Хакерська атака

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Хакерська атака (кібератака) — спроба реалізації загрози[1]. Тобто, це дії кібер-зловмисників (хакерів) або шкідливих програм, які спрямовані на захоплення інформаційних даних віддаленого комп'ютера, отримання повного контролю над ресурсами комп'ютера або на виведення системи з ладу.

Під атакою (англ. attack, англ. intrusion) на інформаційну систему розуміють дії (процеси) або послідовність зв'язаних між собою дій порушника, які приводять до реалізації загроз інформаційним ресурсам, шляхом використання уразливостей цієї інформаційної системи.[2]

Типи атак на інформаційні системи[ред.ред. код]

Атака на відмову в обслуговуванні[ред.ред. код]

Докладніше: DoS-атака

DoS (від англ.  Denial of Service  - Відмова в обслуговуванні) — атака, що має своєю метою змусити сервер не відповідати на запити. Такий вид атаки не передбачає отримання деякої секретної інформації, але іноді буває підмогою в ініціалізації інших атак. Наприклад, деякі програми через помилки в своєму коді можуть викликати виняткові ситуації, і при відключенні сервісів здатні виконувати код, наданий зловмисником або атаки лавинного типу, коли сервер не може обробити величезну кількість вхідних пакетів.

DDoS (від англ.  Distributed Denial of Service  - Розподілена DoS) — підтип DoS-атаки, що має ту ж мету що і DoS, але що проводяться не з одного комп'ютера, а з декількох комп'ютерів в мережі. У даних типах атак використовується або виникнення помилок, що призводять до відмови сервісу, або спрацьовування захисту, що приводить до блокування роботи сервісу, а в результаті також до відмови в обслуговуванні. DDoS використовується там, де звичайний DoS неефективний. Для цього кілька комп'ютерів об'єднуються, і кожен виробляє DoS-атаку на систему жертви. Разом це називається DDoS-атака.

Будь-яка атака являє собою не що інше, як спробу використовувати недосконалість системи безпеки жертви або для отримання інформації, або для нанесення шкоди системі, тому причиною будь вдалої атаки є професіоналізм крекерів і цінність інформації, а також недостатня компетенція адміністратора системи безпеки зокрема, недосконалість програмного забезпечення та недостатня увага до питань безпеки в компанії в цілому.

Аналізатори протоколів (sniffers)[ред.ред. код]

Також досить поширений вид атаки, заснований на роботі мережевої карти в режимі promiscuous mode, а також monitor mode для мереж Wi-Fi. В такому режимі всі пакети, отримані мережевою картою, пересилаються на обробку спеціальному додатку, званому сніффером. В результаті зловмисник може отримати велику кількість службової інформації: хто, звідки і куди передавав пакети, через які адреси ці пакети проходили. Найбільшою небезпекою такої атаки є отримання самої інформації, наприклад логінів і паролів співробітників, які можна використовувати для незаконного проникнення в систему під виглядом звичайного співробітника компанії.

Mailbombing[ред.ред. код]

Вважається найстарішим методом атак, хоча суть його проста і примітивна: велика кількість поштових повідомлень роблять неможливими роботу з поштовими скриньками, а іноді і з цілими поштовими серверами. Для цієї мети було розроблено безліч програм, і навіть недосвідчений користувач міг зробити атаку, вказавши всього лише e-mail жертви, текст повідомлення, і кількість необхідних повідомлень. Такі програми дозволяють ховати реальний IP-адрес відправника, використовуючи для розсилки анонімний поштовий сервер. Цю атаку складно запобігти, так як навіть поштові фільтри провайдерів не можуть визначити реального відправника спаму. Провайдер може обмежити кількість листів від одного відправника, але адреса відправника і тема часто генеруються випадковим чином.

