Кіберпанк

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасна Шібуя нагадує типовий кіберпанковий мегаполіс

Кіберпанк (англ. Cyberpunk) — піджанр наукової фантастики, що виник у 1980-х роках; концентрується на зображенні високих комп'ютерних технологій, що сусідують з низьким рівнем життя людей. У творах цього жанру події часто відбуваються у майбутньому, в техногенному чи віртуальному просторі, нерідко розмиті кордони між реальним і віртуальним світом. Популяризатором терміну кіберпанк вважається Гарднер Дозуа — редактор «Журналу наукової фантастики Айзека Азімова», який видавав Айзек Азімов. В 1983 році Брюс Ветке написав оповідання «Кіберпанк» і передав його «Журналу наукової фантастики Айзека Азімова». Одним з класиків цього жанру став Вільям Гібсон з романом «Нейромант», який був опублікований в 1984 році.

Кіберпанк як піджанр наукової фантастики сформувався в 1980-і роки під впливом Вільяма Гібсона. Після низки комерційно успішних екранізацій образи і мотиви кіберпанку закріпилися в кінематографі, альтернативній музиці, графічних творах, зокрема в манзі й аніме, та у відеоіграх.

Характеристики[ред. | ред. код]

Обкладинка DVD кіберпанкового аніме «Технолайз» (2003)

Кіберпанк з'явився значною мірою на противагу так званій «гуманістичній фантастиці». Загальна особливість творів жанру полягає в тому, що втілений у них світ зображає штучне, наповнене високими технологіями середовище, котре контрастує з небажаним становищем людей у ньому. В світі кіберпанку високий технологічний розвиток часто сусідує з явним соціальним розшаруванням, убогістю, безправ'ям, вуличною анархією в міських нетрях[1]. Кіберпанкове суспільство виражено капіталістичне та контролюється корпораціями, проти яких зазвичай протагоністи й ведуть боротьбу. Структура суспільства переважно відповідає умовному кінцеві XX століття[2].

Власне «кібер-» у жанрі проявляється в комп'ютерних технологіях, які контролюють світ. У кіберпанку комп'ютери розглядаються як інструмент, що збільшує владу людини як над природою, так і над іншими людьми. Наприклад, через комп'ютери відбувається стеження, маніпулювання; за посередництва комп'ютерних мереж діє торгівля, розваги, спілкування, злочинність. Інші типові елементи кіберпанку — це кіборгізація, питання де пролягає межа між людиною та машиною; нові форми тілесності, існування свідомості в інших тілах, у тому числі штучних, а також тіла, відмінні від звичайного людського; сприйняття тіла як вмістилища для свідомості, що може змінюватися так само легко, як одяг; сумніви в тому, що справжнє, а що копія, що природне, а що штучне; нові форми сексуальності, котрі протиставляються традиційним — трансгендерність, андрогінність, асексуальність; мінливість як запорука перемоги добра над злом[1]. Френсіс Бонер, дослідниця з Університету Квінсленда, виділяла чотири «К» кіберпанку: Корпорації (Corporations), Кримінал (Crime, злочин), Комп'ютери (Computers) та Корпусність (Corporeality, тілесність)[3].

Атмосфера в кіберпанкових творах часто сюрреалістична, в ній змішується справжнє з вигаданим, нерідко немає впевненості в дійсності зображених подій. Його світ нагадує сон чи галюцинацію через поєднання різнорідних елементів — технологій, традицій, мов, етносів. Кіберпанк дуже близький до постомодерного мистецтва: в ньому стирається межа між «високою» та «низькою» культурою, дійсним та уявним, змішуються елементи наукової фантастики, фентезі, утопії, детективу, психологічного трилера. Американський літературознавець Браян Макгейл відгукувався про кіберпанк як породження постмодерної фантастики. У кіберпанку традиційні міфологічні образи здобувають осучаснене втілення. Наприклад, божества постають як штучні інтелекти, шаманів замінюють хакери, а технології та їх злам виглядають як сучасна форма магії. Загалом, кіберпанк приймає в себе риси попередніх жанрів фантастики та й мистецтва взагалі. За визначенням Брюса Стерлінга, кіберпанк є «природним продовженням елементів, уже наявних у науковій фантастиці»[1]. В той же час у кіберпанку немає виражених тем інопланетян, космічних подорожей, космічних битв. Якщо вони згадуються, то тільки фоново[2]. На противагу колишній науковій фантастиці, зосередженій на темі досліджень космічного простору, кіберпанк зосереджується на дослідженні простору віртуального[4].

