Кінбурнська коса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кінбурнська коса
Зображення
Офіційна назва Кінбурнська коса
Країна Flag of Ukraine.svg Україна
Адміністративна одиниця Очаківська міська громада
Миколаївський район
Миколаївська обл.
Розташовується на водоймі Чорне море, Дніпровсько-Бузький лиман
У межах геооб'єкта Кінбурнський півострів
Часовий пояс UTC+2
Розташування на мапі
Розташований на природоохороній території Національний природний парк «Білобережжя Святослава»
CMNS: Кінбурнська коса у Вікісховищі

Координати: 46°33′30″ пн. ш. 31°31′40″ сх. д. / 46.55861111002777619° пн. ш. 31.52777778002777964° сх. д. / 46.55861111002777619; 31.52777778002777964

Кінбу́рнська коса́ — піщана коса, розташована в Миколаївському районі Миколаївської області за 4,0-7,5 км від Очакова. Ця коса є продовженням Кінбурнського півострова та частково відділяє Чорне море від Дніпровсько-Бузького лиману. Територія коси належить до Чорноморського біосферного заповідника. Кілька разів була місцем важливих битв, зокрема, битви за Миколаївську область під час повномасштабного вторгнення росіян до України 2022 року.

Географія[ред. | ред. код]

Коса розташована у крайній північно-західній частині Кінбурнського півострова між Чорним морем та Дніпровсько-Бузьким лиманом. Довжина — 8,5 км, ширина у кореневій частині — 3,8 км (Кривульченко, 2016). На півдні України Кінбурнською косою також називають весь Кінбурнський півострів[1], що призводить до плутанини в її описах.

Кінбурнська коса утворена природним комплексом нижньодніпровських пісків[2], які накопичилися в гирлі Дніпра ще з часів останнього зледеніння[3].

Флора і фауна[ред. | ред. код]

Кінбурнська коса восени

Кінбурнська коса — місце масового зростання півників, які цвітуть навесні[2]. Це важлива ланка приморського екокоридору, місце масового пташиного гніздування. На шпилі Кінбурнської коси розміщується багатовидова колонія мартинових. Загальна чисельність гніздового комплексу тут перевищує 1 тис. пар[3].

Природоохоронний статус[ред. | ред. код]

Коса є частиною Чорноморського біосферного заповідника. Регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» був створений там у 1992 році в західній частині Кінбурнського півострова[2]. У 2009 році на його основі утворено національний природний парк «Білобережжя Святослава» (охоплює косу та велику частину решти півострова)[4].

Через російську військову агресію в 2022 році постраждала флора та фауна коси. Шкоди було завдано рухом колісного транспорту, а найбільше — пожежами, що охопили ліси з початку травня[5].

Історія[ред. | ред. код]

З середини XV століття Кінбурнський півострів належав до Кримського ханства, його населяли ногайські племена, що перебували у васальній залежності від кримського хана. Кінбурнський півострів був надійним і зручним військово-стратегічним форпостом для володарювання над гирлом лиману. Тому на косі, навпроти Ячи-Кале (сучасного Очакова), османами була збудована Кінбурнська фортеця[6].

Кінбурнська коса неодноразово ставала місцем протистоянь турків і козаків. Під командуванням Петра Сагайдачного з 1606 по 1616 роки козацькі чайки, здійснювали успішні походи біля гирла лиману[3].

У 1696 році 1740 запорожців під командуванням кошового отамана Якова Мороза, загін Ореста Чалого, повертаючись після досить успішного набігу на Гезлев, були перехоплені турецьким флотом та змушені висадитись на Кінбурнську косу. Там вони прийняли нерівний бій в урочищі «Кучугури Сагайдачного». Отамана Чалого стратили одразу ж на місці бою, а полонені козаки були відправлені до Очакова для подальшого обміну[6].

