Куракін Олексій Борисович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Олексій Куракін
Alexey Borisovich Kurakin Vigée-Lebrun.jpg
Портрет князя Олексія Куракіна
пензля Елізабет Віже-Лебрен.
Олія, 1799
Народився 19 вересня 1759(1759-09-19)
невідомо
Помер 30 грудня 1829(1829-12-30) (70 років)
Орловська губернія, Російська імперія
Поховання с. Куракіне, Малоархангельський повіт, Орловська губернія, Російська імперія
Громадянство Російська імперія
Діяльність політик
Відомий державний діяч
Alma mater домашня освіта, слухання лекцій у Нідерландах
Титул Князь
Посада сенатор, генерал-прокурор, генерал-губернатор, міністр внутрішніх справ, канцлер російських орденів
Рід Гедиміновичі
Дружина Наталія Головіна
Діти син і дві дочки
Нагороди {| style="background: transparent" |
Орден Святого Андрія Первозванного
||
Орден Святого Володимира 1 ступеня
||
Орден Святого Володимира 2 ступеня
||

|-

|
Орден Святої Анни
||
Орден Святого Олександра Невського

|- |}

Великий Хрест ордена Почесного легіону
Орден Слона
RU COA Kurakin I-3.jpg
герб Куракіних
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Олексій Борисович Куракін (рос. Алексей Борисович Куракин; нар. 19 вересня 1759 — пом. 30 грудня 1829) — російський та український державний діяч, генерал-губернатор Гетьманщини (Малоросії, 1802—1807). Князь. Фаворит російських імператорів Павла І та Олександра І. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Життєпис[ред.ред. код]

Рід Куракіних походить від литовського князя Гедиміна. Олексій Куракін — правнук Бориса Івановича Куракіна, свояк московського князя Петра Романова, внучатий племінник графа Паніна. Його рідний брат Олександр виховувався разом з московським цесаревичем Павлом Петровичем, майбутнім імператором Павлом.

Знатність роду та великі зв'язки в значній мірі сприяли його стрімкій кар'єрі, вважають біографи Куракіна.

За свідченням сучасників, Олексій Куракін був гордий і гордовитий, але водночас умів примітити і «прихистити» талановиту людину. Він першим звернув увагу на видатні здібності молодого М. М. Сперанського, майбутнього «світила російської бюрократії», взявши його у свої секретарі, а потім і в Сенатську канцелярію.

Портрет Наталії Іванівни Куракіної (1768—1831) пензля В. Л. Боровиковського. Олія, 1795

Діяльність в Україні[ред.ред. код]

Соціальні новації[ред.ред. код]

Куракін перебував на посаді генерал-губернатора анексованих гетьманських полків з 1802 року по 1807 рік — як раз по смерті останнього гетьмана України Кирила Розумовського. Працюючи у руслі імперських інтересів, він, тим не менше, прислужився значному соціальному розвитку України.

До заслуг діяльності О. Куракіна в Україні відносять:

  • відкриття перших богоугодних закладів (лікарень), пологових притулків та богоділень в містах Малоросійської губернії;
  • перші щеплення проти віспи в Україні;
  • відкриття перших державних аптек у Полтаві та Чернігові;
  • будівництво каналу на р. Остер;
  • складання перспективних планів і початок забудови не тільки губернських, але і повітових міст недавньої Гетьманщини;
  • відкриття «будинків для виховання бідних шляхтичів», перших гімназій у Полтаві та Чернігові, першого технічного училища в Чернігові;
  • створення в Полтаві міського саду, частину якого генерал-губернатор отримав від Семена Михайловича Кочубея, а іншу — купив сам і подарував місту.

Фактично, Куракін став хорошим менеджером запитаних змін у системі охорони здоров'я, освіти, соціального захисту на Гетьманщині. Спирався у своїй діяльності на прогресивний громадських дух, притаманний козацькому середовищу анексованих територій.

Нелояльна діяльність[ред.ред. код]

З точку зору національних українських інтересів, князь Куракін припускався і нелояльних кроків:

Куракінські теплиці[ред.ред. код]

Генерал-губернатор любив техніку. У 1805 році створив у Полтаві теплицю, яка нагадувала сонячний колектор для нагріву води, але всередині були рослини та робоча зона. Хоча сонячного тепла надходило достатньо, але для холодного часу стояв ще й резервний опалювач — звичайна дров'яна піч. Там вирощували й лікарські рослини для забезпечення ним же відкритої державної аптеки в Полтаві.

До 1917 року року в подібних теплицях масово вирощували цитрусові, виноград, ягоди, овочі, гриби та ін. Потім ця галузь енергонезалежного вирощування цінної та корисної продукції на багато років була забута. З 60-х років двадцятого століття теплична галузь набула бурхливого промислового розвитку, але з великими витратами енергії (на вирощування 1 кг овочів до 7 л умовного рідкого палива).

Подальша доля[ред.ред. код]

Після повернення до Росії, Куракін стає другим в історії міністром внутрішніх справ Російської Імперії (1807—1810 роки), змінивши на цій посаді уродженця Полтавського полку Війська Запорозького Віктора Кочубея. Працює також у Державній Раді.

З 1821 року голова Департаменту державної економії Державної Ради, а з 1826 року — канцлер Російських орденів, дійсний таємний радник 1-го класу. Член Верховного кримінального суду над декабристами.

Помер 1829 року, проживши 70 років.

Мав трьох дітей у шлюбі з Наталією Іванівною Головіною.

Похований у своєму маєтку Куракіно Малоархангельського повіту Орловської губернії.

Цікавинки[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.