Курилівка (Конотопський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Курилівка
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район/міськрада Конотопський район
Рада/громада Курилівська сільська рада
Код КОАТУУ 5922083301
Облікова картка Курилівка 
Основні дані
Населення 740
Поштовий індекс 41671
Телефонний код +380 5447
Географічні дані
Географічні координати 51°04′19″ пн. ш. 33°23′13″ сх. д. / 51.07194° пн. ш. 33.38694° сх. д. / 51.07194; 33.38694Координати: 51°04′19″ пн. ш. 33°23′13″ сх. д. / 51.07194° пн. ш. 33.38694° сх. д. / 51.07194; 33.38694
Середня висота
над рівнем моря
162 м
Місцева влада
Адреса ради 41671, Сумська обл., Конотопський р-н, с.Курилівка, вул. Слави,2, тел. 53-4-42
Сільський голова Борисенко Андрій Володимирович
Карта
Курилівка. Карта розташування: Україна
Курилівка
Курилівка
Курилівка. Карта розташування: Сумська область
Курилівка
Курилівка
Курилівка. Карта розташування: Конотопський район
Курилівка
Курилівка

Курилівка (до 2016 — Жовтне́ве) — село в Україні, Сумській області, Конотопському районі, центр сільської ради, до складу якої також входить село Капітанівка. Розташоване за 27 км від райцентру.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на правому березі р. Ромен у місці впадіння в неї каналу, який іде від р. Куколка. Вище за течією на відстані 0,5 км — село Капітанівка і водосховище Ромен. Нижче по течії — село Карабутове, вище — Полтавка. Поруч проходить автомобільна дорога Т 1907.

Історичні відомості[ред. | ред. код]

Первинна назва села — Курилівка.

На території села знайдено багато металевих і череп'яних предметів, древніх будівель, поховань, зокрема, скіфської доби. Перші письмові згадки про село відносяться до кінця 17 ст. В часи Гетьманщини територіально село належало до Прилуцького полку.

У 1688 р. гетьман Іван Мазепа подарував Курилівку Конотопському сотникові й водночас Корсунському полковникові Федору Кандибі. Маючи маєтності в багатьох місцях поблизу Конотопа та Корсуня, Ф. Кандиба і його син Андрій (Андронник) у Курилівці не проживали. Першим із роду Кандиб на постійне проживання в Курилівку переселився правнук Федора Петро Данилович Кандиба, який після утворення Конотопського повіту (1781 р.) займав посаду почтмейстера. Пізніше в селі проживало кілька сімей цього поміщицького роду, найбагатшим серед яких був Андрій Андрійович Кандиба, який володів козацьким архівом, успадкованим ще від Андронника Кандиби. Цей архів використовував у своїх наукових дослідженнях відомий український історик О.Лазаревський. Помираючи (†1879), А. А. Кандиба передав архів до Київської археографічної комісії. Після революції 1917 року архів було втрачено.

Багато будівель села було зведено в часи Андрія Андрійовича Кандиби: красиві одно- і двоповерхові палаци, механічні майстерні, (депо) сільськогосподарської техніки. У цей період Григорій Петрович Кандиба розпочав будівництво нової церкви Різдва Пресвятої Богородиці на місці старої дерев'яної, а після його смерті у 1843 р. завершували її спорудження його нащадки ще упродовж трьох років. Кам'яна, з найвищою в окрузі дзвіницею, була освячена у 1846 р. Дещо пізніше неподалік, на схилах, що спускались до обмілілої річечки Торговиця, було закладено ландшафтний парк з уквітчаними терасами, альтанками на насипних горах та штучними озерами.

Останнім, хто успадкував кандибівські маєтності, був Сергій Андрійович Кандиба, який створив Дубов'язівське цукрозаводське товариство і став засновником цукрозаводу із змішаним капіталом. Окрім багатства, він успадкував від своїх попередників авторитет і вплив на дворянство і повітове земство.

У 1888 р. у дію було введено приміщення школи (однокласного народного училища), збудованого під керівництвом Сергія Кандиби за сприяння земства та за участю коштів меценатів (за припущеннями дослідника Тихона Осадчого, — чоловіка Г. О. Лазаревської (дочки відомого історика), — частину грошей заповів якийсь Маслов).

На початку XX століття в селі було побудовано лікарню.

Після революції та громадянської війни більшість споруд, у тому числі й церква, були зруйновані активістами. З численного роду Кандиб в селі нікого не залишилось, деякі з їх нащадків живуть у різних країнах світу, в тому числі у Франції.

З 1924 р. по 1931 р. село було центром Жовтневого району Чернігівської губернії. У 1925 р. Курилівку перейменували на Жовтневе. Історичну назву було відтворено лише в 2016 році.

Протягом 1929–1930 рр., у часи колективізації на території Жовтневської сільради було створено 5 колективних господарств. 1931 р. створено Курилівську МТС. У 1932–1933 рр. наслідки терору голодом торкнулися жителів Курилівки в меншій мірі, ніж навколишніх сіл, але в селі прямо на вулицях помирали прибульці з інших місцевостей, десятки втікачів від голоду та репресій.

На фронтах Другої Світової війни загинуло 212 уродженців села, багато мирних жителів загинули від рук окупантів.

