Куракін Олександр Борисович (1697)
| Куракін Олександр Борисович | |
|---|---|
_by_Georg_Christoph_Grooth.jpg) | |
| Народився | 31 липня (10 серпня) 1697 |
| Помер | 2 (13) жовтня 1749 (52 роки) |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | дипломат, сенатор |
| Посада | ambassador of the Russian Empire in Franced і ambassador of the Russian Empire in Franced |
| Батько | князь Борис Іванович Куракін |
| Мати | Ксенія Федорівна Лопухіна |
| У шлюбі з | Олександра Іванівна Паніна (1711—1786) |
| Діти | Борис Леонтій, Анна, Тетяна, Аграфена, Катерина, Олександра, Наталя, Анастасія, Параска |
| Нагороди | |
Князь Олександр Борисович Куракін (31 липня (10 серпня) 1697 року — 2 (13) жовтня 1749 року) — державний діяч і дипломат з роду Куракіних: дійсний таємний радник, обершталмейстер (1736), сенатор.
Біографія[ред. | ред. код]
Із княжого роду, Гедимінович. Народився в сім'ї князя Бориса Івановича (1676—1727) та його першої дружини Ксенії Федорівни, уродженої Лопухіної (1677—1698). По лінії матері припадав двоюрідним братом царевичу Олексію Петровичу. У малолітньому віці втратив матір. З дитячих років супроводжував свого батька у закордонних поїздках, де здобув освіту та вивчив кілька європейських мов. У 1722 отримав чин камер-юнкера і був призначений радником посольства в Гаазі. Проте вже у травні 1722 р. відправлений до французького двору, де діяв спільно зі своїм батьком, який супроводжував його як приватну особу. Куракіним вдалося домогтися сприяння Франції у збереженні миру з Османської імперією під час перського походу. У 1724 році Б. І. Куракін призначений надзвичайним і повноважним послом у Франції, О. Б. Куракін призначений представником при французькому дворі з пожалуванням чину камергера (15.5.1724). Перед дипломатами було поставлено завдання домогтися згоди на шлюб царівни Єлизавети з королем Людовиком. Однак цей проект не вдався[1]. Виявляв заступництво В. К. Тредіаковському, що вчився за кордоном, який присвятив йому свій переклад поеми «Їзда на острів Любові». Після смерті батька в 1727 призначений послом в Парижі. Ернст Мініх у своїх «Записках» писав:
Повернувшись до Росії, посів високе становище при дворі, будучи двоюрідним дядьком імператора Петра II. Взяв участь в інтригах, які сприяли падінню Меншикова.
Під час царювання Анни Іоанівни став прихильником її фаворита Бірона, підтримуючи у боротьбі з Волинським. У 1736 призначений завідувачем Палацової стайневої канцелярії. У цьому ж році був включений до складу Генерального суду над князем Д. М. Голіциним. У 1739 році був призначений послом до Берліна, проте посаду не прийняв.
У 1730-ті роки на виконання волі батька і на залишений ним для цієї мети капітал влаштував за Червоною брамою «шпиталь» для збіднілих офіцерів із церквою Миколи Чудотворця[3]. Пізніше цей заклад став називатися Куракінська богадільня.
Куракін під час складання заповіту імператрицею Анною Іоанівною першим висунув кандидатуру Е. Бірона як регента при малолітньому імператорі Іоанні Антоновичу. При правительці Ганні Леопольдівні отримав Орден Святого Андрія Первозванного, пізніше на якийсь час потрапив в опалу, але указом від 24 квітня 1741 р. був прощений. Із 12 грудня 1741 — сенатор.
Шлюб та діти[ред. | ред. код]
Князь Олександр Борисович Куракін одружився 26 квітня 1730 року з Олександрою Іванівною Паніною (1711—1786), як стверджувалася в дореволюційних публікаціях — внучатій племінниці найсвітлішого князя Меншикова. Її рідна сестра була одружена з іншим дипломатом петровського часу, Іваном Неплюєвим. У шлюбі народилися:
- Анна Олександрівна (1731—1749)
- Тетяна Олександрівна (1732—1754), була першою дружиною О. Ю. Неледінського-Мелецького (1729—1804).
- Борис (Леонтій) Олександрович (1733—1764), сенатор, президент колегії Економії та Камер-колегії; одружений з Оленою Степанівною Апраксіною (1735—1769).
- Аграфена Олександрівна (1734—1791), незаміжня, з 9 грудня 1749 року фрейліна імператриці Єлизавети Петрівни, а за правління Катерини II вважалася «у відпустці». Була похована в Новоспаському монастирі в усипальниці Романових[4].
- Катерина Олександрівна (1735—1802), одружена з князем І. І. Лобановим-Ростовським.
- Олександра Олександрівна (1736—1739)
- Наталія Олександрівна (1737—1798), статс-дама, дружина фельдмаршала князя М.В. Рєпніна.
- Анастасія Олександрівна (пом.1739, на третьому місяці)
- Параска Олександрівна (1741—1755)
- Портрети дітей
-
Ганна -
Борис -
Аграфена -
Катерина -
Наталя
Нагороди[ред. | ред. код]
Посольська дача[ред. | ред. код]
Дачі («Приморські двори») князя О. Б. Куракіна та її сестри княгині Т. Б. Голіцина Петергофською дорогою в Лігово розташовувалися по сусідству.
Дача Куракіна мала неофіційну назву «Посольська дача». В Урицьку був відомий великий став, що залишився від «Посольської дачі», у якому полюбляли купатися місцеві жителі. Нині на місці дачі проходить вулиця Партизана Германа, поряд із будинком Красносільської адміністрації.
Дача фельдмаршальші Голіцина була розташована на схід, пізніше була відома як «дача Дернова», а за радянських часів стала Урицькою лікарнею. Після війни тут збудували Міську лікарню № 15 та Авангардну вулицю.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ БРЭ т.16
- ↑ Безвременье и временщики:Воспоминания об «эпохе дворцовых переворотов» / Е. Анисимов. — Л : Худож. лит., 1991. — С. 97. — 368 с. — 100 000 екз. — ISBN 5-280-01357-9.
- ↑ Куракинский дом: переплетение судеб и страстей. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 14 серпня 2013.
- ↑ Московский некрополь. Т. 3 (дополнение). — С. 426. Архів оригіналу за 4 січня 2022. Процитовано 4 січня 2022.
- ↑ Кавалеры императорского ордена Святого Александра Невского, 1725—1917. Биобиблиографический словарь в трех томах. Т.1. — М., 2009. — С.152.
Література[ред. | ред. код]
- Куракины // Большая российская энциклопедия / С. Л. Кравец. — М : Большая Российская энциклопедия, 2010. — Т. 16. — С. 377. — 60000 прим. — ISBN 978-5-85270-347-7.