Кіевская старина
 | ||||
| Титульний аркуш часопису | ||||
| Країна видання |
 Російська імперія,  Київ і  Україна | |||
|---|---|---|---|---|
| Тематика | історія, етнографія, література | |||
| Періодичність виходу | щомісячник | |||
| Мова | російська, українська (з 1907 як журнал «Україна») | |||
| Головний редактор | Теофан Лебединцев, Олександр Лашкевич, Євген Ківлицький, Володимир Науменко | |||
| Редактор | Лебединцев Феофан Гаврилович | |||
| Засновано | 1882 | |||
«Кіевская старина» («Київська минувшина») — щомісячний історико-етнографічний та літературний часопис. Видавався у Києві російською мовою і українською (в російській транслітерації з 1905, в українській з 1906) протягом 1882–1906 років. З 1907 року змінив назву на «Україна» і видавався переважно українською мовою. Саме в цьому журналі у 1884 році було опубліковано перший прозаїчний твір Т. Г. Шевченка, опублікований російською мовою, «Княгиня»[1].
Історія[ред. | ред. код]
Дозвіл цензури на вихід першого числа отримано 1 лютого 1882. За оцінкою В. М. Матяха, автора статті в ЕІУ, за тематичним і хронологічним діапазонами охоплення історичної проблематики не мав і не має аналогів у фаховій періодиці. Видавався на кошти від пожертвувань громадівців та меценатів, а також за рахунок передплати.
Першим редактором-видавцем був Ф. Лебединцев (1882—1887), потім часопис редагували О. Лашкевич (1887—1889), Є. Кивлицький (1890—1898), В. Науменко (1896—1897).
У часописі була широко представлена економічна, політична та соціальна проблематика, історія визвольної боротьби українського народу. Значна питома вага в публікаціях належала давній українській історії. За регіональною ознакою найбільш багатоаспектно представлена історія Лівобережної України за доби середньовіччя і Нового часу. Водночас значна увага приділялася вивченню історичного минулого Слобідської України, Правобережної України, Галичини.
Широко висвітлювалась історія українського козацтва, національно-визвольних та державотворчих змагань українського народу, питання українсько-російських й українсько-польських відносин тощо. Часопис зробив вагомий внесок у розширення історико-краєзнавчих, топографічних, демографічних досліджень в Україні. Чимало уваги приділялося повсякденню, побуту українців. У церковно-історичній проблематиці, поряд із фрагментами з історії окремих храмів чи монастирів та описами церковних пам'яток, превалювали дослідження конфесійних відносин, церковно-громадського життя в українських землях і пов'язаних з ними культурно-релігійних рухів. Регулярно вміщувалися розвідки з історії освіти й культури.
Поєднуючи у своїй діяльності видавничу, дослідницьку та археографічну роботу, журнал запровадив у науковий обіг значну кількість нового джерельного матеріалу. Додаткове інформаційне навантаження ніс ілюстративний ряд, який складався з портретів видатних істор. особистостей, зображень монастирів і церков, предметів повсякденного вжитку, одягу, зброї, археол. знахідок тощо. Регулярно вміщувалися рецензії, які стали взірцем толерантної наукової критики.
Часопис відіграв велику роль у розвитку української культури в умовах Російської імперії. З журналом співпрацювали видатні історики, письменники, етнографи — Тарас Шевченко, Володимир Антонович, Дмитро Багалій, Микола Костомаров, Павло Житецький, Орест Левицький, Олександра Єфименко, Олександр Лазаревський, Олександр Шрамченко, Володимир Щербина та інші.
1892 року у журналі Володимиром Щербиною були опубліковані праці братів Андрія та Остапа Рудиковських.[3] «Кіевская Старина» опублікувала «Воспоминания» за 1810 — 1886 О. Самчевського, а також «Записки» Івана Сбітнєва.
У 1899 році у Києві відкрито книгарню «Кіевской старины».
У 1899—1901 роках як додаток до «Кіевской старины» виходив щомісячник «Археологічний літопис Південної Росії» (редактор М. Ф. Біляшівський), що в 1903—1905 роках став окремим журналом.