В роки окупації у селі діяв рух опору. Підпільники поширювали серед населення листівки, вчиняли диверсії, рятували молодь від вивозу в Німеччину. Місцевий лікар Каріка видавав молодим людям десятки фіктивних довідок про небезпечні хвороби, внаслідок чого окупаційна влада вимушена була відтерміновувати або навіть скасовувати відправлення "остарбайтерів" до Рейху.

Ватажків підпільної групи Григорія Осадчого та Петра Гепу німці схопили і закатували в Конотопському концтаборі.

1 вересня 1967 р. було введено в експлуатацію нове двоповерхове приміщення школи, яке було побудоване на кошти місцевого колгоспу (голова правління Навальний Анатолій Васильович)

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного окупаційним урядом СССР 1923–1933 та 1946–1947 роках.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

На території сільської ради є: Курилівська сільська рада, сільськогосподарське підприємство ТОВ Агрополіс «Філія Жовтневе», релігійна громада УПЦ МП, сільська лікарська амбулаторія, навчально-виховний комплекс «ЗОШ І–ІІІ ступенів — ДНЗ», сільський Будинок культури та бібліотека, приватні крамниці та поштове відділення.

Відомі люди, доля яких пов'язана з селом[ред. | ред. код]

У селі народилися:[ред. | ред. код]

  • Кандиба Борис Миколайович (1865 ‒ 1929 р.р.) ‒ відомий гідротехнік, професор, який брав участь у розширенні Лібавського порту (1891‒1894р.р.), очолював роботи по реконструкції морських портів, в т.ч. Маріупольського та Миколаївського. Брав участь у проектуванні низки потужних гідроенергетичних комплексів, зокрема Волховської ГЕС та ДніпроГЕСу; здійснював експертизу проектів Волго-Донського каналу та ін. гідротехнічних споруд.
  • Анатолій Гризун (1948‒2018 р.р.) ‒ український поет, літературознавець, доцент Сумського ДПУ ім. А. С. Макаренка;

У селі проживали:[ред. | ред. код]

  • Кандиба Наталка Григорівна ‒ відома українська актриса; у дитячі роки деякий час проживала у своєї бабусі Анни Леонтіївни;
  • Ранюк Юрій Миколайович, ‒ відомий науковець, доктор фізико-математичних наук, професор, Заслужений діяч культури, батько якого був головним інженером Курилівської МТС у 30-ті роки ХХ ст.

Історія школи[ред. | ред. код]

Село Курилівка. ХІХ століття. При храмі Різдва Пресвятої Богородиці відкрито церковно-приходську школу, в якій навчаються невелика кількість учнів.

У 1888 році поміщик-меценат Кандиба побудував нове приміщення школи і кількість учнів значно зросла.

У 20-ті роки ХХ століття була запроваджена обов'язкова початкова освіта.

У 30-х роках школа поступово перетворюється в семирічну. У школі навчалося близько 370 учнів.

Навчання проводилося в чотирьох приміщеннях: колишньому народному училищі, двох будинках великої поміщицької родини та попівській хаті.

Окремо в селі Капітанівка та селі Полтавка працювали початкові школи.

Перед початком Другої Світової війни директором школи працювала Хижчанська Євдокія Іллівна. Це енергійна, ерудована жінка разом з учителями робила все можливе, щоб діти отримували міцні знання.

Після війни учнів у Жовтневській школі збільшилося, тому навчання проводилися у дві зміни. Школу в той період очолював Салій Максим Григорович.

Після виходу Салія М. Г. на пенсію директором школи був призначений Бабін Сергій Миколайович, завучем школи була Худенко Катерина Петрівна. Наповнюваність класів була великою, деякі класи були паралельні.

Сергій Миколайович був людиною надзвичайної душі, добрий, лагідний але й вимогливий керівник.

У цей час головою правління колгоспу «Комуніст» був Навальний Анатолій Васильович. Мудрий керівник, багатої душі людина. Вони разом із Сергієм Миколайовичем зробили все можливе для того, щоб побудувати в селі Жовтневе нову школу. Але Анатолій Васильович не побачив відкриття школи. Тяжка хвороба обірвала життя цієї дорогої людини. Закінчували будівництво школи Сергій Миколайович і Оленич Микола Михайлович. Її побудовано за типовим проектом на честь 50-річчя Великого Жовтня.

З 1967 року наша школа стала середньою. І вже в 1971 році з її стін вийшли випускники, які отримали атестати зрілості.

Перше десятиріччя роботи нашої школи — пора становлення, формування традицій, завойовування авторитету. Школу очолив досвідчений педагог Проценко Григорій Данилович.

Друге десятиріччя (1981–1990 рр.)

Директором школи стала Бабін Клавдія Іванівна — людина доброзичлива, легка у спілкуванні. Невтомна трудівниця, учитель з великої букви. Саме вона започаткувала діяльність вокально-інструментального ансамблю школи, через який пройшли багато із вас. У цей період запроваджено навчання шестиліток. Школа росте, міцніє, стає затишнішою, по-домашньому привітнішою.

Третє десятиліття (1991–2000 рр.)

Десятиліття незалежної України. Десятиліття становлення власної держави, власної освіти.

Школу очолив талановитий педагог, який завжди в творчому пошуку Бабін Анатолій Сергійович.

Четверте десятиліття

Десятиліття реформ і нововведень — дванадцятирічний термін навчання, 12-бальна система оцінювання навчальних досягнень учнів. Демократизація системи освіти.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Погода в селі