Куріс Іван Онуфрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Куріс Іван Онуфрійович
Курис Иван Онуфриевич
Ім'я при народженні Курис Иван Онуфриевич
Народження 1762(1762)
Смерть 18 квітня 1836(1836-04-18)
Курісово-Покровське, Одеський повіт, Херсонська губернія
Країна Flag of Russia.svg Російська імперія
Рід військ піхота, кавалерія
Звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник
Війни / битви Російсько-турецька війна 1787—1792,
Польська кампанія 1794 року
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден «Pour le Mérite» (Пруссія)

Куріс Іван Онуфрійович (рос. Курис Иван Онуфриевич, 1762(1762) — 18 квітня 1836, с. Курісово-Покровське, Херсонська губернія[1])  — учасник російсько-турецьких війн, сподвижник Олександра Васильовича Суворова, згодом дійсний статський радник, новгородський віце-губернатор, оренбурзький громадянський губернатор, волинський губернатор.

Став відомим завдяки тому, що поблизу Тилігульського лиману облаштував родовий «маєток Покровське».

Військова служба[ред. | ред. код]

Іван Куріс — син козачого сотника з малоросійського роду Курісів. Почав службу рядовим у 1773 р. в Дніпровському піхотному полку. Послідовно зростав по службі, Куріс був капралом, квартирмейстером та в 1777 р. був переведений у вахмістри.

У 1780 р. був переведений у штат Новоросійської губернії, з 1784 р. знову влаштувався на військову службу в Малоросійський Полтавський полк, з якого через два роки переведений був до Таврійського гренадерського полку капітаном.

В рядах цього полку Куріс брав участь в 2-й турецькій війні 1789—1791 рр. В 1787 р. за відзнаку при обороні Кінбурна Куріс був переведений в секунд-майори. В 1788 р. Куріс знаходився при облозі Очакова і потім був переведений до Санкт-Петербурзького карабінерного полку.

Наступного року Куріс керував двома козачими полками та знаходився у справах проти турків в Молдові та за відзнаку був нагороджений орденом св. Володимира 4-го ступеню з бантом. У битві при Фокшанах знаходився при Чернігівському піхотному полку і за успішне відбиття атаки турецької кінноти був переведений в прем'єр-майори, при цьому Куріс отримав важку контузію в праву руку. Куріс був для особливих доручень при Суворові під час штурму Ізмаїла.

Коли з нагоди Ясського миру з Туреччиною імператриця Катерина II надала Суворову право нагородити орденом св. Георгія 3-й ступеню «найхоробрішого і найдостойнішого з його підопічних», Суворов обрав Куріса. 2 вересня 1793 р. Іван Куріс був нагороджений цим орденом (№ 102 за кавалерськими списками). В рескрипті було сказано:

« За відмінну хоробрість, мужні подвиги, невтомність та моторність, надані їм в 789 року липня 20-го при Фокшанах, вересня 11-го при розбитті верховного візиря, а 790 року грудня 11-го при взятті міста та фортеці Ізмаїла. «

Під час війни з Польщею 1794 р., Куріс був начальником канцелярії Суворова. В 1795 р. він отримав від прусського короля Фрідріха Вільгельма II орден «Pour le mérite». В 1797 р. Куріс був переведений полковником в Херсонський кірасирський полк.

Громадянська служба[ред. | ред. код]

Покровська церква в маєтку Івана Куріса

В 1797 р. Куріс був на громадянській службі з чином дійсного статського радника, спочатку віце-губернатором в Новгороді, а потім з 1799 р. до 27 червня 1800 р. громадянським губернатором в Оренбурзі. В 1800 р. переведений був на посаду волинського губернатора «для усунення безладів».

В 1802 р. Куріс звільнився зі служби та під Одесою поблизу Тилігуло-Березанського лиману в селі, яке називалось Курісово-Покровське. Куріс листувався з Гаврилом Державіним та графом Д. І. Хвостовим, яка слугує цінним матеріалом для біографії Суворова.

В Одесі колишньому губернатору належало домоволодіння на місці, де пізніше побудували ТЮГ, та великий хутір Фоми Кобле.

Помер 18 квітня 1836 р. від апоплексичного удару та був похований в побудованій на його кошти Покровській церкві.

Сім'я[ред. | ред. код]

Іван Куріс — старший брат генерал-лейтенанта Михайла Куріса.

Куріс був одружений двічі: спочатку на Уляні Ханенко (походила по материнській лінії від гетьмана Данила Апостола), а потім на Катерині Дуніній (пом. 1846), доньці генерал-аншефа Івана Дуніна-Барковського.

Від першого шлюбу діти:

Онук Куріс Іван Іраклієвич (1841—1898) — шталмейстер, херсонський губернський предводитель дворянства, нумізмат, почесний наглядач різних училищ, дійсний член Одеського товариства любителів історії та старожитностей, дійсний член, а потім і президент Імператорського Товариства сільського господарства Південної Росії.

Увічнення пам'яті[ред. | ред. код]

Ім'ям Куріса назване село Курісове в Лиманському районі Одеській області.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Курис Иван Онуфриевич. chel-portal.ru. Процитовано 2019-10-01. 

Література[ред. | ред. код]

  • Биография И. О. Куриса // Записки Одесского общества истории и древности. — 1872. — Т. VIII.
  • Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915.
  • Говоров А. Сподвижник Суворова // Прометей. — М.: Молодая гвардия, 1972. — Вып. 9.
  • Русский биографический словарь: В 25 т. / под наблюдением А. А. Половцова. 1896—1918.