Куріатні коміції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куріатні коміції
Оригінальна назва Comitia curiata
Дата заснування бл. VIII ст. до. н. е
Дата ліквідації бл.I ст. до. н. е
Тип Народні збори
Голова

цар,префект міста,інтеррекс (Царський період)

диктатор,консул,претор (Римська республіка)
Ключові особи Патриції

Куріатні коміції (лат. сomitia curiata) — народні збори у царську епоху Стародавнього Риму, які являли собою замкнуте об ̒ єднання патриціїв з сильними пережитками родового ладу.[1]

Історія виникнення[ред. | ред. код]

Сім пагорбів Рима

Римська патриціанська община царської епохи являла собою місто-державу з типовими рисами «воєнної демократії».[2]Поява куріатних коміцій сягає ще VIII ст. до. н. е, коли в Римі тільки починається історія об ̒єднаної римської общини. У царський період народ Риму (populus) складався з трьох родових триб, які, можливо, відповідали грецьким філам.

За Діонісієм Галікарнаським «Римські старожитності» (II, 7):

«…Я начну с рассказа об устройстве государства, который я лично считаю наиболее самодостаточным из всех и в мирное время, и на войне. А было оно следующим: поделив весь народ на три части, он поставил над каждой из них наиболее выдающегося предводителя. Затем, разделив снова каждую из трех частей на десять, Ромул назначил начальников из наибо¬лее храбрых. …».

За Плутархом «Порівняльні життєписи» Ромул I,20) :

…"…Цари разделили граждан на три филы и назвали одну «Рамны» — в честь Ромула, вторую «Татии» — в честь Татия, а третью «Лукеры» — по рощев которой многие укрывались, пользуясь правом убежища, чтобы затем получить права гражданства…".

(Зокрема Цицерон та Варрон вважать, що «лукери» отримали назву від етруської назви Лукомон)

У межах триб виділяли курії, які складали важливий елемент політичної та соціальної організації суспільства. Курії являли собою об ̒єднання декількох родів (gentes), які збиралися для колективних обідів та релігійних обрядів. За даними різних античних авторів іменування курій було пов'язано з іменами викрадених сабінянок. Проте також припускають, що деякі курії отримали свою назву від окремих районів чи однойменних героїв. Було збережено лише кілька імен з 30 курій, включаючи Акулею, Калабру, Фаукію, Фрієнсіс, Рапту, Веліенсіс, Тіфату і Тітію.[3]

Це був фактично союз воїнів –чоловіків. У кожної курії був головний (curio), якого обирали довічно, та жрець (flamen curialis). Очолював усі курії верховний куріон (curio maximus). У ранньореспубліканський період цю посаду могли отримати лише патриції. Кожна курія мала виставляти по 100 піхотинців і 10 кіннотників.[3]

Принципи роботи народних зборів[ред. | ред. код]

Носієм верховної влади були племінні збори по куріях.[2]Вони відбувалися в окремих приміщеннях, які також називали куріями, на Коміції — місце на Форумі (в низині на північ від Палатина). Спочатку приміщення всіх курій знаходилися в одній будівлі, але згодом(точної дати науковці не знають), двадцять три курії перебралися на інші місця, а сім(відомо назви чотирьох з: Форієнськая, Раптська, Велінська, Велітська) залишилися там, де і були, а згодом стали називатися «старими куріями» («curiae veteres»).[3] До складу курії входили тільки патриції і лише вони могли брати участь у цих народних зборах . Питання про те, чи мали клієнти патриціїв право голосу в куріатних коміціях, є спірним, але дуже ймовірно, що, вони могли виступати тільки в ролі слухачів і глядачів.[4] У царський період куріатні коміції скликав сам цар, а за його відсутності — префект міста[[1]]Liv.1.59). Після смерті царя народні збори проводив інтеррекс. У республіканський період ці функції виконував консул , претор, або диктатор [[2]](Liv.9,38). Кожна курія вирішувала питання окремо і мала лише один голос, але всередині курії кожен громадянин мав незалежний голос і більшість визначала рішення курії в цілому. Порядок голосування курій ніде не регламентовано. Відомо лише, що курія, яка мала голосувати першою називалася principium і обиралася жеребкуванням.[4]

Основні функції[ред. | ред. код]

Коміцій на Римському Форумі

Куріатні коміції — це найдавніший вид народних зборів, який і започаткував в історії Риму принцип голосування по групах, а не індивідуально. Куріатні збори не могли виступали в ролі ініціатора прийняття чи обговорень будь-яких законів. До їхніх повноважень входило лише прийняти (лат. uti rogas — «так, як ти пропонуєш» або ж відхилити (лат. antiquo — «по-старому») законодавчі пропозиції, які вносив цар або сенат. У царський період вони називалися leges regiae.[4] Які питання виносилися на голосування в куріях в царський період, встановити досить важко.[3] Проте науковці можуть окреслити коло повноважень цих народних зборів, а саме :

