Куратов Іван Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Іван Олексійович Куратов
комі: Куратов Öльöксей Иван
Куратов Іван Олексійович.jpg
Іван Олексійович Куратов
Народився 6 (18) липня 1839(1839-07-18)
с. Кірба Усть-Сисольського повіту Вологодської губернії, тепер с. Куратово Сисольського р-ну Республіки Комі, Росія
Помер 17 (29) листопада 1875(1875-11-29) (36 років)
м. Вєрний, тепер Алмати, Казахстан
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Національність комі
Діяльність поет
Мова творів комі

Іва́н Олексі́йович Кура́тов (комі: Куратов Öльöксей Иван; *6 (18) липня 1839(18390718), с. Кірба Усть-Сисольського повіту Вологодської губернії, тепер с. Куратово Сисольського р-ну Республіки Комі, Росія — †17 (29) листопада 1875, м. Вєрний, тепер Алмати, Казахстан) — комі поет, філософ, мовознавець, основоположник літератури мовою комі, перекладач.

Біографія[ред. | ред. код]

Іван Олексійович Куратов народився у селі Кірба Усть-Сисольського повіту Вологодської губернії (тепер с. Куратово Сисольського району Республіки Комі, Росія) в родині дяка.

У 1854 році закінчив навчання в Яренському духовному училищі.

У період з 1854 по 1860 рр. навчався у Вологодській духовній семінарії, де вперше проявилось його поетичне обдарування.

У наступні, 186165 рр, вчителював в Усть-Сисольську (сучасний Сиктивкар), куди І. О. Куратов приїхав після невдалої спроби продовжити освіту в Москві. Тут він навчав комі дітей грамоті, працював над мовознавчими роботами і писав вірші.

Переїхавши до Казані Іван Куратов деякий час працював полковим аудитором. Тут же йому вдалося здобути вищу освіту — у Казанському університеті вивчав східні мови.

З 1866 року жив у Середній Азії, зокрема, працював у штабі військ (до 1871 року) та в канцелярії Семипалатинського губернатора.

Помер у місті Вірному (нині Алмати) від сухот[1] 17 (29) листопада 1875 року.

У 1878 році, після смерти поета, його рукописи відправлено до Санкт-Петербургу, до родичів. Через 50 років про них дізналися мешканці Комі.

Творчість і вшанування[ред. | ред. код]

Письменницька творчість Івана Куратова багатожанрова: любовна лірика, побутові замальовки, гостра сатира, філософська притча, поема, історичне оповідання, байка, епіграма, перифраз і пародія.

Марка СРСР, присвячена поету, 1989

Центральне місце в поезії Куратова займають філософські і соціально-політичні погляди, помітно забарвлені національною комі самосвідомістю. Життєву мету поета окреслено у вірші «Життя людини» (1857) — «дати щастя рідному народу».

У своїй поезії Куратов створив образи селян-трудівників комі, показав їхнє прагнення до свободи («Моя муза», «У Захара»), виступав нерідко вкрай саркастично проти соціального гноблення, чиновницьких утисків, попівського свавілля («Самсон», «Сни», «Генералу», «Темрява», «Усть-Сисольськ»). Поет збуджував інтерес до духовного світу «простої людини», навіть жебрака, з яким, очевидно, асоціював весь поневолений комі народ («Із собакою», «Бідняк», «Жебрак»). Закликав не цуратися рідної мови, служити комі батьківщині.

Інші відомі твори: «Брамін перед смертю», «Знаю я її такою». Іван Куратов також є автором сатиричних казок («Мікул»), автобіографічної поеми «Записки сліпого».

В рукописах І. О. Куратова виявлено 24 мовознавчі праці, найзначнішими з яких є «Зирянська мова», «Граматика зирянської мови», «Займенники», «Матеріали для пермського тлумачного словника». Куратов приділяв велику увагу вивченню і дослідженню не лише мови комі, а й удмуртської та марійської мов.

Іван Куратов відомий також як перекладач і популяризатор серед комі-зирян російських і зарубіжних, в тому числі українських поетів: Гейне, Шиллерп, І. А. Крилова, О. С. Пушкіна, Горація, Р. Бернса, Беранже тощо. Куратов досліджував і перекладав фольклор: комі, окремі твори з киргизького й волзько-булгарського епосу.

Увесь життєвий шлях і творчість І. О. Куратова пройняті гуманізмом, боротьбою за справедливість і просвіту свого рідного народу.

Вперше про невідомого комі поета повідомили в 1923 році в першому комі часописі «Лісовий ручай» (комі: Парма ёль'), у 1926 р. вірші Куратова видані у книзі «Комі письменники» (комі: Коми гижысьяс').

1932 року вперше опубліковано цілісну книжку віршів Куратова. Твори поета і мислителя повністю видані лише до 100-ліття з дня народження поета в 1939 році[2].

Двоповерховий дерев'яний дім у Сиктивкарі, в якому жив поет, був знесений, на його місці (по вул. Орджонікідзе, 10) було зведено новий житловий будинок, на першому поверсі якого у 1969 році влаштували Літературно-меморіальний музей І. О. Куратова. Зараз (2008 рік) вирішується питання про будівництво нової споруди для музею.

У Сиктивкарі встановлено пам'ятник І. О. Куратову.

У 2008 році працює Оргкомітет з відзначення 170-річчя з дня народження поета в 2009 році[3].

Приклад поезії[ред. | ред. код]

Нижче наведено уривок з вірша І. О. Куратова [Про рідну мову] (1857) в оригіналі і в перекладі українською авторства Ю. Буряка[4]:

комі оригінал український переклад

…Тайö кыв ме кывлі
Аслам люлю дінын,
Сійö менам вунас
Сöмын дзебанінын!

Тайö кывлысь мичсö
Сьöлöмöн ме кылі —
И ме медводз сыöн
Ньöжйöникöн сьылі…

…Нею колискову
Слухав я, дитина.
Забере цю мову
Тільки домовина.

Чар цієї мови
Серцем відчуваю —
Нею знову й знову
Тихо заспіваю…

Бібліографія[ред. | ред. код]

І. О. Куратов і Україна[ред. | ред. код]

Іван Куратов переклав з української на комі мову пісню Наталки-Полтавки «Віють вітри, віють буйні» з однойменної п'єси І. П. Котляревського.

Творчості Куратова присвячено статті «Іван Куратов і Україна» Бориса Хоменка (1977), «Моя муза не на продаж» Б. і К. Хоменків (1979).

Окремі твори І. Куратова перекладено українською мовою (І. Гончаренко, П. Скунць, А. Славута, П. Перебийніс тощо).

За деякими даними, прямі нащадки Івана Куратова живуть в Україні у Харкові[5].

Переклади українською мовою
  • [Вірші] // Вітчизна, 1959, № 7;
  • [Вірші] // Пісні з-над Печори. Ужгород; Сиктивкар, 1975;
  • [Вірші] // Молодь України, 30 листопада 1975;
  • [Вірші] // Сузір'я, 1990, № 29, с. 291.
  • «Рідна мова».

Цікаві факти з життя І. О. Куратова[ред. | ред. код]

  • Іван Куратов розпочав поетичну діяльність у 13-річному віці, навчаючись у духовній семінарії.
  • За життя І. О. Куратову вдалося опублікувати лише п'ять своїх віршів, і то під псевдонімом і під виглядом зирянських народних пісень, як в оригіналі, так і у перекладі на російську у Вологодських губернських відомостях за 1866 рік,[2] а також 2 мовознавчі праці.

Виноски[ред. | ред. код]

Джерела і література[ред. | ред. код]