Кінь Пржевальського

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Кінь Пржевальского)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кінь Пржевальського
Warsaw ZOO - Equus Przewalskii.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Ряд: Конеподібні (Perissodactyla)
Родина: Коневі (Equidae)
Рід: Кінь (Equus)
Вид: Кінь Пржевальського
Біноміальна назва
Equus ferus przewalskii
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Equus przewalskii
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Equus ferus przewalskii
ITIS logo.svg ITIS: 926239
IUCN logo.svg МСОП: 7961
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9798

Кінь Пржева́льського (Equus ferus przewalskii) — підвид дикого коня, що донедавна розглядався як самостійний вид Equus przewalskii. Названий на честь свого першовідкривача — мандрівника Миколи Пржевальського. У XX столітті був винищений у природному середовищі, але зберігся в зоопарках, після чого відбулася його реінтродукція у природу. Наразі це єдиний вид власне диких коней, що існує на волі, а також єдиний представник ряду Конеподібних у дикій фауні України (акліматизовані табуни у Чорнобильській зоні відчуження).

Таксономія[ред. | ред. код]

Ця форма коней є найближчим диким родичем свійського коня, з яким його останнім часом об'єднують в один вид Equus caballus sensu lato. У Монголії цей вид називають «тахі».

Відрізняється від останнього генетично і має 66 хромосом, замість 64. Власне це і є східний підвид диких коней, західний підвид якого — тарпан, очевидно, був пращуром свійських коней. Оскільки тарпанів було винищено до кінця XIX століття, то зараз кінь Пржевальського — це єдиний наявний вид диких коней.

Історія досліджень в природі[ред. | ред. код]

Уже на час відкриття цього виду диких коней у 1879 році російським мандрівником Миколою Пржевальським його чисельність була досить невисокою. Більша частина місць існування цього виду диких коней розташована в регіоні інтенсивного конярства, що стрімко розвивалось. Коні Пржевальського не витримували конкуренції з боку домашніх табунів і поступово зникли з більшої частини свого ареалу.

У минулому коні Пржевальського населяли відкриті степи та напівпустелі, тримаючись невеликими табунами в 5-15 голів. На чолі такого табуна завжди стояв дорослий жеребець, що активно його захищав та мав виключне право паруватись зі своїми кобилами. Якщо інший дорослий жеребець намагався збити собі табун, між ним і ватажком табуна спалахував жорстокий двобій. Хто перемагав, той і керував табуном.

Морфологічні ознаки[ред. | ред. код]

Ріпиця коня Пржевальського

Довжина тіла — 200—250 см, висота у холці — 124—153 см, вага — 230—350 кг. Коні Пржевальського мають одну з найдревніших особливостей забарвлення коней — саврасу масть, що характеризується пастельними відтінками гнідо-саврасої масті з характерною темною смугою («ременем») уздовж спини, також помітні освітлені ділянки шерсті — так звана «підласість» коней. Кінцівки темні (особливо у гібридних форм), часто помітні смуги на ногах («зебра»), грива коротка, стояча, чуб вкорочений, хвіст при основі (тобто ріпиця) без довгого волосся.

Спосіб життя[ред. | ред. код]

У дикій природі основними ворогами коня Пржевальського були вовки. Тривалість життя 15-18 років.

Харчування[ред. | ред. код]

Харчуються коні Пржевальського виключно трав'яною рослинністю, та регулярно відвідують водопої, особливо в посушливу пору року. Кінь Пржевальського може задовольнитися мінімумом їжі та витримує крайні перепади спеки та холоду.

Розмноження[ред. | ред. код]

Після вагітності, тривалістю 12 місяців, кобила народжує одне лоша, яке одразу встає на ноги та слідує за матір'ю. Кобили можуть залишатися в материнському табуні все своє життя, водночас молоді жеребці залишають табун у віці 2-2,5 років.

Охорона[ред. | ред. код]

6 серпня 2020 року народився Курт — перший у світі успішно клонований кінь Пржевальського. Його клонували з генів жеребця, які кріоконсервували 1980 року в зоопарку SDZG.[1][2]

Україна[ред. | ред. код]

В Україні коней Пржевальського розводять у заповіднику Асканія-Нова. Також існує дика популяція в Чорнобильській зоні відчуження.

Асканія-Нова[ред. | ред. код]

Власне саме завдяки створеній свого часу в Асканії-Новій популяції кінь Пржевальського вцілів як вид, позаяк у природі він зник у 60-х роках XX століття.

