Куренівка (Київ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
А. А. Маневич. Весна на Куренівці

Курені́вка — історична місцевість, промислова зона, житловий масив міста Києва. Розташована між Подолом, Оболонню, Пріоркою і Сирцем.

Головні вулиці: Кирилівська (кінцева частина), Копилівська і Білицька.

Історія[ред. | ред. код]

Уперше згадується як київське передмістя Куренівщина в 1723 році (Подвірна ревізія населення Гетьманщини). Деякі дослідники відносять час заснування поселення до 1-ї половини XVII ст. (за іншими даними — кінець XV ст.[1]).

У XVIII ст. село належало київському магістрату, тут мав свій двір Київський ткацький цех.

1826 року за проектом архітектора Андрія Меленського було споруджено дерев'яний будинок Куренівської сільської управи (в архівах збереглися рисунки його оригінальних фасадів), який розібрано в 2-й половині XIX ст.[2]. До меж Києва Куренівка ввійшла у січні 1833 року[3] як «передмістя», належала до Плоскої поліцейської дільниці. Згодом — дачна місцевість, популярна в середовищі київської буржуазії та богеми, і водночас — значний садово-городній район.

У другій половині XIX ст. тут розгортається інтенсивне промислове будівництво (цукрові, шкіряний, цегельний заводи, броварні тощо), поступово перетворюючи Куренівку на велике робітниче селище. В період будівельного буму кінця XIX — початку XX ст. було центром випалювання цегли в Києві.

У 1910 році коштом Федора Терещенка споруджено Куренівський цивільний аеродром на Оболонських луках (район сучасних проспекту Степана Бандери і станції метро «Почайна»). Офіційно відкрито у вересні 1911 році приземленням літака С-6 конструкції І. Сікорського, чим установлено світовий рекорд швидкості для біпланів з двома пасажирами. У жовтні 1911 р. на цьому ж летовищі приземлився дирижабль Ф. Андерса, що здійснював перший рейс за маршрутом «Купецький сад  — Куренівка — Вишгород — Київ (Куренівка)». На Куренівському аеродромі в 1911 — 1914 роках здійснювали польоти відомі на той час авіатори: Свєшников, Васильєв, Ф. Гейне, Сципіо дель Кампо, Габер-Влинський та ін.[4].

На Куренівці у 1900-ті роки відбувалися зйомки окремих сцен одного з перших у Російській імперії художніх фільмів «Труп № 1346» (виробництво кіностудії «Тіман і Рейнґарт») за участю акторів В. Максимова, І. Мар'яненка та інших.

1891 року на Куренівку з Подолу було прокладено лінію кінного трамваю (електрифікована до середини 1890-х рр.), продовжену 1900 р. до Пущі-Водиці. У першій половині 1890-х рр. споруджено Троїцьке вагонне депо міської залізниці (пізніше — Троїцький трамвайний парк, трамвайне депо імені Красіна, нині — Подільське трамвайне депо, Кирилівська вулиця, 126), перше на території Російської імперії трамвайне депо електричного трамваю. У 1900-их роках прокладено трамвайну лінію від Лук'янівки на Куренівку через урочище Реп'яхів яр (діяла тільки в літній період, так званий швейцарський маршрут), впродовж 1-ї пол. 1910-х рр. функціонував трамвайний маршрут «Троїцький парк міської залізниці — Куренівський аеродром — урочище Наталка».

На Куренівці існували два базари — на Петропавлівській площі і на Троїцькому торговому майдані (останній згодом забудовано).

У 19181919 роках існував Куренівський район Києва, у 19211922 — Куренівський підрайон у складі Подільського району. Тут у квітні 1919 року розгорталися основні події Куренівського повстання проти більшовицької влади.

Історичне планування Куренівки зазнало значних змін у 2-й половині 1920-х рр. під час прокладення північного півкільця залізниці (так звана Петрівська залізниця). Залізнична станція «Зеніт» на її трасі у 1930–50-ті рр. мала назву «Куренівка».