Кіберпанк примітний гострими коментарями щодо часу, в який створено конкретний твір. Він висвітлює актуальні проблеми воєн, організованої злочинності, залежності від технологій, зіткнення культур унаслідок глобалізації[1]. Зважаючи на тісний зв'язок цього жанру з реальними технологіями, розрахованими на масове користування, та наслідки їх діяльності, в публіцистиці можна почути іронічні вислови, що «ми вже живемо в кіберпанку» чи «ми стоїмо на порозі кіберпанку»[5].

Історія жанру[ред. | ред. код]

Слово кіберпанк вперше вжив письменник Брюс Бетке в однойменному оповіданні 1983 року. До кіберпанку як такого оповідання прямо не належить, але один з героїв оповідання, хакер, носить характерну панківську зачіску. Однак, саме це слово було використано редактором Гарднером Дозуа в його рецензії на романи Вільяма Гібсона, зокрема роман «Нейромант» 1984 року. Проте першим твором, який має всі головні риси кіберпанку, вважається «Штучна дитина» Брюса Стерлінга, написаний в 1980 році[6]. До предтеч жанру зараховується також оповідання Вільяма Гібсона: «Уламки голографічної троянди» (1977), «Джонні-мнемонік» (1981) і «Палаючий хром» (1982). Інші ідейні попередники кіберпанку — це комікси «Довге завтра» (1977) Дена О'бенона та Мебіуса, «Суддя Дредд» (1977-) різних авторів[7].

На формування кіберпанку сильно вплинув нуар, завдяки чому дія кіберпанкових творів так само зазвичай відбувається в великих містах вночі, а протагоніст постає людиною фізично чи душевно травмованою, розчарованою в ідеалах, переслідуваною, порушує закон заради досягнення справедливості. Разом з тим у кіберпанку дія відбувається в іншому середовищі — високотехнологічному майбутньому замість недалекого минулого чи сучасності. Нуарна естетика зокрема виражена в фільмах «Трон» і «Той, хто біжить по лезу» 1982 року, звідки була запозичена Вільямом Гібсоном до його найвідоміших творів[6].

Пізніше слово «кіберпанк» саме в тому сенсі, в якому Дозуа узагальнив стилістику Гібсона, і стало визначенням кіберпанку як жанру[8][9]. Ця характеристика відома як критерій Дозуа: «High tech. Low life» («Високі технології. Нице життя»). Друга частина критерію має на увазі не тільки бідність, а й незахищеність, безправ'я, безперспективність.

Саме кіберпанк здобув статус головної новації в науковій фантастиці 1980-х років. Після «Нейроманта» до кіберпанку звернулося чимало обдарованих і дуже різних за стилем американських письменників-фантастів, серед яких можна виділити Брюса Стерлінга, Руді Рюкера та Майкла Свонвіка.

Поворотним став вихід у 1986 році збірки «Тіні в дзеркалах: кіберпанкова антологія», укладеної Брюсом Стерлінгом. Вона дала початок організованому розвитку кіберпанку та спонукала до створення в 1997 році Крістіаном Кіртчевим маніфесту цього жанру, з якого виникла реальна субкультура кіберпанків[7]. Маніфест було створено як наслідування маніфесту хакера, оприлюдненого 1986 року. Маніфест хакера проголошував самостійність хакерів, цінність свободи інформації, інтелектуального пошуку та справедливих цін. Маніфест кіберпанків продовжував ідеї Маніфесту незалежності в кіберпросторі (1996), створеного письменником та есеїстом Джоном Перрі Барлоу. Документ характеризував кіберпанків як всюдисущих людей будь-якого соціального стану та віку, незалежних, несприйнятих масовим суспільством, але потрібних йому; людей, що борються проти спроб контролювати доступ до інформації, обмежувати чи спотворювати її в чиїх-небудь (а особливо державних) інтересах[10]. Маніфест перегукується з характеристиками кіберпанку як жанру наукової фантастики:

«Класичні кіберпанківські персонажі були маргіналами, одинаками, знедоленими людьми, що живуть за гранню, як правило, в безвихідному майбутньому, в якому повсякденне життя піддалося стрімким технічним змінам, де існує всюдисуща цифрова інфосфера і насильницькі модифікації людського тіла».

Лоренс Персон.[11]

Все, що можна зробити зі щуром, можна зробити і з людиною. А зі щурами ми можемо зробити майже все. Про це важко думати, але це правда. І це не зникне, якщо ми закриємо на це очі.
Ось що таке кіберпанк..

