Кульчицький Юрій-Франц

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Юрій Франц Кульчицький
Georg Franz Kolschitzky.JPG
Юрій Кульчицький. Гравюра 1683
Народився 1640
Кульчиці, Україна,
(тоді Річ Посполита)
Помер 20 лютого 1694(1694-02-20)
Відень, Австрія
сухоти
Громадянство Польща
Національність українець
Діяльність козак, шляхтич
Дружина Марія Мейер
POL COA Sas I.svg

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Ю́рій Франц Кульчи́цький (нім. Georg Franz Kolschitzky, пол. Jerzy Franciszek Kulczycki, * 1640, Кульчиці, Самбірський район, Львівська область — †20 лютого 1694, Відень) — український шляхтич гербу Сас, австрійський дипломат, герой "Віденської відсічі" 1683 року, згодом віденський підприємець, власник однієї з перших віденських каварень. Вважається автором рецепту «віденської кави».

Гіпотези походження[ред.ред. код]

Походив із української шляхетної родини Кульчицьких-Шелестовичів з села Кульчиці, Самбірського району на Львівщині. З цього села, крім Юрія Кульчицького, походять три козацькі гетьмани:

Як пише польський дослідник Зиґмунт Абрагамович (ПСБ, 1970), є мало документів, джерел про Ю.Кульчицького, через що його етнічне походження було предметом суперечок.

Український дослідник О.Грицай стверджує, що він був православним, як запорожець брав участь у поході на турків, потрапив у полон.

І.Німчук: «Був православним українцем, і ще нині живуть потомки його родини, які носять предикт: Шелестович. [Походив із] шляхетського села, славного тим, що видало багато свідомих українських інтелігентів Кульчицьких… Кульчицькі-Саси до кінця XVII ст. оставали в православію» [1].

Згідно з друкованими за життя Юрія Кульчицького виданнями, він, за його словами, «був родовитим поляком … з королівського польського вільного містечка Самбора». Його друге ім'я, яке не використовували православні та греко-католики, вказує на його належність до спольщеного руського (тобто українського) шляхетського роду гербу Лис католицького обряду.

Австрійські й угорські дослідники (зокрема, Е.Палучі) твердили, що він — серб Джуро Кольчіч (Kolcsics) із Зомбору, а твердження про належність до польської шляхти мало на меті уникнути репресій, яких зазнавали серби (у 1678 році йому, прибульцю зі Сербії, загрожувало вигнання з Відня разом з осілими тут сербськими купцями, які були конкурентами місцевих, через звинувачення в шпигунстві на користь турків).

Короткий життєпис[ред.ред. код]

Один з портретів

Народився близько 1640 р. у сім'ї дрібного шляхтича в селі Кульчиці-Шляхотські біля Самбора.

У 1648-1652 рр. навчався у Самбірській церковній школі. За легендою, замолоду пішов на Січ, під час одного з походів потрапив у турецький полон, де досконало вивчив турецьку мову й звичаї (зокрема, звичай пити каву). За іншою версією, ніколи не був козаком і ніколи не служив у війську.

За однією з легенд, у юності на навчанні страждав постійними мігренями, від яких його врятував східний знахар, напоївши кавою.

Був поліглот — знав турецьку, угорську, сербську, румунську і німецьку мови.

Приблизно у 1673-1678 роках [2] працював як перекладач (товмач) для белградського відділення віденської Східної Торговельної Компанії (Orientalische Handelskompagnie) [3]. Збагатившись на цій посаді, перебрався до Леопольдштадту під Віднем, а невдовзі — до самого Відня, де відкрив власну торгову компанію. Торгував східними товарами: килимами, шовком, перлами та ювелірними виробами.

У 1678 році покинув свою торговельну діяльність і став надвірним австрійським кур'єром між Австрією та Туреччиною. Під час війни з турками у 1684 підписувався як «Цісарський придворний кур'єр у Туреччині» [4].

