Кумики
| Кумики | |
|---|---|
|
(кумицькою: къумукълар, qumuqlar) | |
| Кількість | 503 тис. осіб |
| Ареал |
 Росія: Дагестан, Чечня |
| Близькі до: | ногайці |
| Мова | кумицька мова |
| Релігія | мусульмани-суніти |
Кумики (кумицькою: къумукълар, qumuqlar) — тюркомовний етнос, кипчацької групи. Населяють Кумицьку рівнину на півночі Дагестану і південного Тереку, а також терени над Каспійським морем. Невеликі групи живуть у Чечні, Інгушетії та Північній Осетії.
Етногенез[ред. | ред. код]
Кумики належать до кавкасіонського типу балкано-кавказької раси великої європеоїдної алтайської сім'ї. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів.
Початок формування кумиків як окремої етно-культурної спільноти сягає Х-ХІ ст. Їхню етнічну основу склало корінне населення рівнини Дагестану. В етногенезі кумиків брали участь і прибулі тюркомовні племена (насамперед кипчаки-половці), що передали аборигенам свою мову[1]. На території проживання кумиків існувала низка феодальних утворень, найбільше — Тарковське шамхальство.
Чисельність[ред. | ред. код]
Загальна чисельність кумиків за останні три чверті століття збільшилася в Росії в 4,5 рази (один із найвищих показників у федерації). Збереглись писемні свідчення про те, що станом на 1834 рік на Північному Кавказі мешкало 38 800 кумиків[2].
За даними Всесоюзного перепису населення 1989 року чисельність кумиків у Російській Федерації становила 277 тисяч осіб, зокрема у Дагестані — 232 тисячі осіб. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 422 тисячі, зокрема у Дагестані — 366 тисяч. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, на Північному Кавказі проживало 460 тис. кумиків. Загалом у Російській Федерації проживає 503 тис. кумиків. Точні дані про чисельність кумиків за межами РФ відсутні.
Розселення[ред. | ред. код]
Основні райони проживання кумиків у Дагестані за даними перепису 2010[3]
| Назва району | Населення району | % кумиків |
| Кумторкалинський район | 24 848 | 67,0% |
| Карабудахкентський район | 73 016 | 64,9% |
| Буйнакський район | 73 402 | 61,1% |
| Каякентський район | 54 089 | 52,4% |
| Бабаюртівський район | 45 701 | 48,3% |
| Буйнакськ | 62 623 | 30,8% |
| Хасавюртівський район | 141 232 | 30,7% |
| Хасавюрт | 131 187 | 28,1% |
| Махачкала (м/о) | 696 885 | 19,2% |
| Ізбербаш | 55 646 | 15,1% |
| Кизилюрт (м/о) | 43 421 | 12,5% |
| Кизилюртівський район | 61 876 | 10,5% |
| Каспійськ | 100 129 | 9,7% |
| Кайтазький район | 31 368 | 8,4% |
| Кизляр (м/о) | 51 707 | 5,3% |
| Южно-Сухокумськ | 10 035 | 4,8% |
| Тарумовський район | 31 683 | 1,5% |
| Кізлярський район | 67 287 | 1,4% |
| Казбеківський район | 42 752 | 1,2% |
| Дагестан | 2 910 249 | 14,9% |
Історія[ред. | ред. код]
У XVI-XIX століттях населену кумиками область займала держава Тарковське шамхальство. У 1605 році очолювана ним коаліція розбила московське військо у Караманській битві.
У 1940-х роках планувалося розділення Дагестану на чотири округи — кумицький, аварський, даргинський та лезгинський[4].
Через розростання кутанів Кумицька рівнина зараз заселена не тільки кумиками, але і гірськими народами Дагестану, у першу чергу — аварцями. Відбуваються земельні конфлікти між кумиками з одного боку, та аварцями і лакцями — з другого.
У 1990-х діяв рух "Тенглік", 9 листопада 1990 року на другому з'їзді кумицького народу була проголошена Кумицька республіка, «суверенна національна держава»[5][6]. Відбувалися зіткнення кумиків з аварським Народним фронтом імені імама Шаміля.
У 2010-х найгарячішою точкою земельного конфлікту є місцевості Камаран та Таркі під Махачкалою[7].
Мова[ред. | ред. код]
Рідною для кумиків є кумицька мова, що належить до тюркських мов. Вона була Лінгва франка на значній території Північного Кавказу, від Дагестану до Кабарди включно, до 30-х років ХХ ст.
Кумицька мов є однією з старописемних літературних мов Дагестану. Протягом XX століття її писемність змінювалася чотириразово: традиційна арабська графіка видозмінювалася на початку 20-років, в 1929 році була замінена спочатку латинським алфавітом, а далі, в 1938 році, — кирилицею. Кирилиця також видозмінилася в 40-50х роках ХХо ст.
