Кімаки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Карта земель Кімакського каганату

Кімакитюркський або монгольський[1] кочовий народ, в ряді джерел описуються як імеки[2]. Займали території східного та центрального Казахстану.

Л. М. Гумільов ототожнював кімаків з чумукунь (кит. 处木昆), потомками середньоазіатських хуннів з об'єднання чуйських племен алти чуб[3]. У VII ст. в Західно-тюркському каганаті чумукунь входили в союз племен дулу. При цьому тотожність чумукунь і кімаків не є загальновизнаною[1].

В кінці IX ст. в склад кімакської держави входило сім племінних груп: ішк, ланіказ, аджлад, aйpyм, баяндур, татар, кипчак.

Держава кімаків припинила своє існування в результаті «ланцюгової міграції» кочових племен в 30-х рр. XI ст., коли «кімаки втратили політичну гегемонію та опинились в залежності від кипчаків»[4]. Приблизно в той же час була записана генеалогічна легенда Гардізі[4].

Походження[ред. | ред. код]

У казахській історіографії переважає думка про те, що кімаки є телеським племенем, відомим в китайських джерелах як яньмо. Відповідно до думки Б. Е. Кумекова, кімаки (яньмо) на початку VII ст. мешкали в басейні Кобдо, в Північно-Західній Монголії. В середині VII ст. вони перекочували північніше Алтайських гір та в Приіртишшя. Між 766 и 840 роками кімаки зайняли територію Західного Алтаю, Тарбагатаю і Алакольскої котловини[5][1]. При цьому, як вважає Ж. М. Сабітов, версія Б. Е. Кумекова про те, що кімаки проживали на території Алтаю і Іртиша, починаючи з VII ст. помилкова. Більш обґрунтованою є версія С. М. Ахінжанова про відносно пізню появу кімаків на Іртиші. За думкою Ж. М. Сабітова, появу кімаків на Іртиші, варто датувати ніяк не раніше кінця X ст. — початку XI ст.[1]

В склад кімаків входило сім племен: еймюр (імі), імек, татар, кипчак, баяндур, ланіказ, аджлар (аджлад)[6]. Імі (еймюр) є варіантом вимови відомого племені кібі, що входило в телесський союз. Назва імек більше відома як кімек. Ланіказ є написанням назви роду теленгітів (доланьго). Аджлад має відношення або до уйгурського роду едіз[7], або до монголомовного племені ажа[8][1].

Існує кілька версій про походження народу та долі його нащадків, одною з яких є версія про набагато ближче споріднення якутських та казахських племен, ніж офіційно визнано сьогодні[9]. Казахський сходознавець та історик С. М. Ахінжанов самоназвою кімаків вважав слово уранхай або окремо кай і уран, що означало змію[10]. При цьому, згідно Ж. М. Сабітову, племена кімак і кай (уран) мають різне походження. Кімаки (ємеки) ним ототожнюються з монголомовними кумосі більш пізніми урянхайцями. Кай (уран), за його думкою, не тотожні кімакам[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е Сабитов Ж. М. К вопросу о происхождении кимаков // Молодой учёный. — 2015. — № 10 (90) (травень). — С. 961—964.
  2. Имеки // Казахстан. Национальная энциклопедия. — Алматы: Қазақ энциклопедиясы, 2005. — Т. II. — ISBN 9965-9746-3-2.
  3. Гумилёв Л. Н. Поиски вымышленного царства. Легенда о «государстве пресвитера Иоанна». — Москва: Ди-Дик, 1993. — С. 404. — 480 с.
  4. а б Д. Г. Савинов. К исторической оценке генеалогической легенды кимаков/ 1990—1991. СПб, 1992
  5. История Казахстана в пяти томах. Том 1 — Казахстан от эпохи палеолита до позднего средневековья. — Алматы, 2010. — С. 322. — 544 с.
  6. История Казахстана в пяти томах. Том 1 — Казахстан от эпохи палеолита до позднего средневековья. — Алматы, 2010. — С. 327. — 544 с.
  7. Кляшторный С. Г., Савинов Д. Г. Степные империи древней Евразии. Серия: Исторические исследования. — Санкт-Петербург: Филологический факультет СПбГУ, 2005. — С. 60 — 346 с.
  8. Ахинжанов С. М. Кыпчаки в истории средневекового Казахстана. — Алматы: Гылым, 1995. — С. 119. — 296 c.
  9. Статья Кимаки — народ Ураанхай-Саха? Архівовано листопад 21, 2010 на сайті Wayback Machine. на сайте kyrgyz.ru
  10. Статья Василий Ушницкий «Канглы — предки кангаласцев» на сайте kyrgyz.ru Архівовано грудень 25, 2007 на сайті Wayback Machine.