Курди

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Курди
Kurdish-inhabited areas of the Middle East and the Soviet Union in 1986.jpg
Карта розселення курдів (1986)
Загальна кількість 30-40 мільйонів осіб.
Найбільші розселення Туреччина, Ірак, Іран, Сирія
Мова курдська мова
Релігія суніти, шиїти, єзиди

Курди (курд. Kurd/ کورد/ Кöрд) — народ, що мешкає переважно в горах Тавр і Загрос в області Курдистан (південний схід Туреччини, захід Ірану, північ Іраку, північний схід Сирії), а також в Азербайджані, Вірменії та інших країнах. Велика курдська діаспора існує в країнах Європи.

Курдська мова належить до північно-західної підгрупи іранських мов, індоєвропейської сім'ї мов.

Курди переважно мусульмани-суніти, хоча в Ірані є і курди-шиїти.

Курди не мають своєї державності. У Туреччині вони піддаються дискримінації за мовною ознакою (турецька влада не визнає існування курдської мови і забороняє її публічне вживання).

Тривалий час курди Туреччини та Іраку вели збройну боротьбу за незалежність (в Туреччині — під проводом Абдули Оджалана).

В Іраку Саддам Хусейн подекуди застосовував проти курдів політику геноциду (25 тисяч курдів загинули внаслідок іракської хімічної атаки 1984 року, 1991 року близько 1 мільйона курдів були змушені залишити свої оселі). Проте іракським курдам вдалося вибороти широку автономію, а після скинення С.Хусейна вони грають активну роль у керівництві країною.

У Туреччині курди займають важливі пости в уряді та мають великий вплив в бізнесі. Багато курдів, завдяки вдалому поселенню на сході країни зробили великі статки на контрабанді.

Етногенез[ред.ред. код]

Походження курдів в даний час є дискусійним. Висловлюються різні гіпотези походження курдів, зокрема, скіфсько-мідійської походження курдів і яфетична (картвели, вірмени, халдеї, курди) гіпотеза Марра. Версію про походження сучасних курдів від населяли Північну Месопотамію і Іранське плато Куртієв підтверджують також античні джерела (грец. Κύρτιοι, лат. Cyrtii). Зокрема, повідомляється про племені Куртієв, з давніх-давен жили в Персії. Курт населяли гірські області стику Персії і Атропатени Мидийской, а також Вірменське нагір'я і Курдистан, Прикаспійських областях і Іранському Азербайджані і були скотарські та розбійницьким плем'ям. За часів давньо-перської монархії курди, очевидно, входили до складу провінції Вірменія.

Ім'я курдів згадується в среднеперсидських джерелах (Карнамак-і Ардашер-і Папакан), але, як відзначають дослідники, в ранньому середньовіччі це був перш за все соціально-економічний термін, який означав у осілого іранського населення кочових, що живуть в наметах горців на заході Іранського плато і міг застосовуватися до будь-якого іраномовного племені, відповідати цим характеристикам. Саме тому аж до Нового часу під ім'ям «курдів» об'єднували іранські народності, широко розселилися в горах Загроса, Верхній Месопотамії і на Вірменському нагір'я, що розмовляють на різнорідних мовах / діалектах: курманджі, Зазакі, сорані, леки, келхурі, Гораном, авромані.

Власне «курдськими» мовами / діалектами в даний час називають курманджі, сорані і групу южнокурдскіх мов / діалектів (леки, келхурі, фейлов). Згідно з дослідженнями Д. Н. Маккензі, курдський разом з белуджських з усіх північно-західних іранських мов виявляють найбільшу близькість до південно-західним мовам (перському і його найближчим родичам). За цією теорією, ця близькість відображає існування персо-курдсько-белуджських єдності в центральному Ірані (Мідії), при цьому пракурди спочатку населили гористі землі Луристана на захід від Ісфахана. Існуючі в горах Загроса перехідні говірки між южнокурдскімі і Луро-бахтіарскіе діалектами можуть вважатися «мостом» між курдським і перським.