Упродовж 1920–30-х років Куренівку електрифіковано[5]. В роки індустріалізації значно збільшено потужність місцевих промислових підприємств: Куренівських (Петрівських) цегельних заводів (до запуску в 1930 р. Корчуватських цегелень були найбільшими в Києві, випускаючи до 20 млн штук цегли на рік; згодом — Петрівський завод стінових матеріалів і конструкцій, Сирецька вулиця, 33); шиферного заводу (створено 1929 на базі колишнього цементного заводу акціонерного товариства «Фор», заснованого 1906 р., Кирилівська вулиця, 102); консервного заводу (створено 1929 на базі колишнього пивзаводу М. Ріхерта, заснованого 1859, нині — Київський завод шампанських вин «Столичний», Сирецька вулиця, 25); шкірзаводу (колишній шкірзавод купця Серебреникова, заснований 1845, нині — акціонерне товариство «Чинбар», Куренівська вулиця, 21). У листопаді 1929 року введено до ладу Четверту взуттєву фабрику «Укршкіртресту» — одну з найбільших в СРСР на той час (випускала до 10 тис. пар взуття на день; згодом — ВАТ «Кияни», проспект Степана Бандери, 7)[6].

У 1934 відкрито стадіон «Спартак» (Кирилівська вулиця, 101).

Улітку 1937 відкрито парк культури і відпочинку «Березовий гай» на Вишгородській вулиці, 5-7[7]. Тут працювало містечко дитячих атракціонів, до 1961 року стояв пам'ятник Й. Й. Сталіну.

13 березня 1961 року на території Куренівки сталася техногенна катастрофа — сходження селевого потоку (Куренівська трагедія), що призвело до численних людських жертв і масштабних руйнувань. Біля Подільського трамвайного депо 1995 року відкрито пам'ятний знак працівникам депо — жертвам Куренівської трагедії.

Після ліквідації наслідків катастрофи здійснено комплексну реконструкцію постраждалих кварталів Куренівки і прилеглої місцевості. Зокрема, споруджено багатоповерхові житлові будинки на місці кварталів індивідуальної забудови вздовж вулиць Фрунзе (сучасної Кирилівської), Копилівської, Олексія Терьохіна тощо, споруджено тролейбусну лінію, на місці колишньої залізничної станції Київ-Поділ облаштовано парк культури і відпочинку імені Фрунзе (з 1993 — Куренівський парк). У середині 1960-х рр. ринок на Петропавлівській площі (тоді площа Фрунзе) перенесено північніше, на місце знесеного одноповерхового житлового кварталу. Від того часу в складі Куренівського ринку діє єдиний у Києві спеціалізований Зооринок (Пташиний ринок).

У 1984 почало діяти Куренівське тролейбусне депо (спочатку — як Тролейбусне ремонтно-експлуатаційне депо № 4; у 1993—1994 мало статус ремонтних майстерень).

Тепер — великий промисловий і житловий район Києва. Подекуди збереглася забудова XIX — поч. XX ст. (знесена головним чином у 70-ті рр. XX ст.) На території розташовані також місцевості Біличе Поле, Копилів, Шполянка.

Походження назви[ред. | ред. код]

Назва, ймовірно, від «курінь» — примітивна житлова споруда. У літературі побутують припущення (вперше висловлено Миколою Закревським), що тут у XVII ст. розміщувалися курені міської сторожі або Київської козацької сотні. За версією професора Василя Яременка, топонім має давніше походження — від давньоруського «куръ» — «межа поселення, околиця, міські мури» (від цього ж кореня може походити й топонім Курськ). У джерелах XVIII — XIX ст. згадується також як Коренівка, Коренівщина, Коренювщина. Також існує гіпотеза про походження назви Куренівка від гідроніма Курячий (Куриний) Брід (ліва притока р. Сирець).

