Кінбурнська коса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мапа Кінбурнського півострова. Кінбурнську косу виділено зеленим

Кінбу́рнська коса́ — піщана коса, розташована в Очаківському районі Миколаївської області за 4,0-7,5 км від м. Очакова. Займає крайню північно-західну частину Кінбурнського півострова між Чорним морем і Дніпровсько-Бузьким лиманом. Довжина — 8,5 км, ширина в кореневій частині — 3,8 км. Головними рисами коси є плоскорівнинність, гіпсометрична низинність та піщано-черепашковий склад літогенної основи. Ландшафтна структура досить різноманітна (Кривульченко, 2016).

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Кінбурнська коса
Кінбурнська коса, мушлі

Коса є частиною Чорноморського біосферного заповідника. Завдяки своєму розташуванню — з одного боку вона омивається морською водою, з іншого — прісними водами Дніпра, — Кінбурнська коса має свій неповторний мікроклімат.

Рослинність ковильний степ. Коса вкрита буйною трав'яною рослинністю, сосновим і дубовим лісом. В східній частині дещо заболочена. На косі росте понад 500 видів рослин, багато з яких є лікарськими — ромашка, чебрець, валеріана, звіробій, м'ята, безсмертник піщаний, золототисячник та ін. У сосновому лісі багато білих грибів.

Велика кількість солоних і прісних озер на косі — місця гніздування білої чаплі, журавля та інших видів птахів. На косі гніздяться численні мартини, крячки, кулики, качки, пастушкові та голенасті. Місце масової зимівлі лебедів, мартинів, куликів, пастушкових. Під час міграції багато гусей (особливо білолобих), куликів, горобцеподібних та інших птахів. Біля берегів коси багаті риболовецькі угіддя.

Історія[ред. | ред. код]

На території коси раніше розташовувалася турецька фортеція Кінбурн, побудована в 15 столітті. В 1736 році фортеця була захоплена й зруйнована російським військом. Турки відновили фортецю, але з 1774 вона перейшла до Російської імперії. 1787 року Суворов разом з 4-тисячним російським корпусом розбив біля фортеці 5-ти тисячний турецький десант. Озброєння Кінбурну становило 62 гармати, а гарнізон мав 1 400 вояків. У жовтні 1855 під час Кримської війни була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували. Пізніше за умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана і з її матеріалів був насипаний штучний острів Батарейний (нині Первомайський, Майський) на вході в Дніпро-Бузький лиман.

Народилися на Кінбурнській косі[ред. | ред. код]

  • Глушко Олександр Кіндратович — український прозаїк, журналіст, член Національної спілки письменників, заслужений журналіст України.
  • Книга Олександр Андрійович — український театральний діяч. Заслужений діяч мистецтв України.Народний артист України.
  • Коломойцев Микола Миколайович — контр-адмірал, капітан криголама «Єрмак» (1902–1904), есмінця «Буйний», який відзначився у Цусімській битві 1905 р.

Галерея[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • С. Р. Гриневецкий, И. С. Зонн, С. С. Жильцов. Черноморская энциклопедия. М:. Международные отношения, 2006 ISBN 5-7133-1273-9
  • Лоция Черного моря. М:. МО СССР, ГУНиО, 1987
  • Кінбурнська коса на litomore.com.ua
  • Край Ахілла і князя Святослава. Кінбурнська коса. Україна Молода. Номер 147 за 04.10.2012.
  • Кривульченко А. І. Кінбурн: ландшафти, сучасний стан та значення. — Кропивницький: Центральноукраїнське вид-во, 2016. — 416 с.
  • Твердовська Л. Історичними стежками Кінбурнської коси. Історико-етнографічний нарис. — Миколаїв: Іліон, 2016. — 125 с.
  • Светлана Кустова, Елена Ивашко. Сергей Гаврилов. Кинбурнская коса: книга-альбом. - К.: Изд-во "Геопринт", 2010. - 144 с.
  • Карпенко В.А. Кінбурнська коса, Нарис. — Одесса: Маяк, 1977. — 48 с.

Див. також[ред. | ред. код]