Куна (Гайсинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Куна
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Гайсинський район
Рада/громада Кунянська сільська рада
Код КОАТУУ 0520883603
Основні дані
Засноване 1575
Населення 1906 (на 2011 рік)
Площа 2,922 км²
Густота населення 652,29 осіб/км²
Поштовий індекс 23714
Телефонний код +380 4334
Географічні дані
Географічні координати 48°47′07″ пн. ш. 29°20′36″ сх. д. / 48.78528° пн. ш. 29.34333° сх. д. / 48.78528; 29.34333Координати: 48°47′07″ пн. ш. 29°20′36″ сх. д. / 48.78528° пн. ш. 29.34333° сх. д. / 48.78528; 29.34333
Середня висота
над рівнем моря
203 м
Водойми Сіб
Найближча залізнична станція Гайсин
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 23714, Вінницькая обл., Гайсинський р-н, с. Куна, пров. Леніна, 6, тел. 70-2-45
Карта
Куна. Карта розташування: Україна
Куна
Куна
Куна. Карта розташування: Вінницька область
Куна
Куна

Куна у Вікісховищі?

Куна́ — село в Україні, в Гайсинському районі Вінницької області.

Географія[ред. | ред. код]

Село лежить на правому березі річки Собі, за 3 км від районного центру та залізничної станції Гайсин. Через село проходить автомагістраль.

Назва села[ред. | ред. код]

1.Грошова одиниця[ред. | ред. код]

Коли сучасна людина (в кінці XX ст. — на початку XXI ст.) задумується про походження назви села і про те, щоб значило слово "куна" наголос на літері — А, то перше, що приходе на думку, це — гроші стародавньої Русі — куски хутра або шкурки білки, куниці, соболя тощо [ногати, різани, векші, вивіриці, мордки, КУНИ…]. Вважається, що в поселенні проживали багаті люди з великою кількістю грошей, що носили назву «куни» (наверно колись в навколишніх лісах водилась велика кількість куниць), тому так і було названо село… Підростаючі діти в Куні і Мар'янівці змалечку чули розповіді про це і кожний виростаючи, рахував, що це тільки так і не інакше…

Ось що пише по цьому поводу В.Панчук: «…Якщо ми вже завели мову про Куну та згадали про село Кунку, викладемо одну з імовірних версій походження цих назв. У стародавній Русі „куною“ звалася одиниця грошовoї системи. Термін походить від загальнослов'янського слова „куни“ — гроші, а первісне значення цього слова — шкура куниці, котра свого часу також виступала певною грошовою одиницею. У X—XI століттях вміст срібла в куні відповідав 125 гривні, у XII—XIII століттях „курс“ куни до гривні, якщо говорити сучасною мовою, впав і становив вже 50 кун за 1 тогочасну гривню. Вживання слова „куна“ у значенні грошей зберігалося дуже довго– його можна було почути ще у XVII ст…»

2. Клямка. Замок жіночої честі[ред. | ред. код]

От про що розказує легенда. Колись на місці майбутнього поселення знаходилась галявина, на якій страчували невірних жінок. Згинали дві берізки, жінку прив'язували за ноги і відпускали… І це місце звалось — КУНА. На другій галявині страчували молодих дівчат, які не зберегли свою дівочу цноту. Це місце називалось КУНКОЮ.

В зв'язку з цим старожили розповідають про наступний випадок, що відбувся весною 1944-го року коли, під час звільнення наших сіл від фашистів, через Мар'янівку проходили частини радянських військ. Розказують, що один молодий лейтенант брав за барки то одного місцевого жителя, то другого (в тому числі молодих дівок) і старався добитися від них куди веде `ЦЯ` дорога. Коли йому відповідали, що вона йде в Куну, то він прикладав пістолет до головиі кричав — ``Убью, расстреляю — вы дошутитесь…`` Потім він питався, куди веде дорога через Гайсин. Коли він чув, що на — Кунку, то тряс людину і кричав — ``Вы что, издеваетесь — это же фронт…`` А в цей час червоноармійці, серед яких були сибіряки, і які знаходились на постої в сільраді, реготали аж за животи хватались. І тільки пізніше, вони пояснили, що у них у Сибіру словом``куна`` називають жіночий половий орган, а ``кунка``- це теж саме, тільки ласкаво.

Пізніше в наших селах побутував наступний звичай. Коли свати приходили сватати дівку, то вони казали: «Ми мисливці. Ми йшли слідом куниці — красної дівиці. Довго йшли, йшли і от прийшли — вона завела нас аж от сюда і забігла у ваш двір. Так що не ховайте, а подавайте нам куницю–красну дівицю.» Батько відповідає: «Господи, шо ви за люди, що ви за напасть на нас накладааєте, яка куниця? У мене є дочка. Дочкo, жінко, ідіть сюди, несіть рушники, тай пов'яжем цих людей за то, що вони на нас таку напасть натягнули, а молодому чіпляй хустку, тай будемо сідати обідати.» (Сватам перев'язували рушники через плече, а молодому прив'язували до пояса хустку, складену трикутником.))

