Курдибанівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Курдибанівка
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Бучацький район
Рада/громада Переволоцька сільська рада
Код КОАТУУ 6121284602
Облікова картка Курдибанівка 
Основні дані
Перша згадка 1710
Населення 23
Територія 0.642 км²
Густота населення 35.83 осіб/км²
Поштовий індекс 48420
Телефонний код +380 3544
Катойконіми курдибанівці
Географічні дані
Географічні координати 49°09′32″ пн. ш. 25°17′43″ сх. д. / 49.15889° пн. ш. 25.29528° сх. д. / 49.15889; 25.29528Координати: 49°09′32″ пн. ш. 25°17′43″ сх. д. / 49.15889° пн. ш. 25.29528° сх. д. / 49.15889; 25.29528
Найближча залізнична станція Бучач
Місцева влада
Адреса ради с. Переволока, Бучацький р-н, Тернопільська обл., 48420
Сільський голова Соловій Михайло Володимирович
Карта
Курдибанівка. Карта розташування: Україна
Курдибанівка
Курдибанівка
Курдибанівка. Карта розташування: Тернопільська область
Курдибанівка
Курдибанівка
Locator Dot2.gif
Розташування села Курдибанівка

Курдиба́нівка — село в Україні, в Бучацькому районі Тернопільської області, підпорядковане Переволоцькій сільраді.

Назва села[ред. | ред. код]

Назва утворилась від прізвища поляка-поміщика Курдвановського, власника земель довкола сусіднього села — колись міста — Петликівці (з 1807 р. Старі Петликівці), на землях якого й виникла Курдибанівка. У писемних джерелах XVIII — XIX ст. назву села згадано у написанні Курдванувка (пол. Kurdwanówka).

Після скасування кріпацтва в 1848 році, під час українського національного піднесення в краю, було зроблено своєрідний переклад тієї назви. Корінь kurdwan було замінено на відповідне діалектне слово курдибан. Таким чином утворився український варіант назви села — Курдибанівка.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване у верхів'ї безіменного потічка (довжиною близько 7 км) у басейні річки Стрипа за 13 км на північний захід від райцентру, на пограниччі з Монастириським та Підгаєцьким районами. Курдибанівка — невеличке село серед піль, віддалене від шляхів сполучення. Річки, лісу нема, корисних копалин не виявлено. Єдине природне багатство — чорнозем.

Історія[ред. | ред. код]

Курдибанівка на мапі фон Міґа, XVIII ст.

Поселення Курдванувка (пол. Kurdwanówka) було засноване під кінець XVII століття, а письмово вперше згадується в 1710 році.

Зростання магнатського землеволодіння на західно-українських землях з кінця XVII ст. призвело до занепаду дрібних господарств. Фактором їх обезземелення також ставав природний приріст населення, збільшення чисельності і розгалуження родин. Присадибна ділянка, з плином часу розподілена і перерозподілена поміж нащадками, вже не могла їх усіх утримати.

Внаслідок чого немало родин руської (української) шляхти з Бойківщини перебиралися на малозаселене Поді́лля. Їхній шлях на схід пролягав і через Бучаччину, яка на той час була вже досить щільно заселена і найбільш вигідні місця — коло річок, лісів, шляхів сполучення і т. ін., були зайняті.

Проте, на користь утворення Курдибанівки були свої причини:

- В цьому був зацікавлений землевласник. Адже тоді, щоб дістатися з панського двору в Петликівцях до полів, розташованих у верхів'ї вищезгаданого потічка (оптимальним шляхом — через Білявинці, Осівці), треба було подолати до 7 км, із них більше половини польовою дорогою, яка у дощову погоду ставала непридатною.

За таких умов вчасно обробити ту землю, зібрати урожай і доставити його на місце зберігання було досить складно. Тому потрібні були трудівники, які б серед тих піль і жили.

- Переселенню у володіння пана Курдвановського конкретних людей могли сприяти шляхтичі одного з ним прізвища, які на той час проживали в м. Стрий. Можливо, що його предки походили з тих країв і він віддав перевагу землякам.