Man-in-the-Middle[ред.ред. код]

Вид атаки, коли зловмисник перехоплює канал зв'язку між двома системами, і отримує доступ до всієї інформації, що передається. При отриманні доступу на такому рівні зловмисник може модифікувати інформацію потрібним йому чином, щоб досягти своєї цілі. Мета такої атаки — незаконне отримання, крадіжка або фальсифікування переданої інформації, або ж отримання доступу до ресурсів мережі. Такі атаки вкрай складно відстежити, оскільки зазвичай зловмисник знаходиться всередині організації.

Урядові політики[ред.ред. код]

Див. також: Кібервійна

Уряди різних країн мають різні політики реакції на кібератаки проти інформаційних систем країни.

США[ред.ред. код]

26 липня 2016 року Президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама підписав наказ (директиву) PPD-41, якою доповнив вже чинне законодавство новими правилами реагування на істотні кібератаки на важливі інформаційні системи країни (як урядові, так і приватні)[3]. Даним наказом визначено:

  1. Кіберінцидент. Подія, що відбулась в, чи спричинена через комп'ютерну мережу, яка ставить під загрозу цілісність, конфіденційність, або доступність комп'ютерів, інформаційних або комунікаційних системи або мереж, реальної або віртуальної інфраструктури контрольованої компю'терами або інформаційними системами, або присутньої в них інформації. Також до кіберінцидентів можуть бути віднесені вразливості в інформаційних системах, процедурах кібербезпеки, внутрішньому управлінні або реалізації, які можуть бути використані як загроза.
  2. Важливий кіберінцидент. Інцидент або сукупність інцидентів, які можуть завдати істотної шкоди національній безпеці, міжнародним відношенням, економіці Сполучених Штатів або суспільному спокою, громадянським свободам, або безпеці та здоров'ю громадян Сполучених Штатів.

Також даним наказом запроваджено градацію рівня загрози від кібератак, аналогічну терористичній. Шкала має 6 градацій: від рівня 0 (білий), до рівня 5 (чорний), з проміжними рівнями 1 (зелений), 2 (жовтий), 3 (помаранчевий) та 4 (червоний)[4].

Україна[ред.ред. код]

Законодавство України визначає: Кібератака — спрямовані (навмисні) дії в кіберпросторі, які здійснюються за допомогою засобів електронних комунікацій (включаючи інформаційно-комунікаційні технології, програмні, програмно-апаратні засоби, інші технічні та технологічні засоби і обладнання) та спрямовані на досягнення однієї або сукупності таких цілей:

  • порушення конфіденційності,
  • цілісності,
  • доступності електронних інформаційних ресурсів, що обробляються (передаються, зберігаються) в комунікаційних та/або технологічних системах,
  • отримання несанкціонованого доступу до таких ресурсів;
  • порушення безпеки, сталого, надійного та штатного режиму функціонування комунікаційних та/або технологічних систем;
  • використання комунікаційної системи, її ресурсів та засобів електронних комунікацій для здійснення кібератак на інші об'єкти кіберзахисту[5].

Примітки[ред.ред. код]

  1. 4.1 Основні поняття. НД ТЗІ 1.1-003-99: Термінологія в галузі захисту інформації в комп’ютерних системах від несанкціонованого доступу. Київ: Департамент спеціальних телекомунікаційних систем та захисту інформації Служби безпеки України. 1999. 
  2. Системи виявлення НСД до інформаційних ресурсів.
  3. Presidential Policy Directive -- United States Cyber Incident Coordination. PRESIDENTIAL POLICY DIRECTIVE/PPD-41. The White House. Office of the Press Secretary. July 26, 2016. 
  4. Jason Koebler (26 липня 2016). Obama Created a Color-Coded Cyber Threat 'Schema’ After the DNC Hack. Motherboard Vice. 
  5. Закон України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» від 5 жовтня 2017 року № 2163-VIII

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Інформаційні технології Це незавершена стаття про інформаційні технології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Інтернет Це незавершена стаття про Інтернет.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.