Курінь (Запорозька Січ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Курінь — у 16-18 ст. військово-адміністративна одиниця Запорізької Січі, що складалася з кількасот козаків.

Кожний, прийнятий до козаків, входив до компуту (реєстру) певного куреня.

Курінь мав своє господарство і назву, найчастіше за назвою місцевості, чи звідки вийшли на Запоріжжя перші товариші, що заклали курінь, деякі ж з куренів були названі іменням якогось славного курінного товариша або першого курінного отамана. 

На чолі куріня стояв курінний отаман. Отамана обирала курінна козацька рада. Він мав широкі військово-адміністративні компетенції та вирішував деякі судові справи.

Звалися поділи Війська Запорозького куренями через те, що у перші часи існування Січі запорожці жили по куренях. Ті курені були довгі, щоб у кожному можна було міститися кільком сотням товариства, і вкривалися вони очеретом, а зверху ще й звіриними шкурами, щоб було зимою тепліше. З часом замість куренів по січах почали будувати для товариства довгі хати, по 12-15 сажнів завдовжки кожна хата. І хоч запорожці жили вже по хатах з самого початку XVII століття, та проте вже й ті хати почали зватися куренями, бо запорожці звикли до тієї назви. Під Січ запорожці завжди обирали сухе й високе місце на березі Дніпра або якоїсь його протоки і, лишивши посередині того місця майдан, будували навкруг нього довгі хати (курені).

Коли Військо Запорозьке виступало у похід суходолом, то поділялося воно не на курені, а на полки (паланки) так, що полк складався з козаків трьох-чотирьох куренів.

Першого січня всякого року на Січі скликалася рада, у якій брали участь з однаковими правами всі запорожці, і на тій раді всякий курінь обирав собі на весь рік курінного отамана й кухаря, а після того всі курені разом обирали кошового отамана, військового суддю, писаря й осавула та ще підстарших: скарбника, пушкаря, довбиша, хорунжого, бунчужного й інших урядових осіб.

При переселенні на Кубань склад Чорноморського війська зберігся традиційним курінним. Було додано тільки два додаткових куреня до традиційних запорозьких. Курені розташувалися на Таманському півострові і землі між річкою Кубань й Азовським морем.

Перелік куренів (за Кащенком)[ред.ред. код]

За словами Андріана Кащенка, Військо Запорозьке на початок XVIII століття поділялося на 38 куренів, а саме:

  1. Батуринський — від містечка Батурин Бахмацького району Чернігівської області, розташованого на лівій притоці Десни Сеймі. В 1669—1708 роках Батурин був резиденцією гетьманів Дем'яна Многогрішного, Івана Самойловича, Івана Мазепи, в 1750—1764 роках — Кирила Розумовського.
  2. Брюховецький.
  3. Васюринський.
  4. Ведмедівський (Медведівський) — від села Медведівка, що лежить на березі правої притоки Дніпра р. Тясмині в Чигиринському районі Черкаської області.
  5. Величківський.
  6. Вищестебліївський — від містечка Стеблів, що лежить на правій притоці Дніпра Росі в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області.
  7. Дерев'янківський.
  8. Джерелівський — див. Староджереліївська.
  9. Дінський — від річки Дін й Сіверський Донець (так дотепер вимовляє цю назву населення Середнього Дону між його притоками Богучаром та Дівицею, що є нащадками козаків Острозького слобідського козацького полку).
  10. Дядьківський — від слова "дядько" - "вчитель".
  11. Іванівський.
  12. Іркліївський — від селища Іркліїв, розташованого на лівому березі Дніпра біля гирла річки Ірклій у Чорнобаївському районі Черкаської області.
  13. Кальниболоцький — від містечка Кальниболото (Катеринопіль), райцентр Черкаської області, що розташований на річці Гнилий Тікич.
  14. Канівський — від міста Канів, райцентра Черкаської області на правому березі Дніпра.
  15. Кисляківський  — від села Кисляк на річці Соб, лівій притоці Південного Бугу в Гайсинському районі Вінницької області.
  16. Конелівський — від села Конела на річці Конела, в Жашківському районі Черкаської області.
  17. Коринівський.
  18. Корсунський — від міста Корсунь (тепер райцентр Черкаської області Корсунь-Шевченківський) на Росі.
  19. Крилівський — від міста Крилів, що до затоплення його водами Кременчуцького водосховища стояло при гирлі Тясмину в Кіровоградській області.
  20. Кущівський — від села Кущівка на річці Оріль у Царичанському районі Дніпропетровської області на території Протовчанської паланки.
  21. Левушківський — від села Леухи на річці Сороці в Іллінецькому районі Вінницької області.
  22. Менський — від міста Мена (райцентр Чернігівської області) на правій притоці Десни Мені. За часів Богдана Хмельницького був центром Менської сотні Чернігівського козацького полку.
  23. Мишастівський — за назвою тотему - мишастого дикого степового коня – тарпана.[1]
  24. Незамаїівський.
  25. Нижчестебліївський — від містечка Стеблів, що лежить на правій притоці Дніпра Росі в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області.
  26. Пашківський.
  27. Переяславський — від міста Переяслав (тепер райцентр Київської області Переяслав-Хмельницький) над річкою Трубіж.
  28. Пластунівський — курінь, де проживали розвідники, від слова "пластатись" (повзти).[2]
  29. Платнірівський — курінь, де проживали найбільш вправні зброярі, від слова  "платнер" (з давньоукр. – зброя).[3]
  30. Полтавський — від теперішнього обласного центру Полтава над річкою Ворскла.
  31. Поповичевський — курінь, де проживали колишні бурсаки богословських закладів чи діти попів.[4]
  32. Рогівський — від села Роги Маньківського району Черкаської області.
  33. Сергіївський.
  34. Тимошівський — від села Тимошівка Маньківського району Черкаської області.
  35. Титарівський — від давньоукр. слова "титар" - церковний староста, тут проживали колишні церковнослужителі, які покинули сан.[5]
  36. Уманський — від міста Умань на річці Уманка.
  37. Шкуринський — за назвою тотему - вовчою шкурою.[6]
  38. Щербаківський — від села Щербаки, над річкою Рось, Київської області.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]