Від початку 1900-х років кількість науково-інформаційних публікацій на сторінках журналу помітно зменшується, натомість частіше друкуються публіцистичні праці й белетристичні твори.
Усього вийшло 96 томів журналу.
«Україна»[ред. | ред. код]
Як продовження «Кіевской старины» з 1907 року у Києві видавався місячник «Україна». Обов'язки головного редактора й надалі виконував Володимир Науменко. Журнал містив багатий відділ рецензій і бібліографії. «Україна» самоліквідувалася у зв'язку з появою «Записок Українського Наукового Товариства» (1908—1918). Видання позиціювалося як журнал демократично налаштованої інтелігенції, орієнтованої на духовне відродження української нації.
Редактори[ред. | ред. код]
Теофан Лебединцев (1882—1888)
Олександр Лашкевич (1888—1889)
Євген Кивлицький (1890–1892)
Володимир Науменко (1893—1907)
«Київська старовина»[ред. | ред. код]
Спроби реанімувати «Киевскую старину» в УРСР у 1970-х роках зазнали невдачі (1972 року вдалося видрукувати лише 2 номери).
Проте у 1992 році за ініціативою академіка НАН України Петра Толочка видання журналу під назвою «Київська старовина» було поновлено.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Энциклопедия жизни и творчества Тараса Шевченко, Княгиня
- ↑ «Киевская старина» // Енциклопедія історії України. У 10 т / Редкол В. А. Смолій та ін. — Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2009. — Т. 4. Ка-Ком. — 528 с. — 5000 прим. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- ↑ WWW Енциклопедія Києва
Джерела та література[ред. | ред. код]
- М. Г. Палієнко. «Кіевская старина» // Енциклопедія сучасної України : у 30 т / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2020. — 10 000 прим. — ISBN 944-02-3354-X.
Література[ред. | ред. код]
- «Киевская Старина» // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1959. — Т. Кн. 2, [т. 3] : Зернове господарство — Кропивницький. — С. 1000.
- Марина Палієнко. «Кіевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець XIX-початок ХХ ст.); Хронологічний покажчик змісту журналу; Систематичний покажчик змісту журналу. Київ 2006.
- Михайлин І. Л. Історія української журналістики ХІХ століття: Підручник / І. Л. Михайлин. — К. : Центр навчальної літератури, 2003. — 720 с.
- Михайлин І. Л. Нарис історіографії історії української журналістики: «Киевская старина» / І. Л. Михайлин // Наукові записки Інституту журналістики. — 2003. — Т. 13: жовтень — грудень. — С. 18–22.
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кіевская старина |
- [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n473/mode/2up «Киевская старина»] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 473.
- Матях В.М. «Киевская старина» // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 242. — 528 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0692-8.
- «Киевская старина» // Українська фольклористика: словник-довідник / Уклад. і ред. Михайло Чорнопиский; Ред. Оксана Давидова. — Тернопіль : Підручники і посібники, 2008. — С. 220.
- «Киевская старина» в Електронній бібліотеці Інтернет-архіву
- «Киевская старина» в Електронній бібліотеці "Культура України"
- Т. Поліщук. Публікація мемуарів на сторінках часопису «Киевская старина»: проблематика, систематизація, аналіз
- О. Негодченко. Журнал «Киевская старина» (1882—1906) як оригінальне та унікальне явище української культури
- Анастасія Волобуєва. Журнал «Кіевская старина» у відстоюванні української мови
- Підшивка часопису «Кіевская старина», pdf
- Підшивка часопису «Кіевская старина» Вибір року і номера видання, pdf
- Підшивка часопису «Кіевская старина» Вибір року, номера видання, статті, pdf (з текстовим шаром), doc. Перегляд змісту номерів, пошук по тексту статей.
- Дорошенко Вол. Систематичний покажчик до ”Київської старини” і ”України” : крит. оцінка, поправки й допов. / Вол. Дорошенко. — Львів : Изд. Полтав. ученой архив. комис., 1912. — 15, 1 с.