3. Куниля. Зсув в брамі[ред. | ред. код]

Павло Мельник, писав: «Назва Куна пішла не від грошової одиниці, не від шкурки звірка. Скоріше вона походить від стратегічного розміщення поселення на берегах річки. У давнину це слово означало засув, клямку в брамі. Поселення, городища якого були на обох берегах Собу — кунянському і мар'янівському, у свій час служило форпостом, прикордонним укріпленням між Руссю і кочівниками. Я впевнений, що городище КУНИЛЛЯ, згадуване в Київському літописі, під 1150 роком, і є Куна. Я дуже переконаний, що це той самий „град у Київській землі у Чорних клобуках (чорні клобуки — назва кочовогонароду в Північному Причорноморї`)“, що його згадує під 1150 роком „Літопис Руський“. Тоді в міжусобній боротьбі за київський великокняжий стіл, Володимирський князь Ізяслав Мстиславовия використовував чорних клобуків, що тоді селились на півдні Київщини, на північному сході Вінничини та Черкащині, або кочували тут. Ось що написано в літопису про подорож князя: „… Ізяслав рушив на гради Гольсько (тепер городище коло села Гульська Новоград Волинського району Житомирської обл) та Кунилю в Чорні клобуки. І тут приїхали до нього всі чорні клобуки, з усіма своїми військами…“»

Одного разу краєзнавець Павло Федорович Мельник писав: "Щодо назви села, то Куна — це і грошова одиниця і шкірка куниці і клямка в церкві, якою причиняли невірних жінок, а може й амазонка. Бо в наших краях була колись їх країна — Кунаград. …Тобто: Куна, Велика Куна, Куниця і Кунилля, це — різновікові назви одногоі того самого поселення, городищаякого, були розташовані на кунянському і мар'янівському берегах Собу…

Версії походження самого слова[ред. | ред. код]

Можливо слово КУНА — тюркського походження. Так в сучасній чувашській мові слово КУН — день [світловий, без ночі]. А коли хочуть сказати — ``перший день, другий … і т. д.``, тоді виходить — ``…КУНА``. В Туркменістані, біля руїн старовинного міста Хорезм, знаходиться містечко, що називається КУНЯ –УРГЕНЧ (Старий Ургенч (?)).В узбекській мові слово КУНА означає — старий.

Можливо слово КУНА індоєвропейського походження. Так германське плем'я готів, що проживало в Північному Причорномор'ї в 2-4 ст. н. е., ще до приходу тюркомовних народів, ділилось на КУНІ [kuni] — родові воєнні, адміністративно-політичні об'єднання. -латині, CUNNUS — давньоримський нецензурний вислів, що означає жіночі геніталії. У сучасній таджикській мові, яка походить від перської (іранської, що відноситься до індоєвропейської мовної сім'ї) слова „куна“ і „кунка“ теж нехороші вислови, що означають людські геніталії і зад…

Корінь „кун“ також зустрічається в іменах і призвіщах. Так, наприклад, відомого угорського революціонера-інтерннаціоналіста звали Бела Кун. А ім'я імператора Священної Римської імперії Конрада II (1024—1039 рр.) звучало як Куно (Chuno)

Академічний тлумачний словник української мови дає такі значення слова куна:

  1. рідко. Те саме, що куниця
  2. розм., рідко. Пробій у дверях, воротах і т. ін.
  3. заст. Залізна скоба, прибита у церкві, в яку вкладали руку жінки, караючи її за порушення правил пристойності.
  4. заст. В'язниця.
  5. Збірна назва грошей домонгольської Русі, серед яких були й хутра цінних порід тварин.

Історія та Легенди[ред. | ред. код]

Це дуже давнє і велике село, старше за Гайсин і Мар'янівку, яке розташовувалось, раніше, на родючих чорноземах на території нинішніх Куни і Кунки. В свій час, село майже повністю було вирізано татарами, після чого, до своїх старих розмірів уже не відродилось. На йогомісці утворилось два нових — теперешні Куна і Кунка [Велика Куна і МалаКуна]. Була Паска. В село наїхали татари і наказали всім жителям, разом з дітьми і жінками з'явитись до церкви. Алеодному із загарбників сподобалось дитя, що нагадувалойому рідну дитину, залишену удома, тому він сказав батькам, щоб ті поклали мале на воза, перекрили дошками і прикидали гноєм, а потім їхали в поле, начебто по великій необхідності. Жінка тихенько сказала своїй матері, потім сестрі — ті ще комусь і таким чином врятувалось декілька сімей. Всіх інших, хто з'явився до церкви — вирізали. Церква знаходилась на місці Кунянської восьмирічної школи, біля мосту через Сіб. Так як людей було багато, то кажуть, що крові було по коліна і що вона текла вверх по вулиці до ``каменя``, або ``панського роздоріжжя`` [місце де знаходилось єврейське кладовище]. Річки Собу тоді ще не було, Мар'янівки теж і було викопано три широких і довгихрови від церкви і аж до нинішньої Матні, в яких були поховані убиті мешканці Куни.

