Кучугура-Кучеренко Іван Іович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко 1902 р.

Кучугура-Кучеренко Іван Іович (7 липня 1878, Мурафа Богодухівського повіту Харківської губернії (нині — Краснокутського району Харківської області) — †24 листопада 1937, м. Харків); (за іншими даними: * 1869 — † 1942, Харківщина) — відомий кобзар, громадський діяч, благовісник Української Автокефальної церкви

Біографія[ред.ред. код]

Народився Іван Кучугура-Кучеренко в с. Мурафа Богодухівського повіту Харківської губернії (нині — Краснокутського району Харківської області).

У дитинстві в три роки перехворів віспою і втратив зір.

Навчався кобзарській справі напочатку у Степана Бідила а потім у панотця Павла Гащенка у с. Конатантинівки, Богодухівського повіту. Багато перейняв у Степана Пасюги та П.Древченка. Великий вплив на майстерність гри Кучеренка мав Гнат Хоткевич та Опанас Сластіон.

Після ХІІ Археологічного з'їзду (1902) на Івана Кучеренка звернула увагу українська інтелігенція. Намагаючись прищепити співцеві основи сценічного виконавства, з кобзарем займалися відомі музичні діячі й етнографи. У зв'язку з цим Філарет Колесса писав:

« Все те, як і значний ступінь інтелігентності, придбаної через зносини з освіченими людьми, каже нам вбачати у Кучеренку новіший тип кобзаря, в якого народна традиція, змішана з найсвіжішими культурними впливами, вже не виявляє бажаної чистоти.  »

У 1908 році Микола Лисенко запросив Івана Кучеренка викладати до Київської музично-драматичної школи бандурницькі студії. Незважаючи на труднощі, викладання тривало два роки (до 1910).

В 1912 році виступав у Варшаві та інших міст Польщи. Зробив записи на патефоні і грмофоні.

В 1913 році виступав в Петербурзі де за два з половиною місяців дав понад 40 концертні виступи, а потім поїхав у Москву де виступав на імпрезах зорганізовано В. Шевченком на запрошення товариство "Кобзар".

У грудні 1915 в Катеринославі у приміщенні Комерційного клубу місцева «Просвіта» влаштувала вечір української народної пісні за участі Кучугури-Кучеренка та хору під керівництвом В.Петрушевського.

У 1919 році Кучеренку присудили звання народного артиста УНР.

У 1925 року Кучеренкові присудили звання народного артиста УРСР.


Вирок смерті І. Кучугурі-Кучеренку
Смертна маска І. Кучеренка робота Ф. Ємця.

Разом із Гнатом Хоткевичем склав думу про тяжке життя кобзарів (1902).

Майстер музичних інструментів (самостійно робив бандури). Мав багато учнів із середовища зрячих аматорів.

Був одруженим на сестрі свого вчителя Павла Гащенка. Діти Івана Кучеренка у 20-х роках виступали разом із батьком.

Іван Кучугура-Кучеренко все життя провадив активну громадську роботу. А у 1919 році його силоміць мобілізують до червоних аґітбригад. Пізніше він став одним із керівників Мураф'янського комнезаму.

У 1937 році його арештовують за так звану «участь у контрреволюційній організації». За вироком «особової трійки» від 24 листопада 1937 року Івана Кучугуру-Кучеренка був страчений. Похований у Харкові, у братській могилі на Польському меморіальному цвинтарі. За іншими даними, 1939 року заарештований і засланий більшовиками. За фальшивими свідченнями Ф. Лаврова був розстріляний німцями в 1942 році.

В 1939 році на з’їзді кобзарів у Києві він не був присутній і в статтях про розвиток радянського кобзарства, які друкувалися наприкінці 50-тих і початку 60-тих років ХХ ст., згадки про вклад І. Кучугури-Кучеренка в розвиток і поширення кобзарства немає. В списку українських артистів, які одержали звання Народного артиста, його ім’я і сьогодні відсутнє.

Лише в 70-тих роках ХХ ст. виявилась потреба «зреабілітувати» постать цієї людини, щоб виповнити порожнечу в історії українського кобзарства. З’явилися окремі статті й спогади про цього видатного кобзаря, а дату смерті, яка була засекречена, подали, як — 1943 рік — щоби читач думав, що кобзар помер під час німецькою окупації.

Сьогодні, нарешті з’явилася можливість гідно вшанувати пам’ять видатного кобзаря, подвижника української традиційної культури. Зусиллями митців з України і діаспори у м. Харкові і на батьківщині кобзаря у с. Мурафа Краснокутського району Харківської області в липні 2008 року будуть проведені ювілейні концерти і науково-практична конференція, присвячені життю і творчості визначного кобзаря. З нагоди 130-ліття І. О. Кучугури-Кучеренка у центрі с. Мурафи буде встановлено меморіальну дошку

Репертуар[ред.ред. код]

Думи Кучугура-Кучеренко знав 8 дум, серед них наймайстерніше виконував

Народні пісні

У репертуарі мав понад 300 пісень.

Композиції

Автор відомої пісні “На високій дуже кручі” (на смерть Тараса Шевченка). Думу про Симона Петлюру.

Учні[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Колесса Ф.. Мелодії українських народних дум. — К.: Наукова думка, 1969. — С. 316
  • Даниленко К. Народний співець кобзар Іван Іович Кучугура-Кучеренко … ІМФЕ. Ф.8-к.3, од.зб.15, — Арк. 3—4, 1921
  • Даниленко К. Народний співець-кобзар Іван Кучугура-Кучеренко — видавництво «Селянський будинок», Богодухів, 1921 — 16с.
  • Данилевський К. Славетний український кобзар — Іван Кучугура-Кучеренко (8 років як замордували НКВД) // УВАН, Матеріали таборів ДП, Реґенсбурґ, 1946 — 7 с.
  • Данилевський, К. Петлюра в серцях і піснях свого народу // Накладом філії Товариства українських політичних в'язнів в Реґензбурзі 1947 — 11 с.
  • Данилевський, К. О. Проф. Петлюра в серцях і піснях свого народу // Відбитка з Народного Слова, Пітзбурґ, США, 1951 — 24 с.
  • Зінченко Т. Славетний бандурист І. Кучугура-Кучеренко // «НТЕ» 1961, № 4 — С.106—7
  • Мартинович П. Д. Кобзар Іван Кучугура-Кучеренко — ІМФЕ, ф. ІІ-4, од. Зб. 940
  • Мізинець В. Корифей кобзарського мистецтва (Про І. Кучеренка) // Bandura, 1985, № 13/14, — С.45—48
  • Мішалов В. і М. Українські кобзарі-бандуристи — Сідней, Австралія, 1986–106 с.
  • Мішалов В. Ю. Харківська бандура - Культурологічно-мистецькі аспекти ґенези і розвитку виконавства на українському народному інструменті - (Серія Слобожанський світ)— Харків,- Торонто, 2013 –368с.
  • Саркизова-Саразини, И. Последний кобзарь // Всемирний турист. 1930, № 5, — С. 132.
  • Черемський К. П. Повернення традиції / К. Черемський. — Х.: Центр Леся Курбаса. — 1999. — 288 с.
  • Черемський К. П. Шлях звичаю / — Х.: Глас. — 2002. — 444 с.
  • Федір Лавров. Кобзарі. К.: Мистецтво. 254 с.
  • Інститут історії України
  • Жеплинський Б. М., Ковальчук Д. Б. Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. — Львів : Галицька видавнича спілка, 2011. — С. 133