Кінематограф Білорусі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Кінематограф Білорусі — один з видів художньої творчості в Республіці Білорусь.

Кінематограф Європи
Кінематограф Австрії
Кінематограф Азербайджану
Кінематограф Албанії
Кінематограф Бельгії
Кінематограф Білорусі
Кінематограф Болгарії
Кінематограф Боснії і Герцеговини
Кінематограф Великої Британії
Кінематограф Вірменії
Кінематограф Грузії
Кінематограф Данії
Кінематограф Естонії
Кінематограф Греції
Кінематограф Ірландії
Кінематограф Ісландії
Кінематограф Іспанії
Кінематограф Італії
Кінематограф Кіпру
Кінематограф Латвії
Кінематограф Литви
Кінематограф Люксембургу
Кінематограф Македонії
Кінематограф Нідерландів
Кінематограф Норвегії
Кінематограф Німеччини
Кінематограф Польщі
Кінематограф Португалії
Кінематограф Радянського Союзу
Кінематограф Росії
Кінематограф Російської Імперії
Кінематограф Румунії
Кінематограф Сербії
Кінематограф Словаччини
Кінематограф Словенії
Кінематограф Туреччини
Кінематограф Угорщини
Кінематограф України
Кінематограф Фарерських островів
Кінематограф Фінляндії
Кінематограф Франції
Кінематограф Хорватії
Кінематограф Чехії
Кінематограф Чорногорії
Кінематограф Швеції
Кінематограф Швейцарії
Кінематограф Югославії

Кінематограф тоталітарної епохи[ред.ред. код]

Демонструвати кінофільми на території Білорусі почали вже наприкінці XIX ст. Проте перші кінофільми білоруського виробництва з'явилися вже коли Білорусь входила в СРСР, отже, фактично із самого початку кінематограф був залежним від тоталітарного устрою.

1920-ті роки. БілДержКіно[ред.ред. код]

Докладніше: Білорусьфільм

Кінематограф Білорусі бере свій початок у 1924 році, коли було створено «Білорусьфільм» — Державне управління по справам кінематографії. Перші хронікальні плівки було створені в 1925 році на першотравневій демонстрації оператором М. Леонтьєвим.

Першим художнім фільмом є режисера Юрій Тарича (18851967). Основною сюжету є повість Михася Чарота «Свинопас». У героїко-пригодницькому жанрі режисер розповідає про партизанську боротьбу білорусів у період Громадянської війни. У головній ролі знявся непрофесійний актор Л. Данілов. Кінофільм відзначається типовою білоруською атмосферою, пейзажем, побутом.

Фільм «До завтра» (1929) розповідає про розділ Білорусі. Події відбуваються на території Західної Білорусі в першій білоруській гімназії. Персонажі чітко поділяються на два табори — цинічних поляків й добрих, відданих учнів гімназії. Молоді герої ведуть підпільну агітацію. Твори Тарича значно вплинули на подальший розвиток Білоруського кіно.

У 1928 було створено картину «Кастусь Калиновський» В. Гардіна.

1930-ті роки[ред.ред. код]

Як і в кінематографі інших країн, в Білорусі 1930-х рр. з'являються перші звукові фільми, режисери засвоюють звукозорову образність. Зміст фільмів заідеологізовано, що характерно для всіх республік СРСР.

У 1930 р. Ю. Тарич створив першу звукову кінопрограму «Переворот» — використання звуку носило експериментальний характер. У 1932 р. режисер В. Корш-Саблін зняв фільм «Перший взвод». У ньому звук вперше виступив художнім елементом. Музику для кінофільму створював І. Дунаєвський, що активно використовував мелодії білоруських народних і солдатських пісень.

Режисер А. Файнціммер, письменник Ю. Тінянов й композитор С. прокофьєв на початку 1930-х років працювали над кінофільмом «Поручик Кіже». Для роботи характерні гротескова стилістика, сатиричність. Проте керівництво білоруської кіностудія розкритикувало кінофільм за формалізм.

У 1933 році Е. Аршанський створив кінофільм про долю людини в епоху «великого перелому» — «Двічі народжений». Головну роль виконав актор В. Крилович.

Визнання глядача знайшла кіноплівка «Шукачі щастя» В. Корш-Сабліна, 1936.

У ці роки були створені перші фільми для дітей — режисери Ю. Вінокуров, Г. Кроль; І. Бахар, Л. Молчанов «Поліські робінзони», 1934.

Кіностудія «Радянська Білорусь» до 1939 року існувала на території ленінградської студії, тому фільми виробництва цієї студії втрачали білоруський колорит.

1941-1945-й роки. Воєнний час[ред.ред. код]

У роки німецько-радянської війни білоруські кінодокументалісти брали участь у зйомках фільмів «Розгром німецьких військ під Москвою», «День війни», «Народні месники», «Бій за Вітебськ», «Мінськ наш», «Бобруйський казан». Оператори кінохроніки (Мойсей Беров, І. Вайнеровіч, Володимир Цитрон і Володимир Цеслюк) у складі Центральної студії документальних фільмів знімали фронтові репортажі. Партизанську кінолітопис створили оператори Мінської студії кінохроніки та інших студій країни: Микола Биков, Є. Комаров, Оттілія Рейзман, Марія Сухова, Семен Школьніков та інші.

Організована в Алма-Аті на базі Центральної об'єднаної кіностудії група творчих працівників білоруського кіно створила альманах «Білоруський кінозбірник» (Володимир Корш-Саблін і Юрій Таріч). У 1942—1944 роках група білоруських кінодіячів на базі Центральної студії документальних фільмів випускала кіножурнал «Радянська Білорусь», в 1944 зняла повнометражний документальний фільм «Звільнення Радянської Білорусі» (Володимир Корш-Саблін і Микола Садкович) і фільм-концерт «Живи, рідна Білорусь!» (Володимир Корш-Саблін і Микола Садкович)

1945-1950-ті роки. Повоєнні роки. Білорусьфільм[ред.ред. код]

В 1945 кіностудія художніх фільмів «Радянська Білорусь» відновила свою діяльність. В 1946 її перейменували в «Білорусьфільм».

