Культура скасування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Культура скасування (англ. cancel culture; англ. call-out culture (дослівно — «культура виклику»)) — сучасна форма остракізму, коли під тиском суспільного резонансу особа опиняється поза соціальними або професійними колами за неприйнятну з погляду певної групи суспільства поведінку. Культура скасування є формою бойкоту публічної особи не лише за "образливі слова та дії" ( з суб'єктивного погляду окремих груп спільноти) , а ще і деколи за кримінальні злочини. Бойкотуванню також піддаються бренди , фірми чи корпорації. Об'єкт остракізму вважається «скасованим», відтак втрачає репутацію й зазнає матеріальних збитків.

Критика концепції[ред. | ред. код]

Вираз «культура скасування» зазвичай має негативну конотацію й використовується в дебатах щодо свободи слова.

Деякі журналісти ставлять під сумнів значущість культури скасування.[1][2][3][4][5] Коннор Гарел на сторінках Vice стверджує, що культура скасування «нечасто чинить якийсь відчутний чи значущий вплив на життя та комфорт скасованих».[6]

Деякі учені вважають культуру скасування актуальною не лише для так званих лівих політичних сил, а й для правих. Історик К. Дж. Ковентрі стверджує, що термін «культура скасування» відображає передусім схильність людей приховувати несправедливість, скоєну в минулому: «Якщо ви подивитесь на австралійську історію, а також європейську та американську, ви знайдете незліченну кількість прикладів, коли люди виступають проти несправедливості та переслідуються у відповідь. Я можу назвати багатьох людей, яких сьогодні переслідують нібито демократичні уряди за розголошення незручної інформації[7]». Інший історик, Девід Олусога, аналогічно стверджує, що один з найбільших міфів про культуру скасування — це її існування лише в лівому крилі.[8]

Колишній міністр праці США Юджин Скалія зазначає, що культура скасування є формою свободи слова й закріплена Першою поправкою до Конституції США. Водночас він звертає увагу на те, що культура скасування ставить під сумнів однакові можливості юридичного представництва, тому обмежує коло юристів, готових ризикнути своєю особистою та професійною репутацією під час роботи над такими суперечливими справами. Поле юридичного представництва піддається маніпуляціям з боку клієнтів, які не бажають у жодний спосіб бути асоційованими з культурою скасування. Юджин Скалія наголошує, що кожна тема заслуговує на належне освітлення незалежно від її популярності в сучасному суспільстві.[9]

Відкритий лист[ред. | ред. код]

У 2020 році в журналі Harper's Magazine був опублікований відкритий лист, який підписали 153 громадські діячі, зокрема письменники, академіки й активісти, що виступили проти культури скасування. Делвін Браун в USA Today охарактеризував цей лист як найвищу точку в дискусії на цю тему.[10] У листі викладені аргументи проти «нетерпимості до протилежних поглядів, моди на публічну ганьбу та остракізм, тенденції до розв'язання складних політичних питань в сліпій моральній впевненості»[11][12][13]

У відповідь був опублікований «Більш конкретний лист про справедливість та відкритість дебатів», який підписали понад 160 осіб в наукових колах та засобах масової інформації. Він у свою чергу критикував лист у «Harper's» як заклик успішних професіоналів з великими платформами відкинути культуру скасування тільки для того, щоб виключити тих, кого «скасували навіки».[14][15]

Приклади[ред. | ред. код]

Прецеденти культури скасування охоплюють широкий діапазон «неприйнятної поведінки» публічних осіб — від кримінальних злочинів до некоректних висловлювань.

Наприкінці 2017 року після викриття фактів сексуального насильства в Голлівуді Гарві Вайнштайн та чимало інших знаменитостей утратили репутацію, зіпсували кар'єру.[16][17] Проте деякі актори, зокрема Ліам Нісон і Катрін Денев, назвали численні звинувачення, окремі з яких виявилися наклепом, нічим іншим як полюванням на відьом.[18]

Серед «скасованих» знаменитостей — і письменниця Джоан Роулінг, звинувачена в трансфобії за її пости в твіттері, і відеоблогерка Дженна Марблс, яку розкритикували за використання непристойних виразів, гендерних стереотипів і блекфейсу в її роликах десятирічної давнини.[19][20][21]

