Кулик-сорока (рід)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кулик-сорока
Кулик-сорока довгодзьобий (Haematopus longirostris)
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Сивкоподібні (Charadriiformes)
Родина: Куликосорокові (Haematopodidae)
Bonaparte, 1838
Рід: Кулик-сорока (Haematopus)
Linnaeus, 1758
Мапа поширення куликів-сорок
Мапа поширення куликів-сорок
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Haematopus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Haematopus
ITIS logo.svg ITIS: 176468
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 32635
Fossilworks: 39586

Кулик-сорока (Haematopus) — рід прибережних птахів ряду сивкоподібних, єдиний рід родини куликосорокових (Haematopodidae).

Етимологія[ред. | ред. код]

Латинська наукова назва Haematopus походить від двох грецьких слів — грец. αιμα — «кров», грец. πους — «ступня»

Поширення[ред. | ред. код]

Кулики-сороки населяють морське узбережжя по всьомі світі, крім полярних регіонів та деяких тропічних районів Африки та Південно-Східної Азії. Два види трапляються у внутрішніх водоймах Євразії та Нової Зеландії.[1]

Опис[ред. | ред. код]

Тіло завдовжки 39-50 см, розмах крил 72-91 см, вага 520—820 г[2]. Забарвлення або повністю чорне, або верх тіла чорний (або темно-коричневий), а нижня частина тіла біла. Ноги червоні або світло-бежеві, призначені для ходіння по болоті. Дзьоб червоного кольору. Його розмір залежить від раціону конкретного виду — довгі та гострі дзьоби мають види, що живляться хробаками, а міцні та коротші дзьоби призначені для живлення молюсками і крабами[1]. Деякі види мають червоне навколоочне кільце.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

Навколоводні птахи. Птахи внутрішніх регіонів живляться дощовими хробаками та личинками комах. Узбережні птахи полюють на молюсків, ракоподібних, поліхет, рідше на голкошкірих та дрібних рибок. У сезон розмноження моногамні і територіальні. Гніздиться влітку. Гніздо облаштовує на землі. У гнізді 1-4 яйця плямистого маскувального забарвлення. Насиджують обидва партнери. Інкубація триває 24-39 днів, залежно від виду. Деякі птахи можуть підкидувати свої яйця у гнізда мартинів (гніздовий паразитизм)[3].

Палеонтологія[ред. | ред. код]

З пліоценових відкладень Флориди описано вид Haematopus sulcatus (Brodkorb, 1955), який згодом визнаний синонімом Haematopus palliatus[4]. З міоценових відкладень Небраски описано близький до куликів-сорок рід Paractiornis.

Види[ред. | ред. код]

Українська назва[5] Біноміальна назва Зображення
Кулик-сорока південний H. ater
Vieillot & Oudart, 1825
Haematopus ater.jpg
Кулик-сорока чорний H. bachmani
Audubon, 1838
Black Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока чатемський H. chathamensis
Hartert, 1927
H. finschi
Martens, 1897
South Island pied oystercatcher 2c.JPG
Кулик-сорока австралійський H. fuliginosus
Gould, 1845
Sooty Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока магеланський H. leucopodus
Garnot, 1826
Magellanic Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока довгодзьобий H. longirostris
Vieillot, 1817
Pied Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока канарський H. meadewaldoi
Bannerman, 1913
Canarian Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока африканський H. moquini
(Bonaparte, 1856)
African Black Oystercatcher, (Haematopus moquini) standing on the sand.jpg
Кулик-сорока євразійський H. ostralegus
Linnaeus, 1758
Haematopus ostralegus He.jpg
Кулик-сорока американський H. palliatus
Temminck, 1820
American Oystercatcher.jpg
Кулик-сорока мінливобарвний H. unicolor
Forster, 1844
Variable Oystercatcher.jpg

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Hockey, P (1996) Family Haematopodidae (Oystercatchers) in del Hoyo, J.; Elliot, A. & Sargatal, J. (editors). (1996). Handbook of the Birds of the World. Volume 3: Hoatzin to Auks. Lynx Edicions. ISBN 84-87334-20-2
  2. John B. Dunning Jr. (1992). CRC Handbook of Avian Body Masses. CRC Press. с. 98. ISBN 978-0-8493-4258-5. 
  3. Birds Dumping Eggs on the Neighbors. Sciencedaily.com. 2011-06-03. Процитовано 2012-12-20. 
  4. Haematopus palliatus Temminick 1820 на сайті Fossilworks
  5. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.