Кумики
Кумики (кумицькою: къумукълар, qumuqlar це тюркомовний (кипчацької групи) етнос, що населяє Кумицьку рівнину на півночі Дагестану і південного Тереку і терени над Каспійським морем. Вони становлять 14% населення Дагестану. Кумики сповідують "народний" іслам, що містить обряди з доісламських часів.
Значна частина дослідників схиляється до того, що кумики є нащадки хозарів.
Впродовж 16го, 17го і 18го сторіч кумики мали незалежну державу зі столицею в Таркі і монархами, що їхній титул називався "шамхал".
Росіяни збудували першу фортецю на кумицьких теренах у 1559-му, а потім за Петра Першого.
Верхні тераси Кумицької рівнини, що її населяють кумики, залишаючи нижні тераси ногайцям, є доволі плодючими.
Історія[ред. | ред. код]
У XVI-XIX століттях населену кумиками область займала держава Тарковське шамхальство. У 1605 році очолювана ним коаліція розбила московське військо у Караманській битві.
У 1940-х роках планувалося розділення Дагестану на чотири округи — кумицький, аварський, даргинський та лезгинський[1].
Через розростання кутанів Кумицька рівнина зараз заселена не тільки кумиками, але і гірськими народами Дагестану, у першу чергу — аварцями. Відбуваються земельні конфлікти між кумиками з одного боку, та аварцями і лакцями — з другого.
У 1990-х діяв рух "Тенглік", 9 листопада 1990 року на другому з'їзді кумицького народу була проголошена Кумицька республіка, «суверенна національна держава»[2]. Відбувалися зіткнення кумиків з аварським Народним фронтом імені імама Шаміля.
У 2010-х найгарячішою точкою земельного конфлікту є місцевості Камаран та Таркі під Махачкалою[3].
Мова[ред. | ред. код]
Кухня[ред. | ред. код]
Кумицька кухня відрізняється власною яскравою індивідуальністю. Навіть традиційний кавказький хінкал, долма, плов і шашлик кумики готують по-своєму. Дуже стійкі у кумиків національні традиції в кулінарії, що походять від давніх тюрків.
Розселення[ред. | ред. код]
Основні райони проживання кумиків у Дагестані за даними перепису 2010[4]
| Назва району | Населення району | % кумиків |
| Кумторкалинський район | 24 848 | 67,0% |
| Карабудахкентський район | 73 016 | 64,9% |
| Буйнакський район | 73 402 | 61,1% |
| Каякентський район | 54 089 | 52,4% |
| Бабаюртівський район | 45 701 | 48,3% |
| Буйнакськ | 62 623 | 30,8% |
| Хасавюртівський район | 141 232 | 30,7% |
| Хасавюрт | 131 187 | 28,1% |
| Махачкала (м/о) | 696 885 | 19,2% |
| Ізбербаш | 55 646 | 15,1% |
| Кизилюрт (м/о) | 43 421 | 12,5% |
| Кизилюртівський район | 61 876 | 10,5% |
| Каспійськ | 100 129 | 9,7% |
| Кайтазький район | 31 368 | 8,4% |
| Кизляр (м/о) | 51 707 | 5,3% |
| Южно-Сухокумськ | 10 035 | 4,8% |
| Тарумовський район | 31 683 | 1,5% |
| Кізлярський район | 67 287 | 1,4% |
| Казбеківський район | 42 752 | 1,2% |
| Дагестан | 2 910 249 | 14,9% |
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Н.ХМАРА, Ж.ГОЛОТВИН. НАЦИОНАЛЬНОЕ РАЙОНИРОВАНИЕ РОССИИ: ИЗ ОПЫТА ПРОШЛОГО // Обозреватель — Observer, N25 (1993)
- ↑ Кумыкский вопрос в Дагестане
- ↑ Конфликт в Карамане
- ↑ Итоги Всероссийской переписи населения 2010 года. — Том 3. Национальный состав и владение языками
Посилання[ред. | ред. код]
|
Це незавершена стаття з етнографії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
|
Це незавершена стаття з етнології. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||