Найбільш близькими до кумицької мови є карачаєво-балкарська, кримськотатарська й караїмська. Також серед кумиків поширена російська та в меншій мірі турецька мови.
Серед діалектів кумицької мови виділяються кайтагський, терський, буйнакський та хасавюртовський. До того ж, два останні є основою літературної кумицької мови.
Релігія[ред. | ред. код]
Кумики — це один з перших народів Кавказу, що прийняв іслам. Іслам поширився у Кумикії у VIII-XII століттях. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів. Зберігаються сліди культу верховного бога Тенгірі, віра в демонічних істот, космогонічні та етіологічні легенди, казки (кум. "ёмакълар") тощо[8].
Культура[ред. | ред. код]
Збереглися пам'ятники кумицького фольклору: героїчний епос (героїко-історичні пісні), календарно-обрядова поезія (пісні викликання дощу, зустрічі осені та весни), сімейно-обрядова поезія (весільні пісні, голосіння та ін.) У народі популярні такмаки і сарини (віршувальні змагання), любовні (ашугські) і гумористичні, а також прислів'я, приказки, загадки та ін[1].
Кумицький танець, що має близько 20 варіантів, відноситься до типу лезгінки. Досконалості досягло і пісенне мистецтво, особливо чоловічий багатоголосий хор. Найбільш відомими представниками кумицького народу є поети ХІХ ст. Їрчі Казак, М. Османов, літератори Н. Батирмурзаєв, Б. Астеміров, композитор А. Аскерханов, авіаконструктор Мужаетдін Хангишієв та спеціаліст з космічної техніки Мурад Капланов, Герой Радянського Союзу. . Широку популярність до революції мав борець та артист цирку Ал-Клич Хасаєв[1].
Побут[ред. | ред. код]
Традиційні заняття – рільництво (пшениця, ячмінь, просо, рис, кукурудза); скотарство, у т. ч. відгін (велика рогата худоба, вівці). Займаються також садівництвом, виноградарством, городництвом та бджільництвом. З домашніх промислів та ремесел були розвинені сукноробство, бавовняне ткацтво, килимарство, обробка шкіри, дерева, металу, каменю та інше[9].
Поселення горизонтального планування. Традиційне житло турлучне, потім саманне, зі скатним пологим перекриттям, кам'яне, з плоским перекриттям (одноповерхове, півтораповерхове та двоповерхове роздільного планування).
Національний костюм чоловіків – сорочка, штани, бешмет, черкеска, бурка, папаха, шкіряне взуття. До складу жіночого костюма входили натільне плаття – сорочка, штани (шалвар) та сукні (арсар, півша, а також кабалай, з подвійними рукавами). Головні убори – чутку, хустки. Взуття – шкіряні чув'яки та черевики без задника. Костюм доповнювали прикраси.
Кухня[ред. | ред. код]
Кумицька кухня відрізняється власною яскравою індивідуальністю. Навіть традиційний кавказький хінкал, долма, плов і шашлик кумики готують по-своєму. Дуже стійкі у кумиків національні традиції в кулінарії, що походять від давніх тюрків.
Їжа – страви борошняні, м'ясо-молочні страви: хінкал, курзе (пельмені), долма, плов, пироги з м'ясом, овочами.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Этноатлас: народы и народности, населяющие Красноярский край (uk-US). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
- ↑ Происхождение кумыков и краткое изложение истории этого народа.. welcomedagestan.ru. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
- ↑ Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. — Том 3. Национальный состав и владение языками [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Н.ХМАРА, Ж.ГОЛОТВИН. НАЦИОНАЛЬНОЕ РАЙОНИРОВАНИЕ РОССИИ: ИЗ ОПЫТА ПРОШЛОГО // Обозреватель — Observer, N25 (1993). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 липня 2015.
- ↑ Кумыкский вопрос в Дагестане. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 21 липня 2015.
- ↑ кумицький — Словник української мови у 20 томах. Slovnyk.me (укр.). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
- ↑ Конфликт в Карамане. Архів оригіналу за 4 квітня 2015. Процитовано 21 липня 2015.
- ↑ КУМЫКИ — информация на портале Энциклопедия Всемирная история. w.histrf.ru. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
- ↑ Национальный акцент. nazaccent.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
- Кумыкский мир [Архівовано 13 липня 2015 у Wayback Machine.]
- Кумыкский информационный портал [Архівовано 22 липня 2015 у Wayback Machine.]
- Аджиев М. Кумык из рода половецкого, или открытие самого себя [Архівовано 13 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Вокруг света, 1991, №2.
|
Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||