Віденська відсіч 1683[ред.ред. код]

31 березня 1683 року султан Османської імперії офіційно оголосив про початок чергової «священної війни з невірними». 7 червня того ж року на військовій раді в місті Дьйор (Рааб) (у завойованій турками Угорщині) було ухвалено — йти на Відень. 14 липня почалася облога столиці Габсбурґів 200-тисячною османською армією під проводом великого візира Кара-Мустафи. Місто обороняли 16 тисяч вояків під проводом австрійського графа Ернста Рюдиґера фон Штаремберга (Ernst Rüdiger von Starhemberg), використовуючи потужні міські укріплення. Оточені відчайдушно чинили опір. Внаслідок тривалої облоги, у місті почався голод, епідемії, серед мешканців – відчай і паніка. Коли міська влада вже готова була здати Відень туркам, Рюдиґер Штаремберг вирішив просити про невідкладну допомогу цісаря Леопольда I і герцога Карла V Лотарингського. Для цього через зайняті ворогом терени необхідно було послати когось, хто знав би турецьку мову і турецькі звичаї [5]. Але всі кур'єри, яких посилали з листами, потрапляли до рук турків. Становище обложених ставало безнадійним.

Подвиг і нагорода[ред.ред. код]

Коли почалася облога Відня, Юрій Кульчицький взяв активну участь в обороні міста, але був поранений у бою. Загоювати рани йому допомагала Марія Мейер (Maria Meyer), з якою він після перемоги над турками одружився.

Розвідник Юрій Кульчицький під час облоги Відня. 1684

Коли ситуація у Відні загострилася, почалися хвороби й не вистачало харчів, Юрій Кульчицький зголосився пробратися через табір турків, щоб зв'язатися з герцогом Лотаринзьким Карлом V. Перебраний на турецького купця, разом зі слугою-сербом Юрієм Михайловичем (Đorđe Michajlović), пізнього вечора 13 вересня вони вийшли через одну з західних брам (Шоттендор). Дорогою вони були змушені перечекати до ранку сильний дощ. Вранці пішли через ворожі лінії, наспівуючи османські пісні. Турецький ага, побачивши, як вони змокли, навіть запросив їх до свого шатра обсохнути. Під час розмови вони розповіли, нібито торгують виноградом, і ага навіть порадив їм, як уникнути небезпек. При наближенні до Дунаю, який треба було переплисти, кур'єри були обстріляні австрійцями, які прийняли їх за турків [2]. Недовіра до кур'єрів зникла лише після прочитання принесених із Відня листів.

Зв'язавшись з герцогом лотаринзьким Карлом, пара зуміла вранці 17 вересня повернутися іншим шляхом до Відня та переказала герцогову обіцянку швидкої військової допомоги. Про щасливе повернення Кульчицького до Відня обложені дали знати австрійським військам сигнальними ракетами з вежі собору св. Стефана. Завдяки цим відомостям міська рада змінила свій намір здаватися османській армії, а натомість продовжувати боротьбу з подвійним завзяттям.

Юрій Кульчицький. Відень, мозаїка у районі Фаворітен, вул. Лаксенбург, 1-5

12 вересня військо європейських союзників на чолі з польським королем Яном III Собеським зняло облогу Відня. Вдячні городяни визнали Кульчицького героєм, і граф Штаренберг запросив його, щоб віддячити за подвиг (Юрій Михайлович на той час загинув, вдруге пробираючись через ворожі лінії з новим повідомленням до князя Карла). Міська рада нагородила Юрія Кульчицького чималою сумою грошей, подарувала будинок, відзначили його подвиг срібною медаллю. 10 січня 1684 року на своє прохання він отримав титул цісарського перекладача з турецької мови («цісарський товмач» - нім. Kaiserlicher Dolmetscher) [2] [6]. Із трофеїв, здобутих у турків, Кульчицькому віддали 300 мішків кави, знайдених у захопленому таборі паші Кари Мустафи.



Віденська кава[ред.ред. код]

Кав'ярня Юрія Кульчицького «Під синьою пляшкою»

Кульчицький заснував у Відні каварню "Під синьою пляшкою", де каву подавали за особливим рецептом, який тепер відомий як «віденська кава».

Спочатку, одягнений у турецький одяг, він носив «турецьку каву» (без цукру) на таці вулицями Відня і пропонував горнятко за один крейцер. Але така кава не дуже подобалася віденцям, і Кульчицький почав експериментувати - спочатку додав цукру, потім молока. Відтак кава Кульчицького сподобалося віденцям, і згодом її почали називати «віденська кава».