Мешканці Куни, що в XX ст. навчались в 7-ми(8-ми)-річній школі, в один голос стверджують про те, що на уроках праці, працюючи на ділянках біля школи, неодноразово викопували людські кістки й черепи. В Мар'янівці на Матні (вул. Карла Маркса) [двори Тіторенко, Порохнявогоі т. д.], якщо глибоко копнути то і тепер можна відкопати людські кістки.

Наша легенда розповідає про те, що Куна теж мала бути вирізана, але вже — поляками. Це трапилось під час козацьких повстань, коли в одному із боїв з козаками був убитий знатний шляхтич, у якого відрізали головуі возили з собою, виставляючи кругом на показ. Так як серед козаків знаходилось декілька жителів Куни, то поляки, вирішивши помститись, увірвались на паску в село, коли всі жителі були біля церкви і учинили там жорстоку різню. Загінпольських жовнірів з галасомввірвався в церкву і почав шаблюками та мечами стинати головибеззахисним прихожанам. Священик без головиприніс розкрите Євангеліє, поклав йогона кафедру і тільки тоді упав мертвий. І ні мольби священиків, простягаючих до поляків хрести, ні крики жінок і плач дітей, не моглизупинити загарбників, аж поки не трапилось чудо. Із ікони Божої Матері скотилась кровава сльоза. Серед суцільного лементу, стогону, плачу і благаньраптом почувся несамовитий вереск поляка: «Панове — Матка Боска плаче…» Кати глянули на образ Богоматері і помітили на її обличчі два потічки сліз. З страшним криком, спотикаючись через мертві і покалічені тіла, вибігали нападники з церкви. Вцілілі після цієї різанини щасливці, ще довгорозповідали про це страхіття і чудо. З тих пір ікона стала священною реліквією і свято зберігалась. Коли збудували нову церкву, то Чудотворну ікону Божої Матері перенесли туди, де вона, в позолоченому кіоті, знаходилась аж до революції 1917 року (аж до закриття церкви). Потім її сліди пропали.

Ще розповідають, що поляками село вирізалось не один раз, принаймні вони не раз намагалися це зробити. Але трапилось так, що коли готувалася масова різня в церкві на Паску, то один молодий шляхтич, який був закоханий в українську дівчину, попередив її. Вона сказала батькам, ті донесли представникам козацької влади і козаки ударили першими. Поляки, захвачені зненацька, змушені були тікати підземеллями в Дрібне.

Іншого разу, вже під вечір, жовнірів розселили по хатах «на постой». В одній хаті вояка заходився точити шаблюку. Непосидюща, допитлива малеча оточила йогоі засипала запитаннями: що це він робить? Нащо? Для чого? Ця дитяа безпечність так вразила добросердечного воїна, що він не втримався від сліз. З пересторогою розповів господарю, що загін має завдання вирізати вночі жителів села. Той таємно сповістив про це сусідів і так, одне від одного, про намір жовнірів довідались всі мешканці. Смерком вони залишили село і цього разу лиха не сталося.

По згадкам Кунянських і Мар'янівських старожилів.

Підземелля: Будівництво Кунянських підземель[ред. | ред. код]

Легенди розповідають, що Ярошинські будували свої підземелля таємно. Так як спорудження були грандіозними, там працювало багато людей, які більшу частину свогожиття проводили в тому підземеллі і виходили лише вночі, коли вивозили землю на поверхню, а ввозили цеглу. зказують, що ті люди, які не померли до завершення будівництва, доглядали за належним станом підземель до кінця своїх днів.

Розповідають що тіла тих, хто загинув під час будівництва, просто замуровувані за стінами підземель. А з тіл тих, котрі загинули під кінець не доживши трошки до кінця будівництва, напевно, зробили мумії, які були знайдені у 1930-х роках дітьми.

Розповідають, що підземні ходи були побудовані до Собу і далі через річку в Мар'янівку. Що є хід під нинішнім ставком, що зв'язує два кутка села, на яких трапляються численні провали. Що підземні ходи тягнулись аж до Кунки і більше того- вони йшли від маєтку Ярошинських до маєтків других панів, в інших селах, і так до самої Варшави, і що по них можна було проїхати на бричці… Кажуть що там сховано багато грошей, золота і зброї…

Видатні особи[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Kuna // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1883 . — T. IV : Kęs — Kutno. (пол.)