Курінь
Курі́нь — легка будівля, часто тимчасова, призначена для ночівлі, зимівлі і т. д. Інші назви куреня — буда, катра́га, катря́га (переважно на пасіці)[1][2], заст. сала́ш[3].
Колись курені мали дуже різні розміри — від невеликої будівлі, складеної з гілок дерева з листям, чи з жердин і вкритої соломою, сторожки (на городах, баштанах і таке інше) до міцної великої хати з товстих дубових брусів на кілька сот осіб.
Слово курінь має тюркське походження: пор. чаг. kürän («загін воїнів»), уйг. kürijän («обоз»)[4]. Згідно з турецько-татарськими словниками, курінь — «натовп», «плем'я», «загін», «корпус», «полк». В імперії Чингізхана куренем називалась найменша одиниця громадського і військового управління; курені підкорялись агам, зайсангам, шулепгам і утворювали окремі військові частини (підрозділи), складені за родовою ознакою. Сумнівним слід визнати етимологічний зв'язок слова з прасл. *kuriti («курити», «випускати дим»)[4]. Застаріле салаш[3] (шалаш) походить через угор. szállás («нічліг, житло, бівуак») від тур. salaş («намет»)[5][6].
Історія[ред. | ред. код]
Очевидно, курінь був першою спорудою людини, що слугувала для укриття від негоди. Схожі тимчасові будови для ночівлі створюють деякі людиноподібні мавпи, зокрема шимпанзе.
В Україні[ред. | ред. код]
Курені мали велике значення для напівкочового населення української частини Великого Степу зі стародавніх часів і ймовірно їх історія прослідковується ще з часів половців і печенігів, а можливо і скіфів. Це можна пояснити тим, що кліматичні особливості українських степів на відміну від степів східної частини Великого Степу чинять необхідною зимівку людей і худоби.
Тож не дивно, що у військах людності цієї частини Степу вже в старі часи знаходимо поділ на окремі підрозділи — курені. Цей поділ згодом стає однією з основ адміністративно-земельного устрою Запорізької Січі, де так само як і в старі часи курінь — це одночасно і хата для проживання козаків на Січі, і підрозділ, який закріплений за цією хатою.
Види куренів[ред. | ред. код]
.jpg)
 | Цей розділ потребує доповнення. (липень 2017) |
Односхилий курінь[ред. | ред. код]
Односхилий курінь має вигляд нахиленого навіса. Для його влаштування встановлюються дві стійки з розвилинами, на які укладається поперечина, а на неї кладуться кінцями жердини покрівлі.
Двосхильний курінь[ред. | ред. код]
Двосхильний курінь роблять за тим самим принципом, але жердини кладуть з обох боків поперечини.
Круглий курінь[ред. | ред. код]
Курені на Запоріжжі[ред. | ред. код]
За словами Адріана Кащенка: «Звалися поділи Війська Запорозького куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у всякому можливо було міститися кільком сотням товариства, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки всяка хата, і хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII століття, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви.»
З розповіді запорізького козака Микити Леонтієвича Коржа, записаної Олексою Стороженком:
|
Наші курені не такі були, як ті, що скотарі робили собі по степах. Наші були збудовані з квадрових брусів, наш батько — Великий Луг — наділяв нас лісом вдоволь. Курінь був, неначе той будинок, шістсот козаків і більш містилось в ньому, а строївся він, неначе трапеза яка, без перегородок і кімнат, а кругом побіля стін стоя ли столи і лавки, щоб було на чому за обідом сидіти. Образи були у нас дуже багаті, в срібних, в золотих шатах, а посередині куреня висіли панікадила, лампадки і у великі празники засвічувались. Вікна були великі, і часто грубки кахляні, галанські, як у мене в хаті; а печі, де пекли хліб, були особливо, в другій будові, там же і кухарі варили різні потрави: тетерю, борщ, галушки, хляки, рибу на стябло, свинячу голову до хріну і локшину на переміну, — додав старий з «Енеїди» Котляревського, — і другі потрави, які водились по запорозькому звичаю. Як було зготують обід, то кухарі і ставлять на сирно по всіх столах дерев'яні ваганки з потравою, а між ними у великих кінвах, теж дерев'яних, трунки: горілку, мед, пиво і брагу, а кругом на кінвах вішали корячки, по-запорозьки — михайлики, бо в Січі тих чарок і шклянок не знали. Як же вже козаки прийдуть з отаманом обідати, то, помолившись Богу, отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувать; а як кухарі розносять рибу на стябло, то по звичаю голови складають перед отаманом. Пообідавши, моляться богові, кланяються один одному і отаманові і дякують кухаря. «Спасибі, братчику, — кажуть, — що добре козаків нагодував!» Виходячи, отаман і всі козаки клали в карнавку по копійці, а деякі і більш, І розходились куди кому треба, а карнавочні гроші збирав кухар і купував на базарі на завтрашній обід з'їсне. Варили по куренях три рази в день, не в горшках, а в мідних або чавунних казанах, і не в печах, а на кабиці. | 
|
Рибальський курінь[ред. | ред. код]
На Дніпрових порогах до 1928–1932 років за зразком козацьких існували рибальські курені.
Південноросійський курінь[ред. | ред. код]
На Півдні Росії (Дону, Кубані) «куренем» називалося козацьке житло, дерев'яна або мазана хата.
Згідно зі словником Грінченка, «куренем» могли називати хату й на Поділлі (у той час як слово «хата» вживали в значенні «могила»). У журналі «Основа» засвідчена фраза «Хати наші на цвинтарі, а вас просю до куріня»[7].
Інше[ред. | ред. код]
- Пластовий курінь — організаційна і структурна одиниця Пласту.
- Канцелярський курінь — спеціальний навчальний заклад напіввійськового типу в Україні у 17-18 ст.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Буда // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ Катрага // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
- ↑ а б Салаш // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
- ↑ а б Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
- ↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
- ↑ Хата // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
Посилання[ред. | ред. код]
- Курінь [Архівовано 6 червня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2001. — Т. 3 : К — М. — 792 с. — ISBN 966-7492-03-6.
- Курінь [Архівовано 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 798-799. — 1000 екз.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Курінь |
- Довідник з історії України. За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993. [Архівовано 10 квітня 2009 у Wayback Machine.]
- Духовна опіка греко-католиків у міжвоєнний період та в часи Другої світової війни.
- Реестр войска Запорожского 1756[недоступне посилання з липня 2019] (рос.)
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Г. Г. Шпитальов. Курінь [Архівовано 20 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 524. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
| ||||||||||||||||||||||||||