Кількість шанувальників кави зростала, і Кульчицький відкрив у Відні каварню «Під синьою пляшкою» - в кравецькому ряду біля собору, за адресою Домгассе, 6. З часом його каварня перетворилася на одне з найпопулярніших місць міста. Відвідувачів Кульчицький завжди обслуговував у турецькому вбранні, чим додавав оригінальності каварні [7].

Автором цієї історії був католицький священик Ґотфрід Уліх (Gottfried Uhlich), який оповів її у своїй книжці "Історія другої турецької облоги", виданій 1783 року.

Часто стверджують, що відкрита 1683 року каварня Кульчицького була першою у Відні (хоча, за інформацією австрійського дослідника Карла Теплого, першу каварню у Відні відкрив у 1685 вірменський купець, відомий в Австрії під іменем Йоган Діодато). Каву на той час ще майже зовсім не пили у Східній і Центральній Європі, хоч вона вже поширилась на Заході — першу в Європі кав'ярню відкрили в Італії 1645 року, другу - в Лондоні 1652-го, третю - у Франції 1657-го; каварні в ті часи працювали в Оксфорді та Бостоні. В Україні кава була відома на теренах, зайнятих турками (після 1672 в Кам’янці–Подільському уже пили «турецьку каву»).

Кульчицький був одружений з Марією Мейєр, яка допомагала йому лікуватися після поранення в 1683 році. Пізніше захворів на сухоти, від яких він помер у віці 54 років [2]. Був похований із великими почестями на центральному кладовищі Відня поблизу собору Святого Стефана.

Маргінальна легенда[ред.ред. код]

Цілком маргінальна «теорія», без Авторитетних джерел

У липні 1683 Відень обложила турецька армія під командуванням великого візира Кара-Мустафи .  Місто захищали 16 тисяч солдатів під проводом графа Рюдигера Штаренберга .  В обложеному місті почався голод, епідемії. Міська влада вже готова була здати Відень туркам.  У цій ситуації  Юрій Кульчицький запропонував свої послуги, щоб вибратися з міста за підмогою.

Він був людиною спостережливою та розумною. Кульчицький помітив, що коли падав дощ турецькі солдати співали пісні та танцювали, чим ще більше додавали жаху обложеним.. Тому вбравшись з своїм слугою в турецьку одежу,співаючи турецькі пісні, пішли через позиції турків.

Був пізній вечір та падав сильний дощ. Турецькі солдати , які були впевнені у свої перемозі, розслаблено зігрівались і пили, якийсь невідомий Кульчицькому напій. Юрію впало в очі, що після того, як солдат коштував чорну рідину він раптово бадьорів і починав танцювати та ще голосніше співати.

Ще б трохи і здавалось турецький табір був би пройдений. Та раптом Кульчицький з слугою почули владне запитання. Юрій повернувся і побачив хана, який запитував хто вони такі і чому не танцюють. На, що Кульчицький повідомив ханові, що вони бідні турецькі купці, які втомились і змокли тому не танцюють. “То чому ви не п’єте каву” ? Кульчицький швидко зметикував про що говорить хан. Підійшовши до солдат, які розливали чорний напій він взяв собі та слузі каву. З першого ковтка, цього теплого гіркого напою він відчув несподівану бадьорість. Його ноги самі по собі підхопили танець турецьких солдат. Пританцьовуючи та ще голосніше співаючи, вони продовжили рух через табір. Страх і втома зникли. Кульчицький відчув в що він в разі потреби міг би подужати 12 турецьких солдат.

Благополучно минувши турецькі позиції, Кульчицький і слуга ледь не загинули в одному з придунайських сіл, де 5000 козаків на чолі з Семеном Палієм прийняли їх за справжніх турків. Дізнавшись, хто вони такі, та про їхню місію козаки зробили наступне. Переоділи Кульчицького та слугу в козацький одях та повезли до Львова, оскільки в місті з військами отаборився Ян III.

