Кумики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кумики

Абдул-Вагаб, син Мустафи Казанищенського, кумицький архітектор XIX ст. Гайдар Баммат, Міністр закордонних справ Союзу горців Північного Кавказу Джелал-ед-Дін Коркмасов, письменник Мурад Аджі, вчений, письменник, публіцист
Абдул-ВагабГайдар БамматДжелал-ед-Дін КоркмасовМурад Аджі

(кумицькою: къумукълар, qumuqlar)
Кількість 503 тис. осіб
Ареал Росія Росія:
Дагестан, Чечня
Близькі до: ногайці
Мова кумицька мова
Релігія мусульмани-суніти
Кумицький національний прапор
Розселення кумиків у Дагестані за переписом 2002 р.
Спроба створення Кумицької республіки на початку 1990-х

Кумики (кумицькою: къумукълар, qumuqlar)тюркомовний етнос, кипчацької групи. Населяють Кумицьку рівнину на півночі Дагестану і південного Тереку, а також терени над Каспійським морем. Невеликі групи живуть у Чечні, Інгушетії та Північній Осетії.

Етногенез[ред. | ред. код]

Кумики належать до кавкасіонського типу балкано-кавказької раси великої європеоїдної алтайської сім'ї. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів.

Початок формування кумиків як окремої етно-культурної спільноти сягає Х-ХІ ст. Їхню етнічну основу склало корінне населення рівнини Дагестану. В етногенезі кумиків брали участь і прибулі тюркомовні племена (насамперед кипчаки-половці), що передали аборигенам свою мову[1]. На території проживання кумиків існувала низка феодальних утворень, найбільше — Тарковське шамхальство.

Чисельність[ред. | ред. код]

Загальна чисельність кумиків за останні три чверті століття збільшилася в Росії в 4,5 рази (один із найвищих показників у федерації). Збереглись писемні свідчення про те, що станом на 1834 рік на Північному Кавказі мешкало 38 800 кумиків[2].

За даними Всесоюзного перепису населення 1989 року чисельність кумиків у Російській Федерації становила 277 тисяч осіб, зокрема у Дагестані — 232 тисячі осіб. За даними Всеросійського перепису населення 2002 року — 422 тисячі, зокрема у Дагестані — 366 тисяч. За даними Всеросійського перепису населення 2010 року, на Північному Кавказі проживало 460 тис. кумиків. Загалом у Російській Федерації проживає 503 тис. кумиків. Точні дані про чисельність кумиків за межами РФ відсутні.

Розселення[ред. | ред. код]

Основні райони проживання кумиків у Дагестані за даними перепису 2010[3]

Назва району Населення району % кумиків
Кумторкалинський район 24 848 67,0%
Карабудахкентський район 73 016 64,9%
Буйнакський район 73 402 61,1%
Каякентський район 54 089 52,4%
Бабаюртівський район 45 701 48,3%
Буйнакськ 62 623 30,8%
Хасавюртівський район 141 232 30,7%
Хасавюрт 131 187 28,1%
Махачкала (м/о) 696 885 19,2%
Ізбербаш 55 646 15,1%
Кизилюрт (м/о) 43 421 12,5%
Кизилюртівський район 61 876 10,5%
Каспійськ 100 129 9,7%
Кайтазький район 31 368 8,4%
Кизляр (м/о) 51 707 5,3%
Южно-Сухокумськ 10 035 4,8%
Тарумовський район 31 683 1,5%
Кізлярський район 67 287 1,4%
Казбеківський район 42 752 1,2%
Дагестан 2 910 249 14,9%

Історія[ред. | ред. код]

У XVI-XIX століттях населену кумиками область займала держава Тарковське шамхальство. У 1605 році очолювана ним коаліція розбила московське військо у Караманській битві.

У 1940-х роках планувалося розділення Дагестану на чотири округи — кумицький, аварський, даргинський та лезгинський[4].

Через розростання кутанів Кумицька рівнина зараз заселена не тільки кумиками, але і гірськими народами Дагестану, у першу чергу — аварцями. Відбуваються земельні конфлікти між кумиками з одного боку, та аварцями і лакцями — з другого.

У 1990-х діяв рух "Тенглік", 9 листопада 1990 року на другому з'їзді кумицького народу була проголошена Кумицька республіка, «суверенна національна держава»[5][6]. Відбувалися зіткнення кумиків з аварським Народним фронтом імені імама Шаміля.

У 2010-х найгарячішою точкою земельного конфлікту є місцевості Камаран та Таркі під Махачкалою[7].

Мова[ред. | ред. код]

Рідною для кумиків є кумицька мова, що належить до тюркських мов. Вона була Лінгва франка на значній території Північного Кавказу, від Дагестану до Кабарди включно, до 30-х років ХХ ст.

