Кіорл (король Мерсії)
| Кіорл давн-англ. Cearl | ||
| ||
|---|---|---|
| 606 — близько 626 | ||
| Попередник: | Пібба | |
| Наступник: | Пенда | |
| Народження: | ? | |
| Смерть: | 626 | |
| Батько: | Кінемунд (?) | |
| Діти: | Квенбурга | |
Кіорл (давн-англ. Cearl; помер близько 626[1]) — король Мерсії (606 — около 626). Ймовірно, син Кінемунда та внук Креоди[1]. Він був першим мерсійським королем, згаданим Бедою Преподобним у його "Церковній історії народу англів".
Походження Кіорла невідоме. Він не входить до мерсійської королівської генеалогії;[2] англійський історик XII століття Генріх Хантінгдонський вказує на Кіорла як наступника Пібби на престолі Мерсії, зауважуючи при цьому, що Кіорл не був його сином, а лише родичем по бічній ліній.[3]
Беда згадує Кіорла лише мимохідь, як тестя Едвіна Святого, майбутнього короля Нортумбрії. Згідно з Бедою, Едвін одружився з Квенбургою, донькою "Кіорла, короля Мерсії", у якого він переховувався під час вигнання. У шлюбі подружжя народило двох синів, Осфріта та Едфріта.[4] Історики розглядають шлюб доньки Кіорла як доказ його незалежності від тодішнього короля Нортумбрії Етельфріта, позаяк Едвін вів боротьбу з Етельфрітом і відповідно Кіорл не дав би згоди на одруження доньки з ворогом свого сюзерена.[5] Хоча "Історія бриттів" Неннія містить відомості про те, що не Кіорл, а його наступник Пенда зумів вибороти незалежність Мерсії від Нортумбрії. Можливо Кіорл став політично залежним від Етельфріта лише через деякий час після укладення шлюбу Квенбурги з Едвіном. Історик Д.П. Кірбі висунув припущення, згідно з яким, Кіорл спромігся одружити свою доньку з Едвіном саме завдяки протекції могутнього короля Східної Англії Редвальда. На думку Кірбі, подальша втеча Едвіна в землі східних англів була зумовлена спробами Етельфріта посягнути на владу Кіорла та його спадкоємців у Мерсії.[6]
Вважається, що авторитет Кіорла як короля зазнав удару після поразки в битві при Честері близько 616 року. Якраз в цей час на арену боротьби за владу в Мерсії вступає Пенда, що ймовірно був двоюрідним братом Кіорла та сином Пібби. Можливо саме після згаданої битви Кіорл втратив суверенну та неподільну владу над Мерсією і лише з приходом Пенди вдалося відновити повну незалежність королівства.[7]
Залишається невідомим, чи правив Кіорл аж до того часу, коли Пенда сів на престол (якщо вірити Англосаксонському часопису, то це сталося у 626 році). Також не з'ясовано в яких стосунках були Кіорл та Пенда між собою, і чи були взагалі. Той факт, що Кіорл одружив свою доньку з Едвіном може слугувати свідченням ворожнечі між ним та Пендою, оскільки пізніше Пенда протистояв Едвіну та здобув перемогу над ним у союзі з королем Гвінеду Кадваллоном ап Кадваном.[8]
Ще одним опосередкованим доказом неприязних династичних взаємовідносