Кіевская старина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
«Кіевская старина»
Киевская Старина
Титульний аркуш часопису
Тематика історія, етнографія, література
Періодичність виходу щомісячник
Мова російська, українська1907 як журнал «Україна»)
Головний редактор Теофан Лебединцев, Олександр Лашкевич, Євген Ківлицький, Володимир Науменко
Країна видання Російська імперія


«Кіевская старина» («Київська минувшина») — щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис. Видавався у Києві російською мовою і українською (в російській транслітерації з 1905, в українській з 1906) протягом 18821906 років. З 1907 року змінив назву на «Україна» і видавався переважно українською мовою.

Історія[ред.ред. код]

Дозвіл цензури на вихід першого числа отримано 1 лютого 1882. За оцінкою В. М. Матяха, автора статті в ЕІУ, за тематичним і хронологічним діапазонами охоплення історичної проблематики не мав і не має аналогів у фаховій періодиці. Видавався на кошти від пожертвувань громадівців та меценатів, а також за рахунок передплати.

Першим редактором-видавцем був Ф. Лебединцев (1882—1887), потім часопис редагували О. Лашкевич (1887—1889), Є. Кивлицький (1890—1898), В. Науменко (1896—1897).

У часописі була широко представлена економічна, політична та соціальна проблематика, історія визвольної боротьби українського народу. Значна питома вага в публікаціях належала давній українській історії. За регіональною ознакою найбільш багатоаспектно представлена історія Лівобережної України за доби середньовіччя і Нового часу. Водночас значна увага приділялася вивченню історичного минулого Слобідської України, Правобережної України, Галичини.

Широко висвітлювалась історія українського козацтва, національно-визвольних та державотворчих змагань українського народу, питання українсько-російських й українсько-польських відносин тощо. Часопис зробив вагомий внесок у розширення історико-краєзнавчих, топографічних, демографічних досліджень в Україні. Чимало уваги приділялося повсякденню, побуту українців. У церковно-історичній проблематиці, поряд із фрагментами з історії окремих храмів чи монастирів та описами церковних пам'яток, превалювали дослідження конфесійних відносин, церковно-громадського життя в українських землях і пов'язаних з ними культурно-релігійних рухів. Регулярно вміщувалися розвідки з історії освіти й культури.

Поєднуючи у своїй діяльності видавничу, дослідницьку та археографічну роботу, журнал запровадив у науковий обіг значну кількість нового джерельного матеріалу. Додаткове інформаційне навантаження ніс ілюстративний ряд, який складався з портретів видатних істор. особистостей, зображень монастирів і церков, предметів повсякденного вжитку, одягу, зброї, археол. знахідок тощо. Регулярно вміщувалися рецензії, які стали взірцем толерантної наукової критики.

Часопис відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російської імперії. З журналом співпрацювали видатні історики, письменники, етнографи — Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Микола Костомаров, Павло Житецький, Орест Левицький, Олександра Єфименко, Олександр Лазаревський, Олександр Шрамченко, Володимир Щербина та інші.

1892 року у журналі Володимиром Щербиною були опубліковані праці братів Андрія та Остапа Рудиковських.[2] «Кіевская Старина» опублікувала «Воспоминания» за 1810 — 1886 О. Самчевського, а також «Записки» Івана Сбітнєва.

У 1899 році у Києві відкрито книгарню «Кіевской старины».

У 1899—1901 роках як додаток до «Кіевской старины» виходив щомісячник «Археологічний літопис Південної Росії» (редактор М. Ф. Біляшівський), що в 1903—1905 роках став окремим журналом.

Від початку 1900-х років кількість науково-інформаційних публікацій на сторінках журналу помітно зменшується, натомість частіше друкуються публіцистичні праці й белетристичні твори.

Усього вийшло 96 томів журналу.

«Україна»[ред.ред. код]

Докладніше: Україна (журнал)

Як продовження «Кіевской старины» з 1907 року у Києві видавався місячник «Україна». Обов'язки головного редактора й надалі виконував Володимир Науменко. Журнал містив багатий відділ рецензій і бібліографії. «Україна» самоліквідувалася у зв'язку з появою «Записок Українського Наукового Товариства» (1908—1918). Видання позиціювалося як журнал демократично налаштованої інтелігенції, орієнтованої на духовне відродження української нації.

Редактори[ред.ред. код]


«Київська старовина»[ред.ред. код]

Спроби реанімувати «Киевскую старину» в УРСР у 1970-х роках зазнали невдачі (1972 року вдалося видрукувати лише 2 номери).

Проте у 1992 році за ініціативою академіка НАН України Петра Толочка видання журналу під назвою «Київська старовина» було поновлено.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Киевская старина» // Енциклопедія історії України. У 10 т. / Редкол В. А. Смолій та ін. — Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 4. Ка-Ком. — 528 с. — 5000 прим. — ISBN 978-966-00-0692-8.
  2. WWW Енциклопедія Києва

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Марина Палієнко. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець XIX-початок ХХ ст.); Хронологічний покажчик змісту журналу; Систематичний покажчик змісту журналу. Київ 2006.
  • Михайлин І. Л. Історія української журналістики ХІХ століття: Підручник / І. Л. Михайлин. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 720 с.
  • Михайлин І. Л. Нарис історіографії історії української журналістики: «Киевская старина» / І. Л. Михайлин // Наукові записки Інституту журналістики. — 2003. — Т. 13: жовтень — грудень. — С. 18–22.

Посилання[ред.ред. код]