В українському інформаційному просторі прикладом «скасування» є ситуація з блогеркою Di.rubens, з якою в січні 2021 року припинили співпрацю українські компанії Алло, Nestlé й Borjomi після того, як вона назвала Росію «улюбленою країною».[22][23][24]

Див. також[ред. | ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg YouTube full-color icon (2017).svg ЩЕ з Максом Щербиною: Культура скасування на YouTube

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Letters to the Editor: It's not 'cancel culture.' It's finally holding privileged people accountable. LA Times. 2020-07-15. 
  2. No, cancel culture isn't a threat to civilization. ThePrint (India). 2020-07-15. 
  3. Hagi, Sarah (2019-11-21). Cancel Culture Is Not Real—At Least Not in the Way People Think. Time. Процитовано 2021-03-12. 
  4. When Republicans Attack 'Cancel Culture,' What Does It Mean?. NPR.org. 2021-02-10. Процитовано 2021-03-12. 
  5. Fine, Duncan (2021-03-04). Dr Seuss not cancelled. Old stereotypes are being made redundant. The Sydney Morning Herald. Процитовано 2021-03-12. 
  6. Logan Paul Is Proof That Problematic People Are Never Truly Cancelled. www.vice.com (en). Процитовано 2020-08-16. 
  7. Coventry, C. J. (2020-11-21). A New Birth of Freedom: South Australia, slavery and exceptionalism (en-US). Процитовано 2021-03-29. 
  8. ‘Cancel culture’ is not the preserve of the left. Just ask our historians | David Olusoga. the Guardian (en). 2021-01-03. Процитовано 2021-03-29. 
  9. Scalia, Eugene (2021). John Adams, Legal Representation, and the "Cancel Culture". Harvard Journal of Law & Public Policy 44 (1): 333–338 — через ProQuest. 
  10. Brown, Dalvin. Twitter's cancel culture: A force for good or a digital witchhunt? The answer is complicated.. USA TODAY (en-US). Архів оригіналу за 2020-07-24. 
  11. A Letter on Justice and Open Debate. Harper's Magazine (en). 2020-07-07. Архів оригіналу за 2020-07-23. 
  12. JK Rowling joins 150 public figures warning over free speech. 2020-07-08. Процитовано 2020-07-23. 
  13. Chiu, Allyson (2020-07-08). Letter signed by J.K. Rowling, Noam Chomsky warning of stifled free speech draws mixed reviews. The Washington Post. Архів оригіналу за 2020-07-24. Процитовано 2020-07-09. 
  14. Schuessler, Jennifer (2020-07-10). An Open Letter on Free Expression Draws a Counterblast. The New York Times (en-US). ISSN 0362-4331. Процитовано 2021-03-29. 
  15. Roberts, Mikenzie (2020-07-13). Harper’s letter and response signed by Northwestern academics. The Daily Northwestern. Процитовано 2021-03-29. 
  16. Will innocent men become 'casualities' of #MeToo movement?. Newsweek (en). 2017-12-21. Процитовано 2021-03-29. 
  17. Dastagir, Alia E. The problem with asking the public to cancel Woody Allen. USA TODAY (en-US). Процитовано 2021-03-29. 
  18. Liam Neeson says harassment allegations are now 'a witch-hunt'. the Guardian (en). 2018-01-13. Процитовано 2021-03-29. 
  19. Marketing, Alison M. Joubert, Lecturer in. Celebrities can be cancelled. Fandoms are forever. stories.uq.edu.au (en). Процитовано 2021-03-29. 
  20. Shead, Sam (2020-07-08). JK Rowling criticizes 'cancel culture' in open letter signed by 150 public figures. CNBC (en). Процитовано 2021-03-29. 
  21. Cohen, Jamie. Why Jenna Marbles, One Of YouTube’s First Stars, Decided To Cancel Herself. Forbes (en). Процитовано 2021-03-29. 
  22. Українська блогерка назвала Росію улюбленою країною: у мережі розгорівся скандал (відео). www.unian.ua (uk). Процитовано 2021-03-29. 
  23. "Алло" on Facebook. 
  24. Nestlé, Borjomi та Prometheus розірвали співпрацю з блогеркою Di.rubens через ролик із Майдану. OBOZREVATEL NEWS (uk). 2021-01-21. Процитовано 2021-03-29.