Кінематограф Фінляндії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Кінематограф Фінляндії (фін. Suomalainen elokuva, швед. Film i Finland) — кіно-, анімаційна та кінодокументальная індустрія в Фінляндії.

Історія[ред. | ред. код]

Має довгу історію, початок якої було покладено першим публічним показом, який відбувся в країні в 1896 році. Тоді брати Люм'єр почали показувати фільми в Гельсінкі. До кінця XIX століття знайомство з кінематографом відбулося у всіх куточках країни, і, природно, з'явилася потреба у вітчизняному кіновиробництві. Знадобилося більше десяти років, перш ніж перший фінський фільм «Самогонники» (фін. Таємні самогонники) був знятий і показаний в 1907 році. Після цих перших кроків розвиток фінського кінематографа значно сповільнилося. Після 1907 було два періоди (1909—1911 та 1917—1918), коли фінські фільми взагалі не проводилися. Почасти це було викликано внутрішньою політичною ситуацією (Фінляндія тоді входила до складу Російської імперії), а частково — впливом зовнішньополітичних факторів.

У 1917 Фінляндя стала Незалежною країною, а в 1918 году в країні Почаїв важка Громадянська війна. Фінська кіноіндустрія відродилася лишь в 1930-х роках, і за десять років перетворилась в масштабну фабрику розваг. У листопаді +1939 году Друг світова війна знову практично зупинено розвиток фінськой КІО, прот в ході воєн весь-таки вийшла кільку фільмів, Які пізніше стали класикою. ЦІ фільми, например, «Вальс бродяги» (фіно Kulkurin valssi, 1941.) І серій фільми про сімей Суомінена: «Сіміе Суомінени» (. Фін Suomisen perhe, 1941); «Віверт Оллі Суомінена», Фін. Suomisen Ollin tempaus, 1942; «ХУДОЖНИКИ Суомінена», Фін. Suomisen taiteilijat, 1943; «Оллі Суомінен закохується» (фін Suomisen Оллі rakastuu, 1944 г.); «Оллі Суомінен віклікає подивуватися» (фін Suomisen Оллі yllättää, 1945.); «Знову ми зустрічаегося з батьківщина Суомінени» (фіно. Таас tapaamme Suomisen perheen, 1959). Більшість фільмів воєнних років належали комедійному и романтичному жанру. Найвідоміші актори того годину БУВ Таун Пал и Анс Іконен, Які Тримай на гребінь успій до кіняя 1950-х рок. Найзнаменітішій фільм ставши кінокартіна режисер Едвіні Лайне «Невідоміі солдати» (фініте. Tuntematon sotilas, 1955), поставлення за однойменнім роман Вяйн Лінній. «Невідоміі солдати» до цього піра є найпопулярнішего фільм, что йшов в кінотеатрах Фінляндії. Поступово політична ситуація стабілізувалася, фінське суспільство і його культурне життя почали інтенсивно розвиватися. Виробництво фільмів значно зросла, і кінематограф став важливою частиною життя фінського суспільства. Кульмінація цього розвитку настала незабаром після німого кіно, на рубежі 1940-1950-х років, коли три великі студії стали один за іншим робити фільми і боротися за глядача. У 1950-ті роки міжнародне визнання завоювали кінокартини «Білий олень» (1953, режисер Е. Бломберг), «молочниця Хілья» (1953, режисер Т. Сярккя), «Невідомий солдат» (за романом В. Лінни, 1955, РЕЖИСЕР Е . Лайне), «Іосеппіте з Рюсаранта» (1955, режисер Р. Хельстрёй, в прокаті СРСР — «Сухий закон»), «Червона лінія» (1959, режисер М. каси). У 1952 році засновано Союз кінопрацівників Фінляндії.

Коли в 1960-х роках відбулися суспільні зміни, почасти через нові політичних тенденцій, а почасти через появу нових форм дозвілля, таких як телевізор, привабливість фільмів стала сходити нанівець, практично всі студії були закриті, а фільми придбали виразне політичне звучання або став надто естетичний складним для масового глядача. Поступово промислове виробництво кіно стало вважатися, що минає натурою. У цей період вийшли фільми молодих режисерів — Р. Ярви («Щоденник робочого», 1967, «Бензин в жилах», 1970), М. Курквара («Війна щурів», 1968), М. Нісканен («Вісім смертельних куль», 1972), Е. Ківікоскі («Нескорені брати», 1969, в прокаті СРСР — «Брати», «Постріл на заводі», 1973) і ін. Ряд екранізації здійснені режисер Е. Лайне (за творами В. Лінна — «Тут, під північною зіркою …», 1968, «Аксель і Еліна», 1970, і ін.). Найгірший рік в історії кінематографа Фінляндії стали 1974, коли був зняті тільки дві нові кінокартини. Деякі режисери були проти такого перебігу подій і продовжував знімати кіно для широкого глядача, відкритий для суворої критики, проте користувався широкий успіху. Один з таких режисерів — Пертті Пасанен. Для нього виробництво фільмів було частиною способу життя. Він знімав дуже швидко і працював з постійним акторським і творчим колективом.

Положення кінематографа в 1980-х років було нестабільним. З одного боку, саме в цей час фінські фільми досягли міжнародного успіху. Ренні Харлін почав голлівудську кар'єру і став режисером великих кінопроектів. Брати Каурісмякі також домоглися міжнародного визнання. Кінокартини Акі Каурісмякі завоювали особливу популярність у Франції і Німеччині, а його фільми були відзначені нагородами багатьох кінофестивалів: наприклад, на Каннському кінофестивалі фільм «Людина без минулого» (. Фін Міс vailla menneisyyttä, 2002) отримав Гран-прі і став, ймовірно, самим визнаний фінський фільм. У 1980-і роки кіновиробництво було досить активним, але середні показники популярності фільмів були не на висоті.

Сучасне положення[ред. | ред. код]

Інтерес до фінським фільмів відродився тільки в 1990-і роки, частково під впливом нового покоління кінематографістів, які привнесли нові ідеї, почасти тому, що комерційні кінопроекти почали отримувати підтримку з боку урядових фондів. У 2000-ті роки деякі фільми і режисери домоглися міжнародного успіху, і багато фільмів отримали хороші відгуки глядачів і критиків. Сьогодні щорічно проводиться близько 15-20 фінських повнометражних художніх фільмів, а фінський кінематограф освоює нові форми під впливом таких жанрів, як бойовик і уся. У 2014 році короткометражний фільм «Невже мені доведеться все робити самій?» Фінського режисера СЕЛМА Вілхунен був номінований на премію Оскар.