Кустос (друкарство)
 | Ця стаття є кандидатом на вилучення. Ознайомитися та долучитися до обговорення цієї номінації можна на сторінці Вікіпедія:Статті-кандидати на вилучення/8 квітня 2024. Доки воно триває, Ви можете працювати над покращенням цієї статті, але не прибирайте це повідомлення. Для отримання додаткової інформації про підстави вилучення див. критерії вилучення статей.
|
Кусто́с (від лат. custos (охорона), лат. custodis (охоронець)) у друкарстві використовувався для полегшення упорядкування сторінок під час формування їх у книгу. Існує в двох споріднених різновидах: кустоди й сигнатури.
Кустода — перший склад або слово наступної сторінки, поставлене внизу попередньої сторінки у стародавніх та середньовічних рукописах або розміщене у верхній частині шпальти енциклопедії, словника, довідника[1].
Сигнатура (з середньовічної латини — signatura — знак, від лат. signo — вказую) — в поліграфії[2]:
._Exercitium_super_omnes_tractatus_p31.jpg)
- — цифра, яка позначає порядковий номер друкованого аркуша видання. Вона проставляється в лівому нижньому кутку першої й третьої сторінок кожного друкованого аркуша. Поруч із сигнатурою на першій сторінці ставиться норма — скорочена назва книги або прізвище автора, часто — номер друкарського замовлення; на третій сторінці сигнатура повторюється із зірочкою й без норми. Сигнатура необхідна для полегшення виконання друкарських операцій: друку, контролю правильності фальцювання й брошурування, перевірки готової продукції. На титульному аркуші, шмуцтитулі, художніх ілюстраціях, у малотиражних і невеликих за обсягом виданнях сигнатура не проставляється. Зазвичай її набирають шрифтами тієї ж гарнітури, що й основний шрифт (цифрами кегля 8 пунктів) і розміщують відповідно до формату: для видань, які друкують в 1/16 аркуша — через кожні 16 сторінок, в 1/8 аркуша — через 8 сторінок і т. д. Термін сигнатура стосується лише друкованих книг;
- — в стародруках, надрукований внизу сторінки перший склад або рядок, з яких розпочинається текст наступної сторінки;
- — невелика заглибина на передній стінці ніжки друкарської літери, яка допомагає на дотик правильно встановити положення літери при складанні друкарської форми.
З XVIІ сторіччя сигнатури й кустоди поступово витіснялися новими методиками в друкарстві — пагінацією й фоліацією[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Barbara Bieńkowska, Halina Chamerska. Zarys dziejów książki. — Warszawa : Wydawnictwo Spółdzielcze, 1987. — 436 p. — ISBN 83-209-0557-5.
- ↑ Сигнатура / Г. П. Нелипа // Українська бібліотечна енциклопедія.
Джерела[ред. | ред. код]
- Словник іншомовних слів. За редакцією О. С. Мельничука. — Київ: Головна редакція УРЕ, 1974. — 776 с.
- Сигнатура / Г. П. Нелипа // Українська бібліотечна енциклопедія.
- Barbara Bieńkowska, Halina Chamerska. Zarys dziejów książki. — Warszawa : Wydawnictwo Spółdzielcze, 1987. — 436 p. — ISBN 83-209-0557-5.
- Технологія набору та верстки: навч. посіб. / Д. В. Василишин, О. М. Василишин; за ред. О. В. Мельникова; рец.: О. М. Величко, М. С. Антоник, Ю. Ц. Жидецький. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. — 272 с. — 300 пр. — ISBN 978-966-322-190-8.