1899 року Фрідріх Фальц-Фейн замовив відловити в степах Монголії для свого зоопарку в Асканії-Новій кількох лошат дикого коня. Саме звідси ці тварини потрапили до Європи, а потім і до інших країн світу. Дикі коні успішно розмножувалися — до 1940 року народилося 40 лошат. Але раптом зросла смертність лошат у перший рік життя (32 %) і зменшувалася тривалість життя дорослих тварин (у середньому 8,2 роки). Поступово популяція згасала. До 1941 року в зоопарку залишилося 7 коней, з них лише дві кобили. Під час війни коней Пржевальського зовсім було втрачено. Їх не було в асканійському зоопарку до 1948 року. А 31 травня 1948 року в Асканію-Нову привезли з Московського зоопарку чистокровного жеребця цього виду на кличку Орлик. Народився він у Німеччині 1943 року. Цього жеребця спершу використовували для гібридного розплоду коня Пржевальського. У 1957 році до зоопарку прибула чистокровна кобила цього виду Орлиця ІІІ. Вона теж народилася 1943 року, але в степах Монголії. Її було спочатку подаровано Ворошилову, який передав Орлицю до Московського зоопарку, а звідти кобила потрапила в Асканію-Нову. Після цього в Україні розпочався племінний розплід чистокровних коней Пржевальського. 1960 року від Орлика й Орлиці з'явилося перше лоша.[джерело?]

Згодом сюди надійшло ще кілька коней Пржевальського: дві кобили з Праги і жеребець, та дві кобили із США. До 1998 року Асканія-Нова вже мала 352 живих лошат. Нині тут утримуються 93 голови коней Пржевальського, що становить близько 7 % світової популяції.

Чорнобильська зона відчуження[ред. | ред. код]

Коней у зону відчуження Чорнобильської АЕС завозили в декілька прийомів. У 1998—1999 році до зони завезли 31 коня Пржевальського — 3 жеребця із зоологічного куточка Лозівського конезаводу (травень 1998) та 10 жеребців і 18 кобил із заповідника Асканія-Нова (з липня 1998 по жовтень 1999 років). У 2004 році було завезено ще 13 коней з міських зоопарків — 3 особини з київського зоопарку та 10 особин з одеського зоопарку. Тварин з зоопарків було випущено без акліматизації внаслідок чого вони загинули, не давши потомства. При перевезенні і акліматизації загинув 21 кінь, залишилось 23 особини (2 жеребця і 15 кобил) які й дали початок популяції в регіоні зони відчуження.[3][4] Згідно з останнім переписом, який науковці провели у 2018 році[5], популяція зони складає близько 150 коней (станом на 2005 рік їх було приблизно 75). Популяція поділена на 13 табунів, 6 груп жеребців і кілька поодиноких осіб. У 2018 році у зоні було народжено близько 22 лошат. Науковці помітили зміни у поведінці коней. Степні тварини надають перевагу проживанню у лісних масивах, в тому числі у Рудому лісі та у зруйнованих спорудах. Кінь Пржевальського є стійким до місцевих хижаків, частина популяції перейшла на територію Білорусі[6]. Пожежі 2020 року в Чорнобилі серйозно вплинули на деякі місця, які використовували коні в зоні відчуження.

Зоопарки[ред. | ред. код]

Значна частина коней, які зараз живуть, розкидані зоопарками світу.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Przewalski's Horse Project | Revive & Restore (en-US). Процитовано 2020-09-09. (англ.)
  2. У США клонували померлого 22 роки тому коня Пржевальського. Погляд. 9 September 2020. Процитовано 11 September 2020. 
  3. http://chornobyl.in.ua - Демографічні показники популяції коней Пржевальського в Зоні відчуження Чорнобильської АЕС
  4. Проблеми Чорнобильської зони відчуження (Науково-технічний збірник) Випуск 18 — Позвоночные животные Чернобыльской зоны (Чернобыльского радиационно-экологического биосферного заповедника), включенные в Красную книгу Украины (2009 год) С. П. Гащак (Архів номерів)
  5. PRZEWALSKI'S HORSE IN THE CHORNOBYL EXCLUSION ZONE AFTER 20 YEARS OF INTRODUCTION (англ.)
  6. Дмирто Сидоров (26.04.2018). Заповедный Чернобыль: вместо человека – легенды о чупакабре, «черные» волки и лошади из Монголии. economics.unian.net (ru). 

Джерела[ред. | ред. код]