Курило Олена Борисівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олена Курило — український мовознавець, автор популярних підручників з української мови

Курило Олена Борисівна (* 19 жовтня [1] 1890, Слонім, Гродненська область, Білорусь — † після 1946) — український мовознавець, діалектолог, автор популярних підручників з української мови, творець української наукової термінології. Жертва сталінського терору.

Біографія[ред. | ред. код]

Олена Курило (дівоче прізвище невідоме) народилася в Гродненській губернії в єврейській сім'ї.

1908 — почала навчання на філологічному відділі філософського факультету Кеніґсберзького університету [2] (університету "Альбертина").

1911 — вступила на відділ слов’янознавства історико-філологічного факультету Вищих жіночих курсів при Варшавському університеті, які закінчила 1913 року, склавши іспити на звання учительки з педагогіки, історії педагогіки та методики російської мови. Її вчителями були, очевидно, Ю.Карський, Є.Тимченко, В.Погорєлов, О.Яцимирський [3].

Першим, хто збудив її інтерес до української культури та українського визвольного руху, був український мовознавець Євген Тимченко, представник «народницької» течії в українській лінгвістиці. Другим, хто вплинув на формування активної громадської позиції, був студент Варшавського університету Дмитро Курило, який невдовзі став її чоловіком, а згодом служив старшиною в армії УНР, був співробітником української дипломатичної місії у Варшаві [4].

У роки існування УНР О.Курило вже жила в Києві. Там вона створила підручник української граматики для дітей, що витримав 13 перевидань [5]. У свідомості мільйонів українських школярів він залишив чи не більший слід, ніж усі інші книжки тих років. «Це не була наукова праця, — згадував Ю.Шерех, — це був практичний підручник для дітей, …але він будив любов до своєї країни й мови і защеплював норми цієї мови» [6].

Термінологія[ред. | ред. код]

У цей же період О.Курило почала працювати над розробкою української термінології. У 1918 вийшов складений нею «Російсько-український словничок медичної термінології». Подальша її діяльність в цьому напрямку була пов'язана з роботою термінологічної комісії Українського наукового товариства.

До 1920 комісія підготувала до видання 5 томів матеріалів, куди увійшли словники з різних галузей природознавства. Паралельно з нею у складі Української академії наук працювала правописно-термінологічна комісія з 4 секціями: технічною, правничою, правописною та природничою. У 1921 -1923 Курило викладає у Київському інституті народньої освіти, але її приваблює більше наукова робота [7]. У 1921, після приєднання Українського наукового товариства до Академії наук, обидві вказані вище комісії злилися, утворивши Інститут української наукової мови. Попри таку гучну назву, в перший рік існування інститут мав лише одну штатну посаду — старшого наукового співробітника, філолога-консультанта, яку посідала О.Курило [8]. Плідний внесок О.Курило зробила в роботу над словником ботанічної номенклатури, де О.Курило переглянула та виправила понад 66000 карток [9]. До того ж в 1923 вийшов складений нею особисто словник хімічної термінології [10], а в 1925 — анатомічний словник за її редакцією [11].

Діалектологія[ред. | ред. код]

Окрім роботи в Інституті української наукової мови, О.Курило була постійною позаштатною співробітницею Фольклорно-етнографічної комісії, членом Комісії краєзнавства та Комісії історичної пісенності ВУАН, дійсним членом Діалектологічної комісії ВУАН [12]. Ця діяльність теж потребувала чималих зусиль. Так, лише протягом 1923 за дорученням Етнографічної комісії ВУАН О.Курило зробила дві екскурсії на Чернігівщину та одну на Полтавщину. Нею було зібрано близько 200 пісень, а також голосіння, шептання, казки, думи, легенди i окремі слова, що в сумі становило великий діалектичний матеріал [13].