Незважаючи на майже постійну ворожнечу, півострів пізніше був вольницею козаків, де вони заготовляли сіль, ловили рибу, займались мисливством. Після руйнування Запорозької Січі в 70-ті роки ХVIII століття та створення Нової Січі на просторах Олешківських пісків, Кінбурнський півострів набув статусу самостійної адміністративно-територіальної одиниці, яка називалася Прогнойською паланкою[6].

У 1737 році Кінбурнську фортецю тимчасово захопили війська Російської імперії під командуванням фельдмаршала Бургарда-Крістофа Мініха). Після підписання Кючук-Кайнарджийського мирного договору в 1774 році, османи назавжди передали Кінбурн Російській імперії. Але вже в серпні 1787 року султан Селім III порушив умови договору та оголосив Росії війну. Російський генерал-аншеф Олександр Суворов 1 жовтня 1787 року відбив турецький десант в 4 тис. бійців на косу. Протягом червня 1788 року відбулось декілька морських битв росіян з османами, що були виграні завдяки допомозі героя війни за незалежність США Поля Джонса, який розташував на косі артилерійську батарею з 12 гармат. У битві був поранений і згодом унаслідок цього помер отаман Сидір Білий[6].

У жовтні 1855 під час Кримської війни фортеця була суттєво пошкоджена артилерійським вогнем англо-французького флоту, з того часу її не відновлювали і як військовий об'єкт не використовували. Пізніше за умовами Паризької мирної угоди фортеця була розібрана і з її матеріалів був насипаний штучний острів Батарейний (нині Первомайський, Майський) на вході до Дніпровсько-Бузького лиману[6].

Після Першої світової війни, в березні 1919 року, війська колишньої Антанти, покинувши Очаків, перебазувалися на Кінбурнську косу. В 1920 косу окупували війська російського «білого» воєначальника Петра Врангеля[6].

У Другу світову війну, в 1941 році, майже 1000 радянських солдатів і ще 600 поранених, під прикриттям батарей острову Майський, есмінця «Незаможник» та канонерки «Червоний Аджаристан» перейшли на другу лінію оборони на Кінбурнській косі. Потім півострів окупували німецькі та румунські війська. 3-5 грудня 1943 року 70-й і 71-й гвардійські полки Другої Ударної Армії відвоювали косу[6].

Під час російсько-української війни, в березні 2022 року, російські війська окупували косу, щоб заблокувати рух із портів Херсона й Миколаєва, та вели обстріли Очакова[7]. В ході контрнаступу ЗСУ в листопаді 2022 року Кінбурнська коса лишилася єдиною окупованою росіянами частиною Миколаївської області[8][9].

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кінбурнська коса — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Процитовано 18 листопада 2022. 
  2. а б в РЛП "Кінбурнська коса" » Про нас. web.archive.org. 4 листопада 2012. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 18 листопада 2022. 
  3. а б в Національний природний парк «Білобережжя Святослава». discovermykolaiv.com.ua (рос.). Процитовано 18 листопада 2022. 
  4. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА № 1056/2009 |. www.belosvyat.com.ua. Процитовано 18 листопада 2022. 
  5. Екологічна катастрофа на Миколаївщині внаслідок ракетного обстрілу - mykolaiv.name (укр.). 22 серпня 2022. Процитовано 26 серпня 2022. 
  6. а б в г д е ж Давиденко, В. М.; Чаус, В. Б. (2018). Кінбурнський півострів, Кінбурнська коса, Білобережжя…. ЧНУ ім. Петра Могили. с. 16–25. 
  7. Бойко, Олександра (15 листопада 2022). Олешки та Кінбурнська коса не звільнені — оперативне командування "Південь". Суспільне | Новини (укр.). Процитовано 18 листопада 2022. 
  8. ЗСУ вдарили по окупантах на лівому березі Дніпра і в районі Кінбурнської коси. www.unian.ua (укр.). Процитовано 18 листопада 2022. 
  9. Що відбувається на Кінбурнській косі: відповідь Гуменюк. РБК-Украина (укр.). Процитовано 29 листопада 2022. 

Література[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]