Навпаки, походження таких «курдських» мов як Гурану і Зазакі, також відносяться до північно-західної підгрупи і поширених відповідно в середньому Загросе і у витоках Тигру і Євфрату, не пов'язане з власне курдськими діалектами. Дані мови походять з прикаспійського регіону і їх поширення пов'язане з міграціями дейлемітов на захід Іранського плато, де вони в подальшому вступили в тісний контакт з курдами. Гуранійское і зазайское вплив помітно відповідно в північному (курманджі) і центральнокурдском (сорані) мовами.

Етнічна структура і мови[ред.ред. код]

Курди є сукупністю численних і часто різнорідних племен, званих слідом за своїми епонімом. Племінна приналежність до сих пір дуже важлива в соціальних відносинах в традиційному курдському суспільстві .

Курдський персомовний історик XVI століття Шараф-хан Бідлісі писав, що курди поділяються на чотири народи: курманджі, лури, келхурі і Гурану. З них лурів, що говорять на південно-західних іранських діалектах, в даний час вже зазвичай не включають до складу курдів. Келхурі (разом з леки і фейлов) складають сильно диференційовану южнокурдскую спільність, об'єднується з Гурану і змикається з лурамі на півдні. Південні курди населяють іранські залишається Керманшах і Ілам, а також прилеглі райони на сході Іраку.

Курманджі - основне надплеменне самоназва більшості інших - центральних і північних курдів, включаючи курдів Заза. По суті воно аналогічно терміну «курд» в старому значенні і позначає носія певного соціально-економічного укладу, що базується на відганяючи гірському скотарстві . Проте в науковій літературі терміном «курманджі» зазвичай позначають лише північних курдів, але, саме слово «курей-Манджу», переводтся з курдської мови як «син-мідій». Багато вчених вважають, що курди це прямі нащадки мідійців, наприклад Минорский, за «центральними» курдами (курд. Kurdmancî Xwarû «південні курманджі»), що населяють райони іракської Сулейманії і Іранський Курдистан з прилеглими областями, закріпилося перське назва сорані.

З лінгвістичної точки зору всі мови / діалекти, звані нині «курдськими», можна розділити на наступні групи:

Курдські мови:

курманджі

сорані (південний курманджі)

южнокурдску мову (келхурі, фейлов, леки)

Дейлемітскі мови:

Гурану і авромані

Зазакі

Незважаючи на те, що і в повсякденному вжитку, і в науковій літературі часто йде мова про «курдською мовою» і його діалектах, взаєморозуміння сильно утруднено вже між носіями курманджі і сорані - найбільш близьких курдських мов. Більшість курдів є білінгвами і володіє основною мовою держави проживання: турецьким, арабською, перською та інші.

Курди і заза[ред.ред. код]

Заза або димлі — іранський народ, який проживає на сході Туреччини на Вірменському нагір'ї у верхів'ях Тигру й Євфрату, і часто вважається частиною сусіднього спорідненого курдського етносу. Від власне курдів заза відрізняються мовою прикаспійського походження — зазакі, лише віддалено спорідненої курдській, а також релігією шиїтського напрямку ісламу, званого алавізмом, яку сповідує значна частина заза.основ

Генетичні дослідження[ред.ред. код]

Генетичний аналіз показує, що курдський народ тісно пов'язаний з азербайджанським, вірменським, грузинським і єврейським народами, що мають деяких спільних предків в північній частині близькосхідного регіону

Чисельність курдів[ред.ред. код]

Розселення[ред.ред. код]

В даний час курдів налічується не менше 30 млн чоловік. Більшість курдів розселено в регіоні Курдистану. Майже 2,5 млн курдів розкидано по країнах Європи і Америки, де вони створили потужні і організовані громади.

Курди в Туреччині[ред.ред. код]

Етнічні курди становлять істотну частину населення Туреччини — порядку 18 %, хоча за офіційною інформацією турецької національної ради курдське населення становить 15,7% від усього населення Туреччини. На відміну від турків, курди говорять на індоєвропейській мові. Курди живуть на території всієї Туреччини, але більшість живе на сході та південному сході країни. Політика керівництва Туреччини щодо її громадян курдської етнічної приналежності була частим предметом міжнародної критики.

