Куткір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Куткір
Kutkir buz gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Буський район
Рада/громада Куткірська сільська рада
Код КОАТУУ 4620682801
Основні дані
Населення 963
Площа 0,914 км²
Густота населення 1053,61 осіб/км²
Поштовий індекс 80550[1]
Телефонний код +380 3264
Географічні дані
Географічні координати 49°54′22″ пн. ш. 24°32′47″ сх. д. / 49.90611° пн. ш. 24.54639° сх. д. / 49.90611; 24.54639Координати: 49°54′22″ пн. ш. 24°32′47″ сх. д. / 49.90611° пн. ш. 24.54639° сх. д. / 49.90611; 24.54639
Середня висота
над рівнем моря
214 м
Найближча залізнична станція Платформа Куткір
Місцева влада
Адреса ради 80550, Львівська обл., Буський р-н, с. Куткір, тел. 3-46-42
Карта
Куткір. Карта розташування: Україна
Куткір
Куткір
Куткір. Карта розташування: Львівська область
Куткір
Куткір

Куткір у Вікісховищі?

Ку́ткір — село в Україні, розміщене в Буському районі Львівської області. Відстань до обласного центру становить 49 км, а до райцентру становить 13 км. Біля села розташований зупинний пункт Львівської залізниці Куткір. Відстань до найближчої залізничної станції Красне становить 5 км.

Село є центром Куткірської сільської ради, до якої входять села Безброди та Острів. Населення становить 963 особи.

Географія[ред. | ред. код]

Розкинулось на куті, що утворився правим берегом річки Полтви та її притокою — річкою Ставчина.

Історія[ред. | ред. код]

Вперше згадується в документах з 1475 року. З 1585 року село було у посіданні шляхтичів Лончинських. Жидачівський хорунжий Єжи Антоній Лончинський 1727 р. отримав привілей короля Августа III на заснування на ґрунтах свого села Куткора у Львівській землі нового містечка Маріянова (на честь Діви Марії) на магдебурзькому праві, а також дозвіл на річні ярмарки й торги та інше. Лончинський розпочав планомірне будівництво нового містечка з ринковою площею. Завдяки вигідному розташуванню на торговельному шляху з Волині до Львова містечко швидко розбудовувалось, стало важливим осередком ремесел і торгівлі.

У 1753 році в Куткорі поселилися монахи-капуцини за сприяння львівського латинського архиєпископа Миколая Вижицького[2] на місті старого дерев'яного костелу було збудовано новий цегляний, обведений муром. У 1788–1838 в селі діяла папірня, що випускала якісний папір, зокрема рисувальний, який мав великий попит у Галичині. У 1798 р. продукція папірні досягла 1000 стіл рисувального і 2000 стіл пакувального паперу. Для маркування паперу власник Куткора генерал Ю. Лончинський використовував свої ініціали й герб. Інвентар від 21 жовтня 1838 р. — це остання згадка про Куткірську папірню. За переказами папірня згоріла.

У 1800 році маєток належав графові Ю. Лончинському, який мав 450 морґів землі, 114 морґів лук і городів, 111 морґів пасовищ та 764 морґи лісу.

Для селян припало 498 морґів орної землі, 305 морґів лук і городів та 24 морґи пасовищ. За переписом 1880 р. в Куткорі проживало 739 жителів, в панському маєтку — 80 чоловік. Серед жителів Куткора 2/3 населення становили українці і 1/3 поляки.

Наприкінці XVIII–XIX ст. в Куткорі була фабрика стрілецького пороху, що належала урядові.

Наприкінці XVIII ст. було відоме виробництво шовкових поясів з написом «Куткір».

Тут функціонували млин, фабрика крохмалю, відома цегельня, хмілярня, олійня, молочарня, бійня худоби, пекарня, п'ять крамниць, кінна пожежна. Також була побудована дерев'яна греко-католицька церква, цегляна школа, читальня (НД).

Куткір на австрійській мапі XVIII століття. Вигляд на старе «місто», монастир та мури монастиря, першу липову алею

Графський маєток і замок був розміщений на правому березі річки Полтва, поруч із мостом через річку й недалеко від лісу. Від замку аж до лісу графинею було посаджено липову алею, як пам'ять про смерть сина, що сталася внаслідок дуелі між сином графині й коханцем його дружини біля лісу на " Корчунку ". Тепер ця алея належить до пам'яток природи. (Див. Алея вікових лип).

Розвиток і забудова містечка Маріянова припинилася зі смертю графа Лончинського. Надалі Куткір залишився селом. У 1836 році графиня Лончинська продала Куткір Ю. Вербицькому. Також цього року була проведена земельна реформа за якою було скасовано кріппацтво. На честь цієї дати громадою села було встановлено кам'яний хрест біля дороги, що відділяє село від графського маєтку. Хрест зберігся до нинішніх днів як пам'ятка історії. Граф дав в оренду частину лісу селянам, а на орних землях поселилися польські колоністи. І так виник на лівому березі річки Полтва на північний захід від Куткора хутір Марушка-Біла. А на протилежному боці села, під лісом виник другий хутір Винна.

У 1920 році біля села відбувалися запеклі бої під час польсько-радянської війни. Тоді Перша Кінна ввійшла в село на чолі з С. Будьонним, який виступив на мітингу з балкону Народного дому «Просвіта».

Під час Другої світової війни воювало 20 жителів села, 11 з яких загинуло.

За підпільну боротьбу проти Радянської влади було вивезено до Сибіру 12 сімей, сиділо в тюрмах 19 чоловік, серед яких 3-х було закатовано насмерть.

Незважаючи на супротив населення, у 1949 році в селі було створено колгосп, за яким було закріплено 2261 га землі, в тому числі 1687 га орної.

1950 року створено партійну організацію, в яку входило 27 комуняків і 42 члени ВЛКСМ.

Важливою подією для громади села стало заснування 11 березня 1990 року Народного руху, який нараховував 23 особи. У селі на цей час жваво відроджувалась національна свідомість людей яка десятки років була пригнічена Радянською владою. 1991 року — громадою висипана символічна могила борцям за вільну Україну, відремонтовано Народний дім «Просвіта», а також створювались творчі колективи.

Освіта[ред. | ред. код]

Наприкінці XIX століття в Куткорі існувала дерев'яна трикласна школа, що згодом згоріла. Нову шестикласну польську школу почали зводити з каменю у 1908 році. Саме у цій школі навчалася художниця Софія Караффа-Корбут — найвидатніша уродженка села. ЇЇ могила знаходиться на сільському цвинтарі. Одночасно збудований дім «Просвіта», що зберігся донині і функціонує як народний дім. За радянських часів діяла спочатку семирічна, потім восьмирічна школа. Сучасна школа, яку відкрили 19 січня 2007 року, — це реконструкція столітньої з добудовою на два поверхи.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Відомі люди[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Проживали[ред. | ред. код]

Дідичі[ред. | ред. код]

  • Миколай Лончинський
  • Юзеф Лончинський — комендант Кодака[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]