Перші роки після війни здебільшого випускалися документальні фільми та кіножурнали.

У першій половині 50-х років екранізуються театральні постановки.

1960-ті[ред.ред. код]

У 1960 році було побудовано нову будівлю студії, де почали роботу три творчі об'єднання: художніх фільмів, документальних «Літопис» та телевізійних «Телефільм», майстерня мультиплікаційних фільмів. У 1961—1968 роках існувала Мінська студія науково-популярних і хронікально-документальних фільмів. У 1962 році засновано Союз кінематографістів БРСР.

З початку 1960-х років значна увага приділяється як історичним фільмам: «Червоне листя» (Володимир Корш-Саблін, 1958), «Москва — Генуя» (Олексій Спешнев за участю Володимира Корш-Сабліна і Павла Арманда, 1964), «Я, Франциск Скорина…» (Борис Степанов, 1970) і ін., так і фільмам для дітей та юнацтва: «Місто майстрів» (Володимир Бичков, 1965), «Анютіна дорога» (Лев Голуб, 1967), «Ми з Вулканом» (Валентин Перов, 1969).

1970-ті[ред.ред. код]

В 1970-ті роки на «Білорусьфільм» приходять нові режисери зі свіжими поглядами на кінематограф.

Помітні фільми про війну цього періоду: «Батька» (Борис Степанов, 1971), «Полум'я» (Віталій Четвериков, 1974), «Вовча зграя» (Борис Степанов, 1975), «Чорна береза» (Віталій Четвериков, 1977).

У 1976 році до 50-ти річчя виходу фільму «Лісова бувальщина» створений і відкритий Музей історії білоруського кіно.

1980-ті[ред.ред. код]

На початку 1980-х років з'являються такі комедії як «Культпохід в театр» (Валерій Рубінчик, 1982), «Білі роси» (Ігор Добролюбов, 1983).

На телебаченні 80-ті роки були відзначені успіхом багатосерійної телевізійної епопеї «Державний кордон» (Борис Степанов, В'ячеслав Нікіфоров та Геннадій Іванов, 1980—1988), а також двосерійним фільмом «Не покидай» (Леонід Нечаєв, 1989).

Подією 1985 став знятий до 40-річчя Перемоги авторський фільм Елема Клімова за сценарієм Алеся Адамовича «Іди і дивися».

Період незалежності[ред.ред. код]

1990-ті[ред.ред. код]

1990-ті роки відзначаються певним застоєм у творчих та економічних процесах національного кінематографа. Хоча в це десятиліття і випущено понад 60 повнометражних фільмів, однак в умовах соціально-політичних змін більшість з них виявилися незатребуваними прокатними організаціями.

У 1997 році Указом Президента Республіки Білорусь кіностудії «Білорусьфільм» присвоєно статус Національної.

2000-ні[ред.ред. код]

У 2000 році виходить фільм «У серпні 44-го...» (Михайло Пташук). З картиною Михайла Пташука на кіностудію «Білорусьфільм» повернулася її основна тема — німецько-радянської війни. Уже в рік випуску на телеканалі «НТВ» фільм був показаний в рубриці «Класика військового кіно».

Одним з найбільш помітних періодів сучасного етапу розвитку національного кіно став 2007 рік: «Білорусьфільм», за повідомленням БЕЛТА, випустила 7 художніх і 5 анімаційних фільмів. Студія «Літопис» випустила 29 документальних фільмів. За цей рік фільми кіностудії брали участь у тридцяти міжнародних і регіональних кінофестивалях і отримали близько 30 нагород.

Альтернативний кінематограф[ред.ред. код]

Незалежне кіно Білорусі, як художнє або соціальне подія в національному мистецтві, проявляється досить рідко і несистематично.

Деякі критики першим незалежним білоруським фільмом вважають «Випадок з пацаном» (Сергій Лобан, 2000), що отримав Гран-прі на московському фестивалі «Любити кіно». Бюджет зйомок становив еквівалент 1000 доларів. В основі сюжету — історія молодої людини, яка поступово приходить до висновку, що «найкращі варіанти життєвого шляху в Білорусі — співпраця з КДБ або опозицією, що фінансується з західних джерел» (у редакції газети «Московський комсомолець»).

Можна відзначити спірний фільм «Окупація. Містерії» (Андрій Кудіненко, 2004), представлений на МКФ в 2004 році і 40-му фестивалі в Карлових Варах. Погляд режисера на події в західній Білорусі часів війни відрізняється від сформованої культурної традиції героїзації партизанської боротьби народу з окупантами. Перегляд історії заздалегідь виключає позитивний прийом фільму більшістю глядачів країн колишнього СРСР. Режисер так описує свою позицію: «Тема окупації для Білорусі — основна тема її існування, тому що наша країна завжди була під окупацією — польська окупація, російська, німецька, французька … Все білоруси — партизани, і тема партизан і війни — це свята для Білорусі тема». Білорусь відкликала у картини прокатне посвідчення, а оглядач «Російської газети» висловився, що «фотокадри з фільму виглядають як типова розлога журавлина з оперетковими партизанами і жаркими постільними сценами».

Джерела[ред.ред. код]

  • Агафонова Н. А. Искусство кино: этапы, стили, мастера: пособие для студентов вузов // Мн.: Тесей, 2005. — 192 с. (рос.)