У серпні 1984 Робітнича партія Курдистану (РПК) оголосила війну офіційній владі Туреччини, яка триває й сьогодні. До 1999 РПК виступала з найрадикальнішою вимогою — проголошення єдиного та незалежного Курдистану, об'єднуючого курдські території, що нині входять до Туреччини, Ірану, Іраку та Сирії.

З 1999 РПК висунула вимоги, близькі та зрозумілі основній масі курдського населення, а саме: надання автономії, збереження національної самобутності, практичне зрівняння курдів у правах з турками, відкриття національних шкіл і введення теле-і радіомовлення курдською мовою.

Курди в Ірані[ред.ред. код]

див. також: Іранський Курдистан

В Ірані курди населяють залишається Ілам і Керманшах (південні курди: келхурі, фейлов, леки, Гурану, авромані), Курдистан (сорані) і Західний Азербайджан (сорані і курманджі), а також прилеглі до них райони останов Хамадан і Зенджан. Курдські поселення також розкидані практично у всіх інших залишуся Ірану. Особливо великий район компактного розселення курдів (переважно курманджі) розташований в остані Північний Хорасан, куди шах Аббас I в XVII в. розселяв войовничі курдські племена для оборони Хорасана від туркменів і Хівінського ханства. Всього в Ірані налічується близько 5,5 млн курдів.

Відбувалися в самому монархічному Ірані інтеграційні процеси відбилися і на характері міжнаціональних відносин в Іранському Курдистані. До повалення шахського режиму певне зближення населяли країну національностей гарантувала політика іранського націоналізму. Вона була націлена на руйнування традиційних форм суспільних відносин, на формування соціальної структури і господарства, властивих капіталістичному суспільству, поширення загальноіранське форм культури, впровадження перської мови в усі сфери життя і т. Д. При цьому ігнорувалися національно-культурні запити неперсідскіх народів країни. Соціально-політична і економічна незадоволеність іранських курдів, обмеження їх національно-державного статусу і інші причини породжували претензії до владних структур, представників домінуючого етносу (персомовного іранцям), з якими зв'язувалися етнокультурні наслідки інтеграційних процесів. Тим часом використання військових і репресивних інститутів дозволяло шахскому режиму в цілому зберігати певний баланс міжнаціональних відносин.

Курди в Іраці[ред.ред. код]

див. також: Іракський Курдистан

В Іраці також представлені три курдських субетноиу (з півдня на північ): південні курди з Гурану, сорані (в районі Кіркука і Сулейманії) і курманджі (в районі Мосула), що населяють східні і північно-східні райони країни. Лише частина етнічної території іракських курдів включена в автономне утворення Іракський Курдистан зі столицею в Ербілі. Всього в Іраку проживає понад 5,6 млн курдів .

Ірано-іракської війни, яка могла б дати курдам можливість скористатися умовами, створеними в зв'язку з поглощенностью двох країн Затоки в боротьбі один з одним, тільки загострила напруженість між основними курдськими групами .

Курди в Сирії[ред.ред. код]

див. також: Курди в Сирії

У північній Сирії проживає 3,8 - 4 млн курдів , переважно курманджі. Курдська меншина Сирії становить приблизно 15% населення. Сирійські курди компактно проживають у міських поселеннях - Камишли, Кобань, Амуде, Дерріка, Афрін, Хемко

В Країнах СНД[ред.ред. код]

Після входження до складу Російської імперії Грузії (1801 рік), а також Гянджінського, Карабаського і Шекинського ханств частина курдів стала російськими підданими. Окремі їх сім'ї і родоплемінні групи виявилися в російському Закавказзі також після російсько-перських воєн (1804-1813, 1826-1828 років). Це були або жителі тих селищ, які, згідно з умовами Гюлистанского (1813 рік) і Туркманчайського (1828 рік) договорів, увійшли в підданство Росії, або переселенці, що бігли в Азербайджан (частково - до Вірменії) від утисків іранських і турецьких властей і в пошуках кращих пасовищ.

