Кінотеатр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кінотеатр «Київ» по вул. Велика Васильківська, 19, Київ
Кінотеатр «Одеон» у середмісті Лондона — звичне місце показу світових і британських кінопрем'єр; на фото — триває демонстрація 21-ї стрічки Бондіани «Казино Рояль», 2006
Кінотеатр в Австралії
Театр Бергоньє, Київ, фото 1890–1910 рр.

Кінотеа́тр — приміщення для публічного показу і перегляду кінофільмів.

Історія[ред. | ред. код]

Розвиток кінотеатрів у світі[ред. | ред. код]

Першим кінотеатром США, призначеним винятково для показу кінофільмів вважається Vitascope Hall у Новому Орлеані. Загалом же перші кінотеатри почали з'являтися наприкінці 1900-х рр. Вони майже не відрізнялися від залів для зібрань або концертів (у Харкові кінотеатри Дмитра Харитонова «Аполло» 1907, «Весь світ» 1907, «Модерн» 1907, арх. М. Диканський, «Мішель», «Помпей» та «Ампір» 1913, арх. А. І. Горохів; кінотеатр на Ноллендорфплац у Берліні, 1910, архітектор О. Кауфман; «Художній» у Москві, 1910 р., архітектор Ф. О. Шехтель, і ін.) У 20-ті рр. будувалися різноманітні за архітектурою кінотеатри (неокласичні, у дусі бароко, готики й ін.), із традиційним театральним плануванням і пишним декором в інтер'єрі («Капитоль» у Берліні, 1925, архітектор Х. Пельциг), і строго функціональні, що відрізняються максимальною зручністю розташування місць у залі для глядачів («Універсум» у Берліні, 1928, архітектор Э. Мендельзон; «Ударник» у Москві, 1928-31, архітектор Б. М. Йофан). З'явилися так звані суперкіно (на 4000-5000 глядачів), із широким застосуванням металевих конструкцій, що давали можливість перекриття більших прольотів (у Стамфорд-Хилле, Велика Британія, 1928, і ін.). З 1934 у Західній Європі будувалися будинки менших розмірів (1200–2200 глядачів), зі спрощеними архітектурними формами та затишними інтер'єрами («Палас» у Чатемі, Велика Британія, 1934).

В 1950-60-ті рр. з'явилися кінотеатри спеціальних видів кінематографа — стереокіно (з об'ємним зображенням), кругова кінопанорама. Широке поширення отримують великі кіноконцертні зали на 2500-4000 місць універсального призначення, технічне встаткування й акустика яких забезпечують постановку більших концертних програм і показ всіх видів фільмів (звичайних, широкоекранних і широкоформатних).

Найбільшою мережею кінотеатрів у Великій Британії і однією з найбільших у Європі є «Одеон».

Київ і Україна[ред. | ред. код]

Демонстрування кінематографу (сінематографії) в Києві почалося з 1897 року у приміщенні Бергоньє театру. Наприкінці XIX ст. з'явилися перші стаціонарні «ілюзіони» — кінотеатри Шанцера, «Корсо», «Експрес», розташовані на Хрещатику.

Найдавнішим кінотеатром у Києві вважається кінотеатр «Жовтень», побудований у 192930 рр. архітектором Валеріаном Риковим за проектом архітектора Троцького. Відкриття відбулося 8 листопада 1930 р. Кутова будівля у стилі конструктивізму має кінозал на 800 місць і концертний зал. У 1955 р. кінотеатр переобладнаний для показу широкоформатних фільмів.

Особливо бурхливим був розвиток і кінематографу (як одного з видів мистецької пропаганди), і широкої мережі кінотеатрів і кіноустановок у СРСР, причому вона охопила практичну більшість населених пунктів, включаючи селища та села (зазвичай у клубах, будинках культури була своя кіноустановка). Так, у селах України загалом існувало 25 тисяч кінозалів. Масове згортання кіномережі, особливо на селі розпочалося ще наприкінці 1980-х, і особливо посилилося у економічно важкі 1990-ті. В результаті повального закриття кінотеатрів, перепрофілювання закладів чи приміщень колишніх кінотеатрів, а нерідко й занедбання й руйнації останніх, мережа кінотеатрів в Україні різко скоротилася (в рази), а у сільській місцевості їх просто не лишилося. Чинником, який остаточно зруйнував національну кіномережу стала потреба переобладнання кінотеатрів до сучасних технічних вимог і головне — необхідність показу винятково ліцензійного кіно. Тому, коли від 2000-х років у містах-мільонниках, в першу чергу столиці Києві, а також Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Харкові, а також у великих містах, зокрема обцентрах (Львів, Хмельницький, Чернівці тощо) знайшлися інвестори, які викупили старі кінотеатри з метою їх подальшого перезапуску, переобладнання й обернення на вдалий комерційний продукт, а подеколи навіть почали будувати нові кінтеатри, відкривати кінозали у великих торговельних центрах, з'явились перші національні мережі кінотеатрів, а потому й об'єкти міжнародних мереж, у решті країни, і зокрема, в малих містах, райцентрах кінотеатри, як і раніше, масово закривалися. Так, на Чернігівщині у 2-му і 3-му містах області — Ніжині та Прилуках не залишилося жодного кінотеатру. У теперішній час (2010) у співпраці голландської компанії IDS та кіностудії ім. Довженка висунутий оригінальний і доволі амбітний інноваційний проект щодо відновлення кінозалів у сільській місцевості України — запропоновано створити велику національну мережу проекторних кінозалів на базі сілсььких клубів, які не отримуватимуть ліцензії Dolby й показиватимуть фільми категорії E, де менші вимоги, ніж у категорії D[1].

IMAX[ред. | ред. код]

Докладніше: IMAX

Формат фільмів і кінотеатрів, що забезпечує краще зображення порівняно зі звичайними. Для відтворення кінофільмів використовується збільшений екран, а також спеціальні проектори. Технологія розроблена і запатентована канадською компанією IMAX. Також кінотеатр дозволяє переглядати фільми в 3D форматі, для чого потрібно використовувати спеціальні окуляри.

Перший в Україні IMAX-кінотеатр було відкрито 20 вересня 2008 в м. Києві.

Онлайн-кінотеатри[ред. | ред. код]

Див. також. Категорія:Кіносайти

З 2011 в Україні працює легальний онлайн-кінотеатр «Megogo.net».

Виноски[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]