Культурна дипломатія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Культурна дипломатія — вид публічної дипломатії та невід'ємна частина політики «м'якої сили», що включає в себе "обмін ідеями, інформацією, творами мистецтва та іншими компонентами культури між державами і народами з метою зміцнення взаєморозуміння"[1]. Мета культурної дипломатії полягає в тому, щоб іноземці розуміли ідеали та інституції іншої нації, підтримували економічні та політичну співпрацю. По суті «культурна дипломатія розкриває душу нації», що, в свою чергу, створює вплив. Незважаючи на те, що культурна дипломатія часто ігнорується, вона може і не може відігравати важливу роль у досягненні зусиль національної безпеки.Культурна дипломатія грає важливу роль в досягненні цілей національної безпеки.

Визначення[ред. | ред. код]

Культура - це сукупність цінностей та досвіду, яка створює сенс для суспільства, включає як "високу" культуру (літературу, образотворче мистецтво), так і популярну культуру (звернення до мас)[2].Перше визначення культури належить американському науковцю в сфері політики Мільтонові Каммінгсу. Культурну дипломатію він визначає як: “обмін ідеями, інформацією, цінностями, системами, традиціями, переконаннями і іншими аспектами культури з метою сприянню розвиткові взаєморозуміння”. Такий обмін означає комунікацію і повагу між залученими культурами, які базуються на взаємному розумінні цінностей і зниженню стереотипного сприйняття.[3]

Культурна дипломатія- це частина політики тип м'якої сили, яка є "здатністю отримати те, чого ви хочете, за допомогою чогось привабливого, а не примусу або платежів. Вона випливає з культури країни, політичних ідеалів та політики" [4]. Єжи Онух, практикуючий культурний дипломат, екс-директор Польського Інституту в Україні і США вважає, що "культурна дипломатія — це продаж іміджу країни засобами культури".[5]

Культурна дипломатія також є складовою державної дипломатії. Громадська дипломатія посилюється суспільством і культурою, але одночасно публічна дипломатія допомагає "розширювати та рекламувати це суспільство та культуру для світу в цілому"[6]. Можна стверджувати, що інформаційний компонент публічної дипломатії може бути повністю ефективним тільки в тих випадках, коли вже існує взаємозв'язок, що забезпечує надійність переданої інформації. Культурна дипломатія вважається основою публічної дипломатії, оскільки культурна діяльність має можливість продемонструвати найкраще нації. Таким чином, культурна дипломатія та громадська дипломатія тісно пов'язані.

Цілі[ред. | ред. код]

Культурна дипломатія – це заснування або полегшення обмінів між державами з метою вироблення переваг на довгий термін, або ж підтримки національних інтересів, побудови відносин або посилення соціокультурного розуміння.

На державному рівні культурна дипломатія застосовується для просування національних інтересів через уряди або інші політично мотивовані організації. На суспільному рівні неурядові організації і індивідууми за допомогою культурної дипломатії заохочують створення і розвивають платформи для взаємного культурного обміну. Приватний рівень передбачає культурну дипломатію здійснювану приватними акціонерними компаніями, зацікавленими в розвитку міжкультурної комунікації.[7]

Культурна дипломатія в Україні[ред. | ред. код]

В Україні культурна дипломатія здійснюється Міністерством культури і туризму, Міністерством закордонних справ, Міністерством з питань сім’ї, молоді та спорту, Міністерством освіти і науки, Державним комітетом телебачення і радіомовлення України, неурядовими громадськими організаціями і приватними особами.[8] В Україні діє Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при МЗС, яка покликана "забезпечити ефективну роботу дипломатичної служби, різко підвищити якість підготовки кожного працівника, рівень його знань та навичок, зокрема в контексті володіння іноземними мовами й технологіями комунікації"[9]

Органи влади на обласному і місцевому рівні можуть розвивати міжнародне співробітництво самостійно чи за підтримки з боку центрального уряду, а саме: організовувати мистецькі гастролі, фестивалі, конференції тощо. Багато робиться для розвитку культурного діалогу та підтримки українських митців через різноманітні проекти, міжнародні культурні організації та фонди. На державному рівні головними інструментами, що ефективно використовуються в міжнародних культурних зв’язках досі залишаються угоди про співробітництво, особливо двосторонні угоди про роки культури чи окремі спільні заходи (форуми, фестивалі, дні культури). [10]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. "Cultural Diplomacy, Political Influence, and Integrated Strategy," in Strategic Influence: Public Diplomacy, Counterpropaganda, and Political Warfare, ed. Michael J. Waller (Washington, DC: Institute of World Politics Press, 2009), 74. 
  2. Joseph S. Nye, Soft Power: The Means to Success in World Politics (Cambridge: Perseus Books, 2004), 22. 
  3. Ю.О. Лунь, М. Ваховська. КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ В УКРАЇНІ. http://ena.lp.edu.ua/bitstream/ntb/4664/1/73_pdfsam_90830_ntb.pdf. 
  4. Joseph S. Nye, Soft Power: The Means to Success in World Politics (Cambridge: Perseus Books, 2004), 18. 
  5. Єжи Онух: "Культурна дипломатія — це продаж іміджу країни засобами культури". 
  6. Carnes Lord, Losing Hearts and Minds?: Public Diplomacy and Strategic Influence in the Age of Terror (Westport, CT: Praeger Security International, 2006), 15. 
  7. Cultural Diplomacy: Introduction to an Essential Part of Diplomatic Relations. 
  8. Буценко, О. Україна//Діалог: інформаційно-аналітичний вісник.- К., 2003.- Випуск 3.- С. 86-105. 
  9. Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при МЗС. 
  10. Olexsandr Butsenko. Ukraine/ 1. Historical perspective: cultural policies and instruments Clip article.