Курилович Віталій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Віталій Іванович Курилович
UA-OF3-MAJ-GSB-H(2015).png Майор
Курилович Віталій Іванович.jpg
Загальна інформація
Народження 18 грудня 1973(1973-12-18)
м. Тернопіль, Україна
Смерть 29 травня 2014(2014-05-29) (40 років)
м. Слов'янськ, Донецька область, Україна
Університет Національна академія Національної гвардії України
Військова служба
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС Збройні сили України
Рід військ Emblem of the National Guard of Ukraine.svg Національна гвардія України
Війни / битви Антитерористична операція на сході України (2014)
Командування
Начальник групи бойової та спеціальної підготовки
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» І ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Віталій Іванович Курилович (18 грудня 1973, м. Тернопіль, Україна — 29 травня 2014, м. Слов'янськ, Україна) — український військовий, майор. Начальник групи бойової та спеціальної підготовки.

Життєпис[ред.ред. код]

Віталій Іванович Курилович народився 18 грудня 1973 року в місті Тернополі. Закінчив Тернопільську загальноосвітню школу № 14, заочне відділення автотехнічного факультету Академії внутрішніх військ України.

Після строкової військової служби, вирішив обрати професію військового і залишився служити за контрактом. У військовій частині 3024 в Павлограді, служив уже понад 20 років.

29 травня 2014 року в зоні бойових дій під час антитерористичної операції в місті Слов'янську Донецької області, загинули два члени екіпажу: командир екіпажу Сергій Бульдович та борт-механік Сергій Кравченко. Штурман Олександр Макеєнко залишився живим і перебуває у важкому стані. Серед загиблих також начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький та ще 12 військових, їхній вертоліт був збитий проросійськими терористами неподалік гори Карачун[1].

Поховали Віталія Куриловича в Павлограді. 23 грудня 2015 року перепохований у Тернополі.[2]

Залишились дружина та двоє синів: 19-літній Дмитро і 10-річний Владислав.

Нагороди та відзнаки[ред.ред. код]

  • нагрудний знак «За зразкову службу» 1 та 2 ступеня,
  • медаль «10 років внутрішнім військам МВС України»,
  • медаль «20 років внутрішнім військам МВС України»,
  • орден «За мужність» III ступеня.
  • Орден «За мужність» І ступеня (20 червня 2014) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу (посмертно)[3]
  • «Почесний громадянин міста Тернополя» (2015) — за особисту мужність і високий професіоналізм, який виявлений у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[4].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Дахновська, Т. І в Тернопіль прийшла лиха звістка... / Тетяна Дахновська // Вільне життя плюс. — 2014. — № 57 (18 лип.). — С. 3 — (Вічна пам’ять).
  • Зламали крила в «Градовій алеї»: Навіки будем у небеснім батальйоні // Вільне життя плюс. — 2014. — № 82 (10 жовт.). — С. 4.

Посилання[ред.ред. код]