Кучар Теодор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теодор Кучар
Теодор Кухар
Th. Kuchar.JPG
Основна інформація
Дата народження 30 травня 1960(1960-05-30) (56 років)
Місце народження Нью-Йорк, США
Країна Flag of the United States.svg США
Національність українець
Професія диригент
Освіта Клівлендський музичний інститут
Інструменти Альт
Колективи Національний симфонічний оркестр України
Філармонічний оркестр імені Л. Яначека
Співпраця Берлінський симфонічний оркестр

Теодор Кучар (справжнє прізвище Кухар) (* 30 травня 1960, Нью-Йорк, США) — американський музикант і диригент українського походження, керівник Національного симфонічного оркестру України (19941999).

З життєпису[ред.ред. код]

Теодор Кучар виростав у Клівленді, Огайо, і є сином вчительки музики Ганни Придаткевич та онуком скрипаля і композитора Романа Придаткевича, організатора Української консерваторії в Нью-Йорку, співорганізатора Товариства Прихильників Української Музики, артиста ряду ньюйоркських оркестрів. Його батьки увесь час слідкували за ним і його братом, щоби вони між собою вживали лише українську мову, підкреслюючи, що колись ця мова стане їм у пригоді.

Освіту одержав в Клівлендському музичному інституті, де навчався грі на скрипці та віолі. Закінчивши інститут, Теодор Кучар виступав як скрипаль і альтист у складі провідних оркестрів Клівленда і Гельсінкі. Творчий доробок Т. Кучара об'ємний — він став організатором Австралійського фестивалю камерної музики в Таунсвіллі, Північний Квінсленд, Австралія, був дириґентом-гостем оркестру в Кейптауні, Південна Африка, Гельсінкі, Фінляндія, Перті, Австралія, Таллінні, Естонія, Празі, Чехословаччина, та головним диригентом філармонічного оркестру Квінсленду, Австралія.

Теодор Кучар відомий в Україні своєю тісною співпрацею з Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України, яка розпочалася 1992 року, а з 1994 року по 1999 рік він був головним диригентом оркестру. Під його керуванням колектив став найбільш часто записуваним оркестром колишнього Радянського Союзу, який записав понад 70 компакт-дисків для фірм «Naxos» і «Marco Polo», серед яких всі симфонії Калиннікова, Лятошинського, Мартіну, Прокоф'єва, твори Моцарта, Дворжака, Глазунова, Щедріна, Шостаковича, Чайковського та симфоній і оркестрових творів провідного сучасного українського симфоніста, Євгена Станковича. Диск із записом симфоній № 2 та № 3 Бориса Лятошинського був визнаний Австралійською державною телерадіокомпанією (АВС) найкращим світовим записом 1994 року. Цей же альбом за версією Американської асоціації радіомовців був визнаний у 1994 році «найкращим зарубіжним записом року», а повне зібрання творів для скрипки з оркестром Уолтера Пістона журнал Грамофон назвав «записом 1999 року».[1] Повне зібрання симфоній Прокоф'єва, на думку багатьох критиків, є найдосконалішим циклом доступних компакт-дисків. Значно ширшою стала гастрольна діяльність оркестру: вперше пройшли його виступи в Австралії, Гонконгу, Великій Британії.

Після закінчення строку контракту з Національним заслуженим академічним симфонічним оркестром України жив у Денвері, викладав в місцевому університеті.[2] Крім цього, за останні 15 років Теодор Кучар очолював Філармонічний оркестр імені Л. Яначека у Празі (колишній чеський Radio Orchestra), був мистецьким директором Австралійського фестивалю камерної музики. Нині він — музичний директор і диригент Філармонічного оркестру Фресно і камерного оркестру Рено, директор оркестрової школи музичного фестивалю у Кенті, художній керівник Фестивалю камерної музики Невади (США).

Диригент має велику кількість записів на компакт-дисках (понад сотню). Виступав з концертами в Амстердамі, Берліні, Чикаго, Гельсінкі, Гонконгу, Лондоні, Мадриді, Празі, Сеулі, Сіднеї, зокрема, у сезоні 20032004 рр. він провів 3-тижневий гастрольний тур з Берлінським симфонічним оркестром, а за останні два сезони диригував близько 40-а концертами цього відомого колективу. Співпрацював із знаменитими солістами: Джеймсом Гелвеєм, Джессі Норман, Лінн Харрел, Іцхаком Перельманом, Йо-Йо Ма, Джошуа Беллом, Сарою Чанг, Мстиславом Ростроповичем, Фредерікою фон Штаде та ін.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]