Курдистанський повіт
Курдистанський повіт (також відомий як Червоний Курдистан, курд. Köрдьстана Сор, азерб. Qizil Kürdistan) — адміністративна одиниця у складі Азербайджанської РСР, що існувала з 1923 по 1929[1]. Незважаючи на переважну частку курдів в населенні[2] статусу автономного національно-державного утворення Курдистанський повіт не мав[3].
Адміністративний поділ[ред. | ред. код]
Адміністративний центр повіту — місто Лачін (до 1923 мало статус селища, до 1926 називалося Абдаляр)[4]. Ділився на 6 Дайр (волостей): Каракішлазьку, Кельбаджарську, Кубатлінську, Котурлінську, Кюрд-Гаджинську та Мурадханлінську[5].
Практично всі установи «Червоного Курдистану», через брак в повіті придатних міських будівель та приміщень, перебували в Шуші.[6]
Населення[ред. | ред. код]
У 1926 в повіті проживало 51 200 осіб, 73 % яких становили курди, 26 % — азербайджанці[2][7]. Всього чисельність курдів в Азербайджанській РСР становила 41 200 осіб (1,8 % населення республіки)[8].
Багато хто з них асимілювалися в домінуючу культуру азербайджанців[9]. Неясно, чи відбулося це внаслідок фізичного примусу або природного результату схожості культур та способу життя[9]. Відомо, що до 1926 лише 17 % з 41 200 курдів, що жили в Азербайджанській РСР, визнавали курдську мову як рідну[2][9][7]. Деякі дослідники[6] вважають мовну асиміляцію наслідком проведеної владою Азербайджанської РСР політики щодо створення несприятливих умов для вивчення курдської мови:
Перший курдський буквар нами був складений в 1924 і представлений в Наркомосвіти АзССР, але… там же і загинув. Колишній професор Аз. Держ. Університету Жузе у своєму контрреволюційному виступі, зробленому ним у грудні 1930 у зв'язку з обговоренням курдського питання відділенням Близького Сходу АзДержНДІ, заявив, що англійці багато чого зробили для курдів в Іраку (що приваблює туди курдів з Туреччини), але поряд з цією мерзенною брехнею та наклепом, якою обливав громадянин Жузе національну політику радянської влади, знахабнілий класовий ворог говорив класову правду, відзначаючи серед свого брудного наклепу відсутність у той час в Азербайджані курдської школи рідною мовою[10].
Посилання[ред. | ред. код]
- Росія та проблема курдів [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- Партизани на повідку [Архівовано 9 листопада 2017 у Wayback Machine.]
- Давид Бабаян (2005): Червоний Курдистан — Геополітичні аспекти створення та скасування. «21-й ВІК», № 2, 2005 р. [Архівовано 14 липня 2014 у Wayback Machine.] (PDF)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Журнал «Азия и Африка сегодня» № 1 (486) 1998, с. 33
- ↑ а б в Красный Курдистан: геополитические аспекты создания и упразднения. Архів оригіналу за 28 травня 2009. Процитовано 4 липня 2014.
- ↑ Еще раз об азербайджанских курдах. Архів оригіналу за 10 листопада 2017. Процитовано 4 липня 2014.
- ↑ Лачин [Архівовано 18 березня 2022 у Wayback Machine.](рос.)
- ↑ Территориальное и административное деление Союза ССР на 1-е января 1926 года. — М. : Издательство Главного Управления Коммунального Хозяйства НКВД, 1926. — С. 191.
- ↑ а б Арсен Мелик-Шахназаров. Нагорный Карабах: Факты против лжи. Архів оригіналу за 19 травня 2014. Процитовано 4 липня 2014.
- ↑ а б Этнокавказ. Национальный и языковой состав Курдистанского уезда по переписи 1926. Архів оригіналу за 4 січня 2018. Процитовано 4 липня 2014.
- ↑ Таблица VI. Население по полу, народности // Всесоюзная перепись населения 1926 года. — М. : ЦСУ Союза ССР, 1928-29. — Т. 10-16.
- ↑ а б в David McDowall. Современная история курдов = A modern history of the Kurds. — 3, illustrated, revised. — I.B.Tauris, 2004. — С. 192. — ISBN 1850434166, 9781850434160.
- ↑ А. Букшпан, Азербайджанские курды, Баку, 1932.
|
Це незавершена стаття з історії Курдистану. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
 | Ця стаття недостатньо ілюстрована. |