Археологічні пам'ятки[ред. | ред. код]

У Кирилівських печерах (Смородинський узвіз) у 1870-х рр. відкрито стоянку епохи пізнього палеоліту (мадленська епоха). На Кирилівських пагорбах (Кирилівська вул., 103) у XIX ст. виявлено поселення ранньої залізної доби. В районі Куренівського кладовища (Сирецька вулиця) знайдено три ділянки одного поселення трипільської культури (мідна доба), у районі колишнього Хутора Браніцького (сучасна Вербова вулиця) — залишки поселення бронзової доби, на горі Черкеня (район Шполянської вулиці) — поселення зарубинецької культури (ранньослов'янська доба). Уздовж першої та другої терас Кирилівських висот (над Кирилівською вулицею) розкопано гігантський могильник дохристиянського часу[8].

Пам'ятки історії та культури[ред. | ред. код]

На території Куренівки розташований один з найдавніших храмів Києва — Кирилівська церква (середина 12 століття), до XVIII ст. — головний храм Кирилівського монастиря.

Головний парафіяльний храм села Куренівки — Петропавлівську церкву (дерев'яна, 1759 р.; мурована, 19031905, архітектор М. Казанський) — у 1930-ті роки було закрито для богослужінь і, після зруйнування бані та дзвіниці, перетворено на заводський корпус. Остаточно пам'ятку знищено 1987 року. Нині у сквері на Петропавлівській площі збудовано першу чергу нового храму Святих первоверховних апостолів Петра і Павла (дерев'яна, УПЦ).

Дерев'яна Пантелеймонівська церква при Міщанському шпиталі (на теперішній вулиці С. Скляренка), 1897 рік. Зруйнована 1963 року.

Пам'ятка цивільної архітектури українського народного стилю (український модерн) — будинок Початкового училища (школи) імені Сергія Грушевського (19111915 рр., архітектори Е. Брадтман, В. Кричевський) на Кирилівської вулиці, 164.

Зразок промислової споруди початку XX ст. — будівля Пивоварного заводу К. Марр (архітектор В. Городецький) на Копилівській вулиці, 38, тепер — один з корпусів Київського вітамінного заводу[9].

Двоповерхові корпуси Кирилівської лікарні для божевільних (Кирилівська вул., 103) споруджено у 18771879 рр. за проектом Федіра Гешвенда, одного з піонерів світової аеронавтики і космонавтики[10].

У 19261932 роках зведено комплекс 4-5-поверхових житлових будинків (Кирилівська вул., 109) у стилі пізнього конструктивізму (архітектор С. Барзилович) для робітників Четвертої взуттєвої фабрики, у ті ж роки розбито сквер на місці нинішнього Куренівського парку.

Пам'ятники, пам'ятні знаки, меморіальні дошки[ред. | ред. код]

Відомі діячі, життя і діяльність яких були пов'язані з Куренівкою[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 1. Древний и средневековый Киев. — К. : Наукова думка, 1982. — С. 234, 257.
  2. Шероцкий К. В. Киев: Путеводитель — К., 1917 — С. 229.
  3. Ведомость хуторам древним, устроенным в лесной городской даче Пуще-Водице и в предместиях города Киева: Преорке, Куреневке и Лукьяновке на городской земле… — К., 1873.
  4. Рибаков М. О. Невідомі та маловідомі сторінки історії Києва. — К., 1997.  — С. 340 — С. 345.
  5. История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 3. Книга 1. Киев социалистический. — К. : Наукова думка, 1985. — С. 158, 203.
  6. История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 3. Книга 1. Киев социалистический. — К. : Наукова думка, 1985. — С. 184.
  7. История Киева: В 3 т., 4 кн. — Том 3. Книга 1. Киев социалистический. — К. : Наукова думка, 1985. — С. 268.
  8. История Киева: В 3 т., 4 кн.  — Том 1. Древний и средневековый Киев. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 63.
  9. Кальницкий Михаил. Киевский индастриал
  10. Макаров Анатолий. Малая энциклопедия киевской старины. — К., 2002.  — С. 198—199.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]