Кучабський Василь

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Василь Кучабський
Кучабський Василь.jpg
Інші імена псевдо: «Вука», «Яструб», «Бой»
Народився 4 листопада 1895(1895-11-04)
с. Волиця, Львівщина
Помер 28 червня 1971(1971-06-28) (75 років)
Бланкенбург, НДР
Діяльність історик, публіцист, громадський і військовий діяч
Звання OF-1 USR Leutnant.svg Четар (лейтенант)
09 УНР 30-03-1920 Сотник.svg Сотник

Василь-Дмитро Васильович[1] (Васи́ль) Куча́бський (псевд. і крипт.: Бука, Яструб, Бой; 4 листопада 1895, с. Волиця, тепер у складі м. Пустомити, Львівська область — 28 червня 1971, Бланкенбург, НДР) — український історик, публіцист, політик, громадський і військовий діяч; учасник Першої світової війни у складі Українських січових стрільців, автор перших українських підручників з військової справи. Брат Володимира Кучабського — греко-католицького священика, письменника і редактора католицької преси. Дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка.

Життєпис[ред.ред. код]

Освіта[ред.ред. код]

Здобував освіту у 1905—1913 роках в Українській академічній гімназії у Львові, продовжив навчання на юридичному факультеті Львівського університету.

У 1911 р. вступив до «Пласту», а в 1913 став активним учасником січово-стрілецького руху в Галичині; згодом — один з провідників «Мазепинського курсу мілітарного».

Серед січових стрільців[ред.ред. код]

На початку Першої світової війни Василь Кучабський вступив до Легіону Українських Січових стрільців. Спочатку був командантом чети в сотні Василя Дідушка, згодом — командантом сотні УСС (зокрема, у 1915—1916 рр. під час кровопролитних боїв з російськими військами під Болеховом і над Стрипою). За хоробрість, виявлену у боях біля Семиківців, нагороджений Військовим Хрестом Заслуги 3-го класу.

Успішна військова служба поєднувалася із громадськими зацікавленнями. В. Кучабський проводив просвітницьку роботу серед стрілецтва, друкував статті і новели у часописі «Шляхи», брав участь у виданні стрілецького сатиричного часопису «Самохотник». На початку вересня 1916 сотні В. Кучабського і А. Мельника відзначилися у боях під Лисонею неподалік Бережан.

21 вересня 1916 р. потрапив у російський полон і був вивезений до табору для військовополонених біля Царицина (нині: Волгоград). На початку січня 1918 р. у складі групи старшин він утік з табору й пробрався до Києва, де присвятив себе розвитку військових сил української держави. У січні 1918 р. В. Кучабський вступив до Куреня січових стрільців. У складі СС спочатку очолював запасну сотню, згодом — другий піхотний полк. Був членом старшинської ради СС.

У січні—лютому 1918 р. стрілецька сотня під його командуванням вела тяжкі оборонні бої на Подолі у Києві проти більшовицьких військ. У 1918—1919 рр. брав участь у боях проти Червоної Армії і Добровольчої Армії генерала Денікіна.

У 1919 р. Кучабський змінив військову форму на вбрання дипломата, перебуваючи у складі української дипломатичої місії у Швеції. Після повернення в Україну брав участь у боях на українсько-польському фронті у Галичині. У кінці 1919 в складі стрілецьких частин був інтернований до Луцьку. З весни 1920 р. перебував у Чехословаччині, в Празі став одним із засновників Української Військової Організації.

У 1920 р. Василь Кучабський повернувся до Галичини. Після замаху у вересні 1921 р. Степана Федака на Ю. Пілсудського та воєводу о. Грабського, Кучабського тимчасово заарештовано і на деякий час ув'язнено. Після звільнення громадський діяч жив у Львові. У 1923-24 рр. співредактор першого націоналістичного журналу «Заграва» (головний редактор — Д. Донцов).

Еміграція[ред.ред. код]

У грудні 1922 р. Василь Кучабський разом з Є.Коновальцем виїхав до Німеччини. Тут продовжив навчання, вступивши на філософський факультет (відділення історії та державознавства) Берлінського університету. У 1926 р. В.Кучабський здобув ступінь доктора філософії, а з 1934 по 1939 викладав історію та літературу в гімназії м. Кіль.

З 1938 року був дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка

На еміграції Василь Кучабський присвятив себе науково-публіцистичній діяльності: був активним співробітником Українського Наукового Інституту в Берліні, багато друкувався в українських виданнях: «Літопис Червоної Калини», «Дзвони», «Мета», «Політика», «Записки Українського Наукового Товариства в Берліні», «Літопис політики, письменства і мистецтва» та інших.

У міжвоєнний період Василь Кучабський долучився до гетьманського руху, став членом «Братства українських класократів-монархістів-гетьманців» — саме тоді остаточно оформлювалася консервативна концепція вченого.

У роки гітлеровської окупації Польщі Василь Кучабський був директором бібліотеки у Любліні. У 1945, після вступу радянських військ на територію Польщі, він зник безвісти. Довший час вважали, що він переїхав до Відня, де був заарештований СМЕРШем і згодом розстріляний у Львові. Але, як з'ясувалося лише 2007 року, родина Кучабських протягом усього повоєнного періоду мешкла у м. Бланкенбург, який тоді входив до складу сателіта СРСР — Німецької Демократичної Республіки. Завдяки доброму володінню німецькою мовою та знанню німецьких звичаїв їм весь той час удавалося приховувати своє українське походження. У Бланкенбургу Василь Кучабський і помер, там і похований[2].

Праці Кучабського[ред.ред. код]

Автор праць «Die West-Ukraine im Kampfe mit Polen und dem Bolschewismus in den Jahreen 1918-23» (нім., 1934), «Україна і Польща» (1933), «Січові Стрільці. Воєнно- історичний нарис» (1937), «Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.» (1931), «Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конференції в 1919 р.» (1931), «Значення ідей В'ячеслава Липинського» (1935), «Симон Петлюра в світлі історії» (1936).

Окремі видання:
  • «Січові Стрільці. Воєнно-історичний нарис» (1937),
  • «Українська дипломатія та держави Антанти в 1919 р.» (1931),
  • «Польська дипломатія і східно-галицьке питання на Паризькій мирній конфренції в 1919 р.» (1931),
  • «Україна і Польща» (1933),
  • «Західна Україна в боротьбі з Польщею і більшовизмом в 1918 — 1923 рр.» (німецькою мовою, 1934),
  • «Значення ідей В'ячеслава Липинського» (1935),
  • «Симон Петлюра в світлі історії» (1936).
  • Золоті ворота. Історія Січових Стрільців 1917—1919. — Львів — Рочестер, 2004. — 396 с.
  • Корпус Січових Стрільців. Воєнно-історичний нарис. — Чикаго, 1969. — 663 с.
  • «Західна Україна у боротьбі з Польщею та більшовизмом у 1918-1923 роках» (2015)

Примітки[ред.ред. код]

  1. Гуцал П., Пиндус Б., Ханас В. Кучабський Василь-Дмитро Васильович… — С. 300.
  2. Таємниця родини Кучабських // Львівська газета, 28.09.2007

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • В. І. Головченко. Кучабський Василь // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. /Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К: Знання України, 2004 — Т.1 — 760с. ISBN 966-316-039-X
  • О. Красівський. Кучабський Василь // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.384 ISBN 978-966-611-818-2

Посилання[ред.ред. код]


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.