Брюс Стерлінг[12]

Низка фільмів 1980-90-х, бувши екранізаціями некіберпанкових творів, самі по собі стали кіберпанковими. Так, «Той, хто біжить по лезу» (1982) та «Згадати все» (1990), були екранізаціями творів Філіпа Діка, які ще не мали типових рис кіберпанку. «Відеодром» (1983), «Робокоп» (1987), «Термінатор» (1984) і «Термінатор 2» (1991) в свою чергу зазнали впливу кіберпанку, проте кіберпанковими фільмами не вважаються[7].

Кіберпанк швидко здобув відображення в західних коміксах: у продовженнях «Судді Дредда» різних атворів, «Роніні» (1983—1984) Френка Міллера, «Уламкові» (1985—1988) Пітера Ґіллса та Майкла Сенц, «Стріляному» (1990—1992) Френка Міллера та Геофа Дарроу. В Японії кіберпанкову манґу почав малювати Масамуне Сіро — «Яблучне зерня» (1985—1989) й «Акіра» (1982—1990)[7]. Визнання японських творів кіберпанковими прийшло не одразу. Так, «Акіра» (як манґа, так і її екранізація) до середини 1990-х здебільшого характеризувалася критиками як технотрилер або просто наукова фантастика[13]. Деяка манґа використовує елементи кіберпанку, наприклад, «Паприка» (1993) Цуцуя Ясутаки[14]. Першою японською кіберпанковою прозою вважається новела «Злі очі» (1987) Горо Масакі, котрий пізніше написав роман «Місто Венери» (1992), здобувши репутацію «японського Гібсона»[15]. Примітно, що в японському виданні «Нейроманта» було запроваджено низку неологізмів, які поширилися в наступних автентичних творах. Наприклад, «ґітай» — штучне тіло. В цілому, японський кіберпанк менше тяжіє до проблематики межі людини з машиною, штучного та справжнього, натомість має вираженішу індустріальну естетику, висвітлює теми мілітаризму та осучаснює епізоди японської історії[16].

Частина -панк дала назву групі піджанрів фантастики, що вибудовують вигаданий світ навколо певної технології, котра подається в фантастичній формі та займає центральне місце. Якщо в кіберпанку це власне кібернетичні технології, що здобули поширення в 1980-і, то інші -панки розвивають технології інших епох. Так, у 1987 році Кевіном Вейном Джетером було виділено стимпанк, що зображає світ фантастичних парових технологій, зазвичай в естетиці Вікторіанської Англії. При цьому твори, що могли б вважатися стимпанковими, існували ще в першій половині XIX століття[17]. Біопанк концентрується на технологіях зміни живих організмів, аж до заміни ними звичайних знарядь і пристроїв. Аналогічно, хоча збірну назву твори подібної тематики отримали тільки в кінці XX, самі твори існували з XIX століття. Поширення біопанку відбулося на фоні популярності кіберпанку з огляду на розвиток генної інженерії[18]. З'явилися нанопанк — де ключовими є нанотехнології, дизельпанк — технології на основі двигунів внутрішнього згоряння 1930-х, теслапанк — що розвиває ідеї експериментів з електрикою Ніколи Тесли, наупанк — сучасні технології з нальотом фантастики[19].

Наприкінці 1990-х з кіберпанку розвинувся посткіберпанк. Письменник Лоуренс Персон в 1998 році запровадив цей термін, назвавши першим посткіберпанковим твором «Острови в мережі» (1988) Брюса Стерлінга. Для посткіберпанку властиві оптимістичніші погляди на вирішення проблем техногенної цивілізації, часто присутня політична сатира. Головні герої в посткіберпанку — не маргінали й одинаки, а навпаки нерідко люди соціалізовані, влаштовані на офіційну роботу. Замість боротися проти влади в цілому, вони шукають способи мирно жити при ній, борючись проти окремих антагоністів. Загалом, якщо кіберпанк описує умовний соціальний устрій 1980-х, то посткіберпанк — порівняно мирних і зажиточних 1990-х (див. «кінець історії»)[20]. Становлення посткіберпанку корелює з утвердженням постмодернізму. Більшість кіберпанкових творів 1990-х і пізніше належать саме до посткіберпанку[21].

