривозеровка (Пенза — Ртищево). Основні вузлові станції залізниці: Пенза, Сизрань, Октябрськ, Самара, Дьома, Кинель.

До складу залізниці входять п'ять відділень: Пензенське, Самарське, Башкирське (Уфа), Ульяновське, а також представництво залізниці в Татарстані (Нижньокамськ, Набережні Челни).

Залізниця обслуговує найбільші автомобільні заводи в Ульяновську, Набережних Челнах і Тольятті. Крім того залізниця обслуговує найбільші нафтопереробні заводи, заводи хімічної промисловості і оборонні підприємства.

Історія[ред. | ред. код]

Першою залізницею в межах Куйбышевської стала Моршано-Сизранська залізниця побудована в 1874. У 1877 залізницю було продовжено до станції Кинель, через Волгу, де було налагоджено переправа пасажирів, вантажів і багажу влітку на пароплавах, а взимку на санях по кризі. У 1880 за проектом професора М. А. Бєлелюбського для переправи через Волгу побудовано міст — найбільший в Європі і найтехнічно досконалий для того періоду. У 1888 залізниця від станції Кинель продовжена до Уфи, в 1890 до Златоуста, в 1892 до Челябінська. З'єднані ділянки уттворили Самаро-Златоустовську залізницю, управління якої було перенесено з Уфи до Самари. До складу залізниці також увійшли лінії Рузаєвка — Рязань (1884), Рузаевка — Сизрань (1898), Інза — Симбірськ (1898), Сизрань — Батраки (1900), Часовня-Пристань — Мелекесс (1902), в 1911 року лінія Часовня-Пристань — Мелекесс продовжується до Бугульми, а в 1914 до станції Чишми.

У 1898 було відкрито вузькоколійну залізницю до Сергиївських Мінеральних Вод, будівництвом залізниці керував інженер М. Г. Гарин-Михайловський.

У 1930-ті здійснена глибинна реконструкція залізниці, проведено посилення колії, прокладання додаткових колій, отримано нові паровози серій Су, Эу, Эм, Эр, і пізніше потужніші вантажні ФД і пасажирські ИС.

У 1936 в склад залізниці входить ділянка Дьома — Ішимбаєво і приєднанні ділянки Сизрань — Кузнецьк і Сизрань — Інза.

У 1943 на залізниці було електрифіковано для приміських перевезень першу ділянку: КуйбишевБезимянка. Термінова електрифікація цієї внутрішньоміської ділянки залізниці була викликана необхідністю підвезення великої кількості робочих на евакуйовані оборонні заводи (зокрема, авіаційні заводи №1 і №18), які розташовані за декілька кілометрів від станції Безымянка, тоді як житлового фонду там ще не було і розміщалися у центрі міста (в районі старої Самари). Незабаром для обслуговування електропоїздів побудовано моторвагонне депо «Безимянка» (на 1113-м кілометрі від Москви, за 5 км на схід станції Безимянка), і організовано два зупинних пункти електропоїздів: «Пятилєтка» і «Заводська» (нині «Мирна») - в безпосередній близькості від вищезгаданих заводів. Електрифікація залізниці стала найважливішим подією для Куйбышева, у зв'язку з цим нова вулиця міста, що простягся уздовж залізничної лінії від моторвагонного депо «Безимянка» у бік селища Смишляєвка , отримала назву Електрифицированна (пізніше, в 1980-х, перейменовано на вулицю Литвинова — в честь одного з директорів куйбишевського заводу «Прогресс»).

Електровоз ВЛ10У-163 в депо Самара Куйбишевської залізниці

У 1944 було завершено будівництво Волзької рокади: ІловляСаратов — Сизрань — Свіяжськ. Частина Волзької рокади від Громово до Цильни наразі належить до Куйбишевської залізниці.

У 1953—1954 було електрифіковано на постійному струмі ділянку Дьома — Кропачево. До кінця 1958 електрифікуєтся ділянка Похвистнево — Куйбишев — Сизрань — Інза. Населені пункти, які перебувають неподалік залізниці, вперше отримували електроенергію саме від ліній, що живлять тягові підстанції.

Залізниця нагороджена Орденом Леніна (1971).

Діяльність[ред. | ред. код]

За 2005 на Куйбишевської залізниці було завантаженноо 889 тис. т вантажів (97 500 контейнерів), що на 15,5 % перевищила показник попереднього року[1].

Локомотивне господарство[ред. | ред. код]

До складу залізниці входять локомотивні депо Моршанськ, Самара, Кинель, Октябрськ, Сизрань, Пенза, Дьома. Ульяновск

Посилання[ред. | ред. код]

  1. «Контейнерні перевезення зростають». «Ведомости», № 213 (1740), 13 листопада 2006

Джерела[ред. | ред. код]