  • Вибір магістратів із кандидатів, обраних царем або сенатом; вибір царя із кандидатів, обраних інтеррексами;
  • Законне визнання влади новообраного царя;
  • Питання, пов ̒язані з прийняттям законів та домовленостями з іншими державами за ініціативою царя;
  • Спеціальні збори куріатних коміцій (двічі на рік), які скликалися для того, щоб глави римських сімейств (patres familias) могли публічно оголосити свій заповіт;
  • Приймати рішення стосовно переходу з одного роду в інший ;
  • Реєстрація усиновлення (arrogatio) осіб, які вишли з -під опіки patres familias ;
  • Приймати рішення стосовно смертної кари римського громадянина;

За Діонісієм Галікарнаським (« Римські старожитності» II , 14): « … Простонародью Ромул даровал три таких права: выбирать должностных лиц, утверждать законы и выносить решение о войне, когда прикажет царь. И даже в этих делах власть народа не была безусловной, если его решение не покажется ве¬ным сенату. А голосование народ проводил не весь цели¬ком, но собираясь по кури¬ям, и то, что казалось нужным большинству курий, народ вносил в сенат. Но в наше время обычай изменился, так как сенат не утверждает то, что постановил народ, но сам народ имеет власть над решениями сената».

Науковці вважають, що куріатні коміції нагадують грецькі фратрії і представляють одну із тих рис Стародавнього Риму, які показують, що римляни змогли гідно оцінити політичні ідеї еллінів і досягнути того, щоб Римська держава розвивалася паралельно з Грецією.[3]


Значення та функції в республіканський період[ред. | ред. код]

До реформ Сервія Туллія куріатні коміції залишалися єдиним видом народних зборів. Реформи шостого царя, які передбачали допуск плебеїв до військової служби і створення так званого центуріатного принципу. Утворився новий вид народних зборів, які отримали основні права, які раніше належали куріатним коміціям.

На думку вчених уже в IV ст. до. Р.Х плебеї отримали право брати участь в куріатних зборах. У 209 р.до. Р.Х вперше на посаду верховного куріона (curio maximus) було обрано плебея Г.Мамілія (Liv. XXVII. 8. 1).

У республіканський період, з появою центуріатних зборів, роль куріатних коміцій була знівельована, але все ж формально вони продовжували існувати і виконувати ряд функцій, а саме :

  • Право затверджувати сакральної клятвою рішення центуріатних коміцій перетворював куріатні збори в період ранньої Республіки в знаряддя політичного і релігійного панування патриціїв.[5]
  • Регулярне прийняття куріатних законів (leges curiata), які були необхідні для затвердження посад основних магістратів(формальне визнання общиною призначення на посаду магістрату); Курії уособлювали сакрально-общинну значення civitas, а центурії  — воєнно-політичне.
  • Інавгурація окремих жерців, таких як фламін та верховний куріон ;
  • Прийняття «куріатного закону про імперії» (lex curiata de imperio), який регулював формальне затвердження римських магістратів, котрих обирали в центуріатних коміціях . У кінці Республіки для цієї церемонії членів куріатних коміцій замінюють три авгура з тридцятьма ликторами, що ймовірно представляли курії; Право здійснення ауспіцій;


Примітки[ред. | ред. код]

  1. История Древнего Рима / под ред. А. Г. Бокщанина и В. И. Кузищина. — М.: Высшая школа, 1971 .Глава V. Социально-экономическое и политическое развитие Италии в VI—III ;вв. до н. э..
  2. а б Сергій Ковальов. Історія Стародавнього Риму. — Спб .: Полігон, 2002.Глава VI Римская община в царский период с.66
  3. а б в г д Кембриджская история Древнего мира. Том VII, часть 2 : Возвышение Рима от основания до 220 года до н. э. : Ладомир, 2015. — с.968 Глава 3 VI. Социальные, политические и религиозные структуры царского периода с.130-131
  4. а б в William Smith. A Dictionary of Greek and Roman Antiquities, London, 1870, pp. 330—340.
  5. Ия Леонидовна Маяк Римляне ранней Республики М: Молодая гвардия, 2006. с.159 Глава 3 Народ и гражданство

Джерела[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Кембриджская история Древнего мира. Том VII, часть 2 : Возвышение Рима от основания до 220 года до н. э. / Под ред. Ф.-У. Уолбэнк, А.-Э. Астин, М.-У .Фредериксен, Р.-М. Огилви, Э. Драммонд. Перевод, подготовка текста, заметка и примечания В. А. Гончарова. — М.: Ладомир, 2015. — 968 с. — ISBN 978-5-86218-531-7 ISBN 978-5-94451-053-2
  • Сергій Ковальов. Історія Стародавнього Риму. — Спб .: Полігон, 2002.(російська)
  • Василь Кузіщин. Історія Стародавнього Риму. — М.: Вища школа, 1982.(російська)
  • Токмаков В. Н. Армия и государство в Риме. ОТ ЭПОХИ ЦАРЕЙ ДО ПУНИЧЕСКИХ ВОЙН. Учебное пособие. — Москва, Издательство «КДУ», 2007
  • Ия Леонидовна Маяк Римляне ранней Республики М: Молодая гвардия, 2006.
  • [Smith. A Dictionary of Greek and Roman Antiquities, London, 1870, pp. 330—340.]

Див. також[ред. | ред. код]