Синтаксис і фразеологія[ред. | ред. код]

О.Курило чимало попрацювала в галузі синтаксису i фразеології. Одна з найбільш цікавих в цьому плані робіт — «Уваги до сучасної української літературної мови», яка вийшла в 1920 i тричі перевидавалась за її життя. Використаний при написанні «Уваг» багатий етнографічний матеріал дозволив авторці виявити деякі характерні особливості української народної мови, які можуть сприяти її використанню як базової для створення справжньої літературної української мови.

«Народ у своєму розвиткові твердим ступає кроком тільки тоді, коли має за підставу ту живу, рідну мову, що її віками викохала собі народня психологія. І що більше українська інтелігенція хоче стати у пригоді народові, визволити його з темряви, підняти його культурний рівень, то більше вона повинна використовувати українську народню мову, вона повинна вчитися від народу висловлювати його думками, його психологією наукові правди. Такий є єдиний нормальний шлях, що ним може йти розвиток української літературної мови»[13].

Українська народна думка, виражена в народній мові, має багато матеріалу для абстрагування, багато фразеологічних зворотів, які можна було би використати в науковій мові, замість того, щоби вигадувати штучні, неприродні. «Усталеної української наукової мови ми ще не маємо, — підсумовує О.Курило, — але маємо всі підстави використати багатий арсенал народної мови, створити таку мову, якою б сам народ заговорив, дійшовши нормальним шляхом відповідного культурного рівня».

Після припинення українізації[ред. | ред. код]

На початку 1930-х рр., коли розгорнулася кампанія цькування вітчизняних мовознавців за «націоналізм», плідна праця О.Курило була раптово перервана. Аби врятуватися від цькувань і подальшого арешту, вона, як і багато інших діячів української культури та науки, виїхала зі своїм цивільним чоловіком Климентом Квіткою до Москви, де займалася викладацькою діяльністю в Московському обласному педагогічному інституті. У 1934 К.Квітка був заарештований і засланий до 1937 в Караґанду (Казахстан). Олена Курило, як вона сама свідчила пізніше на допиті, того ж року їздила до нього і, щоби підтримати чоловіка, прожила в Караґанді 15 діб [14].

Після 1932 жодна її праця не побачила світ, але надалі в пресі тривали нападки на кшталт: «Виразним представником… контрреволюційної програми української буржуазії в українському мовознавстві є, безумовно, Курило» [15]. А у передмові до «Флори УСРР» видання 1935 року зазначено: «…протягом ряду років українські націоналісти вели контрреволюційну, шкідницьку роботу, яку вони спрямовували до відриву від СРСР Радянської України… через винищування в ботанічній українській термінології спільних з російською та іншими мовами Радянського Союзу слів, уживаних серед найширших українських трудящих мас… Ось ті лінії, якими йшла шкідницька „діяльність“, що її в ботанічній ділянці вели шкідник Яната, Курилиха та ін.» [16] [4].

5 жовтня 1938 Олена Курило була заарештована й засуджена до 8 років таборів. Її звинувачували в належності до "українського контрреволюційного націоналістичного підпілля" (нібито вона була зв’язковою між УСРР, Москвою й українськими націоналістами, які відбували покарання на сході СРСР). Допити тривали два місяці, але попри постійний тиск слідчого, Курило не визнала висунутих їй звинувачень. Покарання відбувала теж у Караґанді [14].

5 жовтня 1946 О.Курило вийшла на волю. Подальша доля її не відома, до наукової діяльності вона більше не повернулася [14].

Реабілітована 1989 року [14].

Праці[ред. | ред. код]

Хронологічний порядок публікацій (тут охоплені всі її головні праці, але не можна цього сказати про дрібніші виступи й рецензії). Нічого не відомо про її праці, що лишилися недрукованими, за винятком згадки про підготований нею перший випуск ілюстрованого подільського діялектологічного словника.