Під’їжджаючи до Львова, вони зупинились табором біля мурів Львова на сучасній площі Данила Галицького . Був пізній вечір та падав дощ. Кульчицький помітив, що козаки дуже втомлені. Тому він підійшов до турецьких купців, які теж отаборились біля мурів Львова. Юрій купив у них мішок кави та приготував козакам цей чорний напій. Спочатку козаки недовірливо посьорбували. Та невдозі почали співати та танцювати. Семен Палій помітивши радість та бадьорість солдат, нагородив Кульчицького золотом та пообіцяв відкрити в честь нього заклад де готуватимуть цей чудесний напій(кав'ярню)…

12 вересня 1683 відбулася Віденська битва , в результаті якої польсько-австро-німецькі війська під командуванням короля Речі Посполитої Яна III Собеського , завдали нищівної поразки турецької армії.  Після цієї перемоги в ознаменування заслуг Кульчицького міська рада Відня нагородила його великою торбою грошей, подарувала будинок у престижному районі Леопольдштадт і звільнила його від податків на 20 років. Кульчицькому надали право самостійно взяти собі в нагороду частину захопленого трофейного майна, і він вибрав в якості нагороди 300 мішків кави , почавши прилучення віденців до цього напою.  Спочатку Кульчицький розносив каву вулицями міста в горнятках на таці, але цей напій ненависних вінців турків спочатку не користувався попитом.  Тоді Кульчицький став підсолоджувати каву медом, додавати до кави молоко і цукор, звідки пішов рецепт знаменитого «кава по-віденськи».  Крім того, йому приписують винахід круасанів - рогаликів у вигляді «турецького півмісяця».  У 1686 у подарованому йому будинку Ю.Кульчицького відкрив першу у Відні (і п‘яту за рахунком в Європі) кав'ярню під назвою «Будинок під блакитною пляшкою» («Hof zur Blauen Flasche»). У ній господар, одягнений у турецькі одягу, сам обслуговував відвідувачів. Слідом за ним кав'ярні у Відні почали відкривати інші підприємці, а сам Кульчицький очолив віденський цех продавців кави.  Портрет Кульчицького довгий час висів на чільному місці у приміщенні, де віденські господарі кав'ярень збиралися для вирішення своїх цехових проблем.  Крім того, на спеціальному штандарті віденських кав'ярів була зображена сцена надання імператором Леопольдом I організатору «кавового руху» привілею - ліцензії на відкриття першої кав'ярні

Вшанування[ред.ред. код]

Пам'ятник Кульчицькому
у Відні
Пам'ятник Кульчицькому
у Львові

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Німчук І. Юрій Франц Кульчицький та його подвиг. — Львів, 1933. — С. 14-15.
  2. а б в г Zygmunt Abrahamowicz. / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 128–129.
  3. Die Geschichte des Kaffeehauses in Wien — Історія кав'ярень Відня(нім.)
  4. Паєвський Й. Бунчук і меч. — Варшава, 1963.
  5. Кава по-віденськи з українським присмаком
  6. Як український козак врятував столицю Австрії, винайшов каву по-віденськи і привчив Європу її пити
  7. Іван Волчко-Кульчицький. Історія села Кульчиць і роду Драго-Сасів (до 700-ліття села і 1000-ліття роду) — Дрогобич: Відродження, 1995. - 392 с. - ISBN 5-7707-6451-1
  8. Український герой повернувся додому
  9. У Львові з'явився бронзовий рятівник Відня

Джерела[ред.ред. код]

  • Чухліб Тарас. Козаки та Яничари: Україна у християнсько-мусульманських війнах 1500-1700 рр. / Тарас Чухліб. — К. : Києво-Могилянська академія, 2010. — 446 с. : табл. - Бібліогр.: с. 410-432. ISBN 978-966-518-533-8
  • Юрій Винничук. Таємниці львівської кави. / Юрій Винничук. — Львів : Видавництво Старого Лева, 2013. — 202 с. : ISBN 978-617-679-037-2
  • Zygmunt Abrahamowicz. / Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1970.- Tom XVI/1. — Zeszyt 68. — S. 128–129. (пол.)
  • https://www.youtube.com/watch?v=az95MqjAYFs

Посилання[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.