Кілікія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кілікія на мапі історичних областей Малої Азії
Етнічна мапа Добруджі
Zvartnots img 6965.jpg

Історія Вірменії

Держави та утворення
Айраратське царствоВелика ВірменіяМала Вірменія
ЦопкМарзпанська ВірменіяВірменський емірат
Анійське царствоСюнікВаспураканТашир—Дзорагет
АрцахХаченКарсЦарство Варажнуні
КесунЕдесаМелітенаПірКілікія
Шах-АрменідиХамсАрранЧухур-СаадКарабах
Вірменська областьЕріванська губернія
Єлизаветпольська губерніяПерша Республіка
Вірменська РСРРеспубліка ВірменіяНКР
Війни та битви
Війни: ПарфіяТуреччинаГрузіяАзербайджанКарабах
Битви: ТигранакертАрташатРандеяАварайр
ВарнакертСеванМанцикертГарніБітліс
СардарапатАпаранКаракіліс
Релігії
ПоганствоМітраїзм
Вірменська апостольська церква
ПавлікианиТондракійціКатолицизм
Географія
Вірменія (ЗахіднаСхідна)
Вірменське нагір'яКілікія
Династії
ГайкідиЄрвандідиАрташесіди
АршакідиАрцрунідиБагратіди
РубенідиХетумідиЛузіньяни
Національно-визвольний рух
АрменаканГнчакДашнакцутюнФідаї
ЦегакронАСАЛАМіацум
Тематичні статті
ВірмениЕтногенезКультураМоваВірменське питання
ГеноцидВірменофобіяАмшенціДіаспора
СтолиціМатенадаранВірменознавствоШляхта
Хронологія

Кілікія (вірм. Կիլիկիա, грец. Κιλικία) — історична область в південно-східній частині малоазійського півострова, що виходила до північно-східного узбережжя Середземного моря.

У II тисячолітті до н. е. входила до Хетського царства, з XII по VI століття до н. е. на території Кілікії існувало одне або кілька незалежних царств, з VI ст. до н. е. Кілікія входила до складу перського царства Ахеменідів. У 333 до н. е. її завоював Олександр Македонський. У 297 до н. е. — 190 до н. е. перебувала під владою Селевкідів. У 102 до н. е. була завойована Римом, остаточний спротив подолано у 67 до н. е.
У середні віки була об'єктом боротьби між Візантією, арабами і сельджуками. З 1080 по 1375 в Кілікії існувала Кілікійська вірменська держава, згодом захоплена мамлюками. У 1515 була завойована турками-османами.


Історія[ред.ред. код]

Вперше назва «Кілікія» зустрічається в ассирійських написах (Hilakku) як позначення «Кілікії Суворої» Кілікія простяглася від Памфілійської затоки на схід до Аманських гір (нині Джебель Берекет), що відокремлюють від неї північну Сирію (Коммагену); на північ — до хребта Тавр, що відділяв її від Лікаонії і Каппадокії і наповнює своїми південними відрогами всю західну частину Кілікії. У східній частині Кілікії Таврські гори перерізають «Кілікійські ворота» (нині Гелека Богаз), Ларандський і Середній перевали. Західна частина Кілікії називалася «суворою» (грец. Κιλικία τραχεΐα), або Кетідою, східна — низовинна, рівнинна (грец. Κιλικία πεδιάς). «Сувора» Кілікия, з потужним Імбарским хребтом, впирається на півдні в Середземне море. Її прорізає із заходу на схід річка Калікадн (нині Гуєк-Су), що впадає в море біля Сарпедонського мису (нині Лісан). Тут багато бухт, що служили гаванями для прибережних міст.

Біля річки Калікадн цар Селевк I Нікатор, засновник династії Селевкідів, побудував місто Селевкію (Трахіотиду) яка процвітала до римського часу. У Кілікії також знаходилось велике місто Тарс яке порівнюють з Вавилоном, побудованим ассирійцями. Тут була столиця країни і резиденція царів. Суперник Тарса — місто Адана — лежало на правому березі Сара. Коло Ісської затоки знаходилося знамените, здобуте у 333 до н. е. Олександром Великим, місто Ісс, від якого два перевали вели до Сирії (Аманский і Кілікійський — сірійські ворота).

На диких вершинах Гамана ще до часів Ціцерона жили залишки найдавнішого населення Кілікії — елевферокілікі. Давні письменники хвалили родючість Кілікійської рівнини, що в достатку давала виноград, сезам, просо, пшеницю і ячмінь. Славилися кози Кілікії — ймовірно, однієї породи з ангорськими. Країна виробляла багато шафрану, гарні ізюмні вина, гранати. Жителі Кілікії були дуже волелюбні і лише номінально підкорялися персам Селевкідів і з 63 до н. е. римлянам, які власне, тримали в покорі лише рівнинну Кілікію. Кілікійці завжди відзначалися сміливістю і звичкою до моря; справжнім кублом морських розбійників стала Кілікія під час міжусобиць між Селевкідами. До того часу належить виникнення грецької приказки: «три найгірші слова на літеру К — каппадокійці, критяни й кілікійці». У I столітті до н. е. розбої до того посилилися, що навіть береги Італії були під загрозою кілікійців; вони зайняли гавань Риму — Остію, спалили тамтешні кораблі і перекрили шлях постачання хліба з Сицилії і Єгипту в Рим. Покласти край їхнім розбоям вдалося тільки Помпеєві.

При Тиграні II (95-56 до н. е.) Кілікія на короткий час увійшла до складу Великої Вірменії. У свій час Кілікією керував Ціцерон. Листи його показують, які неспокійні і неприборкані все ще були ці горяни. При Феодосії Великому Кілікія поділялась на 1-у і 2-у Кілікію, з головними містами Тарс і Аназарб. Довгий час Кілікія перебувала під управлінням Східної Римської імперії (Візантії) (з 395 по 1080 роки).

Після початку наступу сельджуків на ці землі утворюється незалежна вірменська держава. Візантії у XII столітті часом вдавалося повернути собі володіння в Кілікії, але вже після 1180 візантійському пануванню був покладений край. З 1080 до 1375 на території Кілікії знаходилося вірменське Кілікійське царство. У 1375 захоплена єгипетськими мамлюками. Гірська Кілікія була захоплена Османською імперією у XV столітті, рівнинна Кілікія підкорилася туркам у 1515. У 1915 році, під час геноциду турками, вірмени Кілікії зазнали депортації в Дейр-ез-Зор.

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.