Головні представники[ред. | ред. код]

Романи[ред. | ред. код]

Манґа та комікси[ред. | ред. код]

Фільми[ред. | ред. код]

Анімація[ред. | ред. код]

Відеоігри[ред. | ред. код]

Музика[ред. | ред. код]

  • Hard Reboot (альбом) — Noize MC
  • Hard Reboot 3.0 (альбом) — Noize MC

Український кіберпанк[ред. | ред. код]

До головних українських творів у жанрі кіберпанку відносять роман «Горизонти наших надій» (2017) Ел. Дрейка[22], комікс «Кіберкрай» (2020) — продовження дизельпанкового коміксу «Воля»[23]. В стилі кіберпанку виконано кліп «Poison» гурту «Kleinod» (2020)[24].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г Nayar, Pramod K. (2004-06-30). Virtual Worlds: Culture and Politics in the Age of Cybertechnology (en). SAGE Publications. с. 122–127. ISBN 978-0-7619-3228-4. 
  2. а б Lavigne, Carlen (2013-01-30). Cyberpunk Women, Feminism and Science Fiction: A Critical Study (en). McFarland. с. 11. ISBN 978-1-4766-0178-6. 
  3. Lavigne, Carlen (2013-01-30). Cyberpunk Women, Feminism and Science Fiction: A Critical Study (en). McFarland. с. 12–14. ISBN 978-1-4766-0178-6. 
  4. Lavigne, Carlen (2013-01-30). Cyberpunk Women, Feminism and Science Fiction: A Critical Study (en). McFarland. с. 17. ISBN 978-1-4766-0178-6. 
  5. Atherton, Kelsey D. (2020-04-08). The Fictional Future of Cyberpunk Is About to Come True. Slate Magazine (en). Процитовано 2020-12-14. 
  6. а б Roberts, Adam (2016-08-04). The History of Science Fiction (en). Springer. с. 439. ISBN 978-1-137-56957-8. 
  7. а б в г Tatsumi, Takayuki (2019-08-20). Cyberpunk in a Transnational Context (en). MDPI. с. 62. ISBN 978-3-03921-421-1. 
  8. Notes Toward a Postcyberpunk Manifesto. project.cyberpunk.ru. Процитовано 2019-02-16. 
  9. Unofficial Cyberpunk FAQ. project.cyberpunk.ru. Процитовано 2019-02-16. 
  10. A Cyberpunk Manifesto: 20 Years Later. Neon Dystopia (en-US). 2017-01-08. Процитовано 2020-12-16. 
  11. Notes Toward а Postcyberpunk Manifesto - person, Lawrence first published in nova Express issue 16, 1998, later posted to Slashdot
  12. Першоджерело есе Брюса Стерлінга 1991 року «Кіберпанк в дев'яностих»
  13. Tatsumi, Takayuki (2019-08-20). Cyberpunk in a Transnational Context (en). MDPI. с. 63. ISBN 978-3-03921-421-1. 
  14. Tatsumi, Takayuki (2019-08-20). Cyberpunk in a Transnational Context (en). MDPI. с. 70. ISBN 978-3-03921-421-1. 
  15. Tatsumi, Takayuki (2019-08-20). Cyberpunk in a Transnational Context (en). MDPI. с. 69. ISBN 978-3-03921-421-1. 
  16. McFarlane, Anna; Schmeink, Lars; Murphy, Graham (2019-11-28). The Routledge Companion to Cyberpunk Culture (en). Routledge. ISBN 978-1-351-13986-1. 
  17. McFarlane, Anna; Schmeink, Lars; Murphy, Graham (2019-11-28). The Routledge Companion to Cyberpunk Culture (en). Routledge. ISBN 978-1-351-13986-1. 
  18. McFarlane, Anna; Schmeink, Lars; Murphy, Graham (2019-11-28). The Routledge Companion to Cyberpunk Culture (en). Routledge. ISBN 978-1-351-13986-1. 
  19. Latham, Rob (2014-09-01). The Oxford Handbook of Science Fiction (en). Oxford University Press. с. 65. ISBN 978-0-19-983885-1. 
  20. Notes Toward a Postcyberpunk Manifesto. project.cyberpunk.ru. Процитовано 2020-12-16. 
  21. Rafael Miranda, Huereca (2011). The evolution of cyberpunk into postcyberpunk - The role of cognitive cyberspaces, wetware networks and nanotechnology in science fiction. с. 14. 
  22. Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій». Література. Сучасна українська література. Всеохопний літературний портал (uk). 2017-09-24. Процитовано 2020-12-28. 
  23. Український кіберпанк: за мотивами коміксу "КіберКрай" хочуть зняти фільм (тизер). Нове українське кіно (uk). 2020-08-10. Процитовано 2020-12-28. 
  24. Цомкало, Анастасія (2020-08-20). Український рок-гурт запрем'єрила мальований кліп у стилі кіберпанк. Tochka.net (uk). Процитовано 2020-12-28. 

Посилання[ред. | ред. код]

  • Cyberpunk в Енциклопедії наукової фантастики
  • Cyberpunk Media Archive — збірка ресурсів щодо кіберпанку
  • The Cyberpunk Project — інформація про кіберпанк та його твори
  • Cyberpunks.com — новини, пов'язані з темою кіберпанку