- Новопоселенці тоді на певний термін (від 10 до 30 років) звільнялися від повинностей і податків, а пан для початку міг навіть надати своєрідний кредит у вигляді посівного зерна, рогатої худоби, тощо. Сприятливою умовою для них було також те, що не треба було далеко добиратись до поля.

За таких обставин була заснована Kurdwanówka, а першими її поселенцями була невеличка група осіб дрібної, української шляхти, що прибула з Бойківщини.

Єдність походження, спільна доля, близькість світогляду поселенців та відсутність корінних жителів на новому місці давали можливість жити скромно, але затишно, спокійно.

Згідно вищенаведеної карти Ф. фон Міга (1779—1782 р.р.), тобто, через близько 100 років після заснування, Kurdwanówka складалась із окремих «дворищ»: господарського (відрізняється більшою будівлею — ймовірно панська комора) та 17-ти індивідуальних, що розташувались на одній вулиці уздовж правого берега у верхів'ї струмка («дворища» позначені зеленим кольором, будівлі — червоним). На відміну від навколишніх, давніших сіл (Бобулинці, Осівці, Білявинці, Петликівці, Переволока, Олеша), церкви в Курдибанівці тоді ще не було.

Представники колись привілейованої соціальної верстви, що мала свій герб — «Сас» (походження русько — волоське), в нових умовах та шляхта за матеріальним становищем не завжди відрізнялася від місцевих селян і вела однаковий з ними спосіб життя. Проте, в неї збереглася певна етнокультурна своєрідність, яка проявлялася в одязі, мові, манері поведінки, в родинних традиціях та громадському житті.

В 1909 році «Товариство руської шляхти в Галичині» розіслало відомим громадським діячам запитальники. Про Бучацький повіт відповів Володислав  Носковський із с. Сороки.

Витяг із запитальника (діалект збережено):

<<1. Чи є у Вашім повіті які шляхетські села? Скілько їх? Як звуться? Число душ шляхти в кожнім селі?

1). Кійданів — од 1500 шляхти, а 500 хлопів;

2). Доброполе — од 800 шляхти руської, 800 польскої;

3). Курдибанівка — од кількасот русинів, дрібка поляків.

Бачусь я троха шляхти в Олеші й Слобідці Долішній.>>


Власники (дідичі) села:

Період Ім'я Прізвище Прим.
Остання чверть XVII ст. Олександр Курдвановський
Початок XVIII ст. Маурицій Голуховський
Кінець XVIII ст. - Бєльські
Перша половина XIX ст. - Руссоцькі
З 1870-х і до 1939 р. Ванда

Ераст

Феліціян

Коритовські графи

Діяли товариство «Просвіта», кооператива.

Релігія[ред. | ред. код]

Більшість мешканців були греко-католиками. Нечисленна громада неспроможна самостійно утримувати священика, тому церква завжди була в прилученні до якоїсь парохії, як дочірня.

Рік Парохія Парох К-ть вірних
1841 с. Переволока - -
1893 с. Старі Петликівці о. Костянтин Манастирський 407
1895 -"- -"- 400
1900 -"- о. Роман Рудницький 416
1901 -"- -"- 406
1909 -"- -"- 426
1927 -"- о. Володимир Гук 465

Церква Різдва Пресвятої Діви Марії, збудована і благословлена:

1860 р. — дерев'яна;

1912 р. — мурована;

Частка мешканців, в основному поляки, були католиками. Костелу в селі не мали, а добирались до Старих Петликовець, де здавна діяла римо-католицька парафія.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Церква (1912) та поряд дзвіниця.

Обидві муровані з бутового каменю, не штукатурені. Дзвіниця споруджена у вигляді стінки з проймами для розміщення дзвонів.

У квітні — липні 1944 року село опинилося в прифронтовій зоні німецько — радянської війни і верхня частина церкви була зруйнована. Дзвони вивезли окупанти.