До кінця XIX століття з Туреччини і Ірану курди масово переселялися в Закавказзі через неврожаї і голоду.

У 1937 р курди Вірменії та Азербайджану, а в 1944 р - курди Грузії були депортовані в Казахстан і Середню Азію. У 1989-90 роках курди з Середньої Азії, Казахстану, Закавказзя мігрували в Росію (в окремі райони Краснодарського і Ставропольського країв, Ростовської області, Адигеї).

Серед країн колишнього СРСР курди проживають в Азербайджані , Вірменії , Грузії , Туркменістані та Казахстані.

У Росії за переписом 2010 року проживає 23,2 тис. Курдів. Езидів, які враховувалися окремо - 40,6 тис.

Релігія[ред.ред. код]

Більшість курдів - мусульмани-суніти, які дотримуються переважно шафіїтского мазхаба. Частина курдів Ірану сповідує шиїтський іслам. Одна з шиїтських сект - алевізм - сповідається курдами Туреччини, перш за все народом Заза. Ядро іншого шиїтського напряму ісламу є секта Ахл-е Хакк («люди істини») становлять Гурану і південні курди. Найбільш своєрідною курдоязичной конфесійної групою є єзиди, які сповідують синкретичну релігію, провідну походження від вчення араба шейха Аді (XII ст.)

Курдський національний рух[ред.ред. код]

Географічне положення курдських районів в Туреччині, Ірані та Іраку є важливим фактором у визначенні "життєздатності" і сили курдських політичних організацій, що протистоять центральним урядам цих країн. Курдська проблема розселення демонструє, як географічний фактор негативно впливає на етнічне рух в зоні великого суперництва за владу і міжрегіональних конфліктів. Можна припустити, що в найближчій майбутньому рішення курдської проблеми неможливо, але деяка ступінь курдської автономії можливі в рамках справжніх федеральних систем цих країн .

див. також: Турецько-Курдський національний конфлікт

Використання курдської мови в турецьких ЗМІ було заборонено. Курдська алфавіт був сформований англійськими, російськими та французькими вченими в останні місяці. Однак, під тиском світової громадської думки, поступової демократизації країни і в результаті зниження активності РПК, Туреччина почала поетапно пом'якшувати заборони в галузі використання курдської мови. З січня 2009 року Туреччина розпочала регулярні цілодобові телепередачі курдською мовою.

В даний час курдське питання є одним з ключових під час обговорення подальшої євроінтеграції Туреччини. Європа вимагає більшої регіоналізації та автономізації курдів, а також дотримання їх прав відповідно до європейських стандартів.

Історія показує, що курдські проблеми, як правило, виникали через спроби позбавити цей народ, сильно прив'язаний до своїх власних традицій, їх культурної та племінної автономії. З іншого боку, виникають сумніви, що, створивши автономію, вона зможе мати практичне рішення.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Volume 2. Dabbagh – Kuwait University. — Iran, page 1111–1112. // Encyclopedia of Modern Middle East & North Africa. Second Edition. Volume 1 — 4. Editor in Chief: Philip Mattar. Associate Editors: Charles E. Butterworth, Neil Caplan, Michael R. Fischbach, Eric Hooglund, Laurie King–Irani, John Ruedy. Farmington Hills: Gale, 2004, 2936 pages. ISBN 9780028657691
    Оригінальний текст (англ.)

    With an estimated population of 67 million in 2004, Iran is one of the most populous countries in the Middle East. ... Iran’s second largest ethnolinguistic minority, the Kurds, make up an estimated 5 percent of the country’s population and reside in the provinces of Kerman and Kurdistan as well as in parts of West Azerbaijan and Ilam. Kurds in Iran are divided along religious lines as Sunni, Shi'ite, or Ahl-e Haqq.

Посилання[ред.ред. код]


Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.