Кумицька мов є однією з старописемних літературних мов Дагестану. Протягом XX століття її писемність змінювалася чотириразово: традиційна арабська графіка видозмінювалася на початку 20-років, в 1929 році була замінена спочатку латинським алфавітом, а далі, в 1938 році, — кирилицею. Кирилиця також видозмінилася в 40-50х роках ХХо ст.

Найбільш близькими до кумицької мови є карачаєво-балкарська, кримськотатарська й караїмська. Також серед кумиків поширена російська та в меншій мірі турецька мови.

Серед діалектів кумицької мови виділяються кайтагський, терський, буйнакський та хасавюртовський. До того ж, два останні є основою літературної кумицької мови.

Релігія[ред. | ред. код]

Кумики — це один з перших народів Кавказу, що прийняв іслам. Іслам поширився у Кумикії у VIII-XII століттях. Віруючі кумики – мусульмани-суніти. Кумики сповідують "народний іслам", що містить обряди з доісламських часів. Зберігаються сліди культу верховного бога Тенгірі, віра в демонічних істот, космогонічні та етіологічні легенди, казки (кум. "ёмакъ­лар") тощо[8].

Культура[ред. | ред. код]

Збереглися пам'ятники кумицького фольклору: героїчний епос (героїко-історичні пісні), календарно-обрядова поезія (пісні викликання дощу, зустрічі осені та весни), сімейно-обрядова поезія (весільні пісні, голосіння та ін.) У народі популярні такмаки і сарини (віршувальні змагання), любовні (ашугські) і гумористичні, а також прислів'я, приказки, загадки та ін[1].

Кумицький танець, що має близько 20 варіантів, відноситься до типу лезгінки. Досконалості досягло і пісенне мистецтво, особливо чоловічий багатоголосий хор. Найбільш відомими представниками кумицького народу є поети ХІХ ст. Їрчі Казак, М. Османов, літератори Н. Батирмурзаєв, Б. Астеміров, композитор А. Аскерханов, авіаконструктор Мужаетдін Хангишієв та спеціаліст з космічної техніки Мурад Капланов, Герой Радянського Союзу. . Широку популярність до революції мав борець та артист цирку Ал-Клич Хасаєв[1].

Побут[ред. | ред. код]

Традиційні заняття – рільництво (пшениця, ячмінь, просо, рис, кукурудза); скотарство, у т. ч. відгін (велика рогата худоба, вівці). Займаються також садівництвом, виноградарством, городництвом та бджільництвом. З домашніх промислів та ремесел були розвинені сукноробство, бавовняне ткацтво, килимарство, обробка шкіри, дерева, металу, каменю та інше[9].

Поселення горизонтального планування. Традиційне житло турлучне, потім саманне, зі скатним пологим перекриттям, кам'яне, з плоским перекриттям (одноповерхове, півтораповерхове та двоповерхове роздільного планування).

Національний костюм чоловіків – сорочка, штани, бешмет, черкеска, бурка, папаха, шкіряне взуття. До складу жіночого костюма входили натільне плаття – сорочка, штани (шалвар) та сукні (арсар, півша, а також кабалай, з подвійними рукавами). Головні убори – чутку, хустки. Взуття – шкіряні чув'яки та черевики без задника. Костюм доповнювали прикраси.

Кухня[ред. | ред. код]

Кумицька кухня відрізняється власною яскравою індивідуальністю. Навіть традиційний кавказький хінкал, долма, плов і шашлик кумики готують по-своєму. Дуже стійкі у кумиків національні традиції в кулінарії, що походять від давніх тюрків.

Їжа – страви борошняні, м'ясо-молочні страви: хінкал, курзе (пельмені), долма, плов, пироги з м'ясом, овочами.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Этноатлас: народы и народности, населяющие Красноярский край (uk-US). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022. 
  2. Происхождение кумыков и краткое изложение истории этого народа.. welcomedagestan.ru. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022. 
  3. Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. — Том 3. Национальный состав и владение языками [Архівовано 11 жовтня 2017 у Wayback Machine.]
  4. Н.ХМАРА, Ж.ГОЛОТВИН. НАЦИОНАЛЬНОЕ РАЙОНИРОВАНИЕ РОССИИ: ИЗ ОПЫТА ПРОШЛОГО // Обозреватель — Observer, N25 (1993). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 липня 2015. 
  5. Кумыкский вопрос в Дагестане. Архів оригіналу за 16 липня 2015. Процитовано 21 липня 2015. 
  6. кумицький — Словник української мови у 20 томах. Slovnyk.me (укр.). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022. 
  7. Конфликт в Карамане. Архів оригіналу за 4 квітня 2015. Процитовано 21 липня 2015. 
  8. КУМЫКИ — информация на портале Энциклопедия Всемирная история. w.histrf.ru. Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022. 
  9. Национальный акцент. nazaccent.ru (рос.). Архів оригіналу за 8 січня 2022. Процитовано 8 січня 2022. 

Посилання[ред. | ред. код]