У 2014—2015 роках, зусиллями і коштом в основному вихідців із села, було проведено роботи з відновлення церкви. 28 серпня 2016 року відбулося освячення відновленої церкви.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

З 1997 року діє американсько-українське ТзОВ «Чайка», яке вирощує лікарські рослини.

Населення[ред. | ред. код]

Женились курдибанівці переважно між собою, рідше обирали подружжя із-за меж села і то, як правило, із людей з ними споріднених. Таким чином утворилась окрема, замкнута громада. Проте, у другій половині XIX ст. (після скасування кріпацтва) в село почали переселятися поляки.

Рік

К-ть

мешк.

В тому числі

укр./ пол./ євр.

Дворів
1779 — 1782 - - 17
1841 284 284 / — / - -
1880 379 256 / 117/ 6 -
1900 475 369 / 102/ 4 -
1915 408 - -
1921 494 - 79
1931 548 - 117
1939 590 -
1941 - - 117

За роки Першої світової війни, в тому числі російської окупації Галичини, населення зазнало значних втрат (див. 1915 р.) та руйнувань в ході бойових дій та обстрілів. Люди вмирали також від епідемічних захворювань, що спалахували (холера, тиф, віспа). Багатьох було мобілізовано до австро — угорського війська, з яких більше загинуло, окремі повернулися додому каліками.

За Польської Республіки (1918—1939) в село прибули нові колоністи — т. зв. мазури та оселились неподалік, на землях дідича (див.1939 р.).

Станом на 1944—1945 роки в Курдибанівці проживали наступні родини:

Прізвища К-ть

дворів

Крушельницькі, Чайковські по 19
Драгомирецькі 12
Амборські 9
Білинські 8
Голинські 6
Кушицькі, Солтиси по 4
Гординські, Кільчицькі, Шевчуки по 3
Бачинські, Винницькі, Корчинські, Попелі, Яворські, Ригілі по 2
Волянські, Гошівські, Завадські, Крижанівські, Ломницькі, Скотницькі, Сузанські, Уруські, Ясінські, Рогатинські, Котовські, Закревські, Яновичі, Костіви, Лесній, Лагошняк, Мандебура, Шуфляда по 1

У 2001 році в селі проживало 23 особи.


Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці села — жертви репресій комуністичного режиму: Амборський Петро Степанович,1914 р., Білинська Іванна Антонівна,1929 р., Білинська Надія Петрівна,1930 р., Білинський Володимир Іванович,1929 р., Білинський Йосип Антонович,1909 р., Білинський Михайло Сильвестрович,1920 р., Білинський Нестор Антонович,1919 р., Драгомирецький Володимир Іванович,1920 р., Драгомирецький Володимир Костянтинович,1922 р., Драгомирецький Йосип Омелянович,1922 р., Драгомирецький Михайло Йосипович,1891 р., Крижанівський Михайло Йосипович,1900 р., Крушельницький Антон Михайлович,1921., Крушельницький Михайло Григорович,1902 р., Крушельницький Михайло Іванович,1888 р., Чайковський Йосип Іванович,1902 р.;

Уродженець села — інвалід Німецько-польської війни 1939 р. Кушицький Іван Степанович, 1909 р.

Мешканець села — інвалід Першої світової війни Олекса Рогатинський,1896 р.

У Курдибанівці народився господарник В. Винницький.

Примітки[ред. | ред. код]

  • Лист Інституту української мови Національної академії наук України від 7.09.2009 р.
  • Лист Rady Jezyka Polskiego przy Prezydium Polskiej Akademii Nauk № RJP-4/W/2011 dnia 05 stycznia 2011 roku.
  • Документи Центрального державного історичного архіву України у м. Львові.
  • Державний архів Львівської області, Ф. ф-1245, Самбірський музей товариства «Бойківщина», м. Самбір, оп. 2, спр. 24, Отчет председателя общества «Товариство руської шляхти в Галичині» и сведения, 4 февраля 1909, 6 арк.
  • Державний архів Тернопільської області, «<Личное дело инвалида Рогатынского Александра, начато 1922, окончено 1925, на 17 листах».

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]