Культура Винча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Історія Сербії
Coat of arms of Serbia small.svg
Історія Болгарії
Coat of arms of Bulgaria.svg
Стародавність
Караново культура
Культура Вінча
Варненський некрополь
Фракія
Одриське царство
Мезія
Середньовіччя
Булгари
Південні слов'яни
Велика Булгарія
Перше Болгарське царство
Західне Болгарське царство
Друге Болгарське царство
Відінське царство
Добруджанське князівство
Османська Болгарія
Болгарія у складі Османської імперії
Болгарське національне відродження
Новітня Болгарія
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Третє Болгарське царство
Народна Республіка Болгарія
Республіка Болгарія

Портал «Болгарія»
Запит «Вінча» перенаправляє сюди; див. також інші значення.

Культура Винча (Турдаш, Градешница) — північнобалканська археологічна культура епохи неоліту (Стара Європа, 5500–4500 рр. до н. е.). Названа на честь перших знахідок, виявлених в районі села Бєло-Брдо на річці Винча в громаді Гроцка поблизу Белграда.

Розповсюдження культури Винча

Окрім території сучасної Сербії культура Винча була поширена в Угорщині (Осентіван), Румунії (Турдаш) і Болгарії (Градешніца). Іноді до Вінча зараховують грецькі знахідки Діміні. Носії культури Винча займались хліборобством та тваринництвом.

Спорідненість з іншими культурами[ред.ред. код]

Культура Винча генетично пов'язана із землеробськими культурами Малої Азії (Чатал-Гююк), нова експансія яких мирно накладається на Старчево-кришський субстрат. Довів спорідненість з малоазійськими культурами дослідник культури Винча сербський археолог Мілое Васич.

Північно-західні популяції носіїв Винча можливо брали участь у формуванні культури Лендьєл, східні — Гумельниці. Культура Вінча зникає після 4300-4200 рр. до н.е. внаслідок занепаду господарства, викликаного кліматичними змінами. Культура Винча також могла бути пов'язана із пеласгами, які, за свідченням ряду античних авторів, населяли Грецію до греків.

Артефакти[ред.ред. код]

Поселення, віднесені до культури Вінча, представлені землянками з глиняними печами[1]. На пізній стадії зустрічаються укріплені поселення, що пов'язують або з війнами, або зі збільшеною соціальною диференціацією. З'являються мегарони близько 5000-4500 років до н. е. Хати-мазанки з двосхилими дахами налічували до п'яти кімнат, підлога була дерев'яною. Над входом в будинок прикріпляли виліплену з глини голову бика. Після 5000 р. до н.е. виникають великі поселення площею від 10 до 100 га.

Серед артефактів зустрічається кераміка та антропоморфні статуетки з піктограмами (зокрема, Тертерійські таблички і, так звана, Табличка з Діспіліо, Греція). Тертерійські таблички (близько 5400 р. до н.е) виготовлені з каменю-пісковику. Носії Вінча були знайомі з плавкою міді, що дозволяє віднести дану культуру до енеоліту. На території сучасної Сербії розташована найдавніша шахта для видобутку металу в Європі — Рудна Глава.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]