  • Початкова граматика української мови (1918).
  • Рецензія на «Російсько-український словничок медичної термінології» (19181919).
  • Рецензія на Є.Тимченко. Українська граматика для ІІІ-ої і IV-ої кляси шкіл середніх, (19181919)
  • Курс українського правопису. Підручник для шкіл і самонавчання., (1919).
  • Паралельні форми в українській мові, їх значення для стилю, (1923).
  • Уваги до сучасної української літературної мови (1920).
  • Словник хемічної термінології (Проект), (1923)
  • Рецензія на С.Кульбакін. Украинский язык, (1923)
  • Програма для збірання етнографічних матеріялів, (1923).
  • Рецензія на О.Синявський. Украинский язык, (1924).
  • Реценздя на М.Йогансен. Украинский язык, (1924).
  • Фонетичні та деякі морфологічні особливості говірки села Хоробричів на Чернігівщині, (1924).
  • До характеристики і процесу монофтонгізації чернігівських дифтонгічних звуків, (1925).
  • Як водили перегеню, (1925).
  • Рецензія на J.Forchhammer. Die Grundlage der Phonetik, (1926).
  • Словник ботанічної номенклятури, (1928).
  • До питання про умови дисимілятивного акання,(1928).
  • Спроба пояснити процес зміни є, о в нових закритих складах у південній групі українських діялектів, (1928).
  • До питання про українські форми з ненаголошеним а на місці етимологічного о (багатий, гарячий та ін.), (1928).
  • Матеріяли до української діялектології та фольклористики, (1928).
  • Про незалежну від наголосу зміну а по м'яких консонантах та по j в українських діялектах, (1929).
  • Рецензія на Н. Дурново. Введение в историю русского языка.(1929).
  • Дещо до молдаванської діялектології та фолькльрристики. (1930).
  • До поняття «фонема», (1930).
  • Про українські безпідметові конструкції з присудковими дієприслівниками на -но, -то, (1930).
  • До питання про походження північноукраїнських рефлексів — о, ue, we, wy, е. (1931).
  • Les voyelles о et є en Ukrainien et leur transformation dans les syllabes fermees nouvelles. (1932).

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

У Києві існує вулиця Олени Курило[17].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ювілей легенди української лінгвістики // Zbruch, 20.10.2015
  2. Енциклопедія сучасної України
  3. Енциклопедія сучасної України
  4. а б Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпег, 1954.
  5. Курило О. Початкова граматика української мови. — К., 1918. — Ч. 1. — 95 с.; Ч. 2. — 47 с.
  6. Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило. — Вінніпег, 1954. — C. 45.
  7. Юрій Шевельов. Портрети українських мовознавців. Київ. Видавничий дім "КМ Академія" - стор. 59
  8. Всеукраїнська Академія наук. Звідомлення за 1922 р. — Прага, 1925.
  9. Гамалія В.М. Внесок Олени Курило в українську наукову термінологію // Нариси з історії природознавства і техніки. — №44. — 2002. — С. 173–177.
  10. Курило О. Словник хімічної термінології. — К., 1923. — 144 с.
  11. Nomina Anatomica Ucrainica: анатомічні назви, прийняті в Базелі на ІХ-х зборах / Ред. О.Курило. — К., 1925. — 82 с.
  12. Історія Національної академії наук України. 1924–1928: Документи і матеріали. — К., 1998. — 762 с.
  13. а б Звідомлення про діяльність Української Академії Наук у Києві за 1923 рік: (З нагоди п'ятирічного існування Академії Наук: 1918–1924). — К., 1924. — 166 с.
  14. а б в г FB Миколи Железняка
  15. Василевський С. Добити ворога // Мовознавство. — 1934. — Ч. 1. — С. 27.
  16. Флора УСРР: Визначник квіткових та вищих спорових рослин УСРР. — К., 1935. — Ч. 1: Вищі спорові, голонасінні та вкритонасінні односім'ядольні. — C. 5.
  17. Рішення Київської міської ради від 19 квітня 2018 року № 490/4554 «Про найменування нових вулиць у Святошинському районі міста Києва» // Хрещатик. — 2018. — № 55 (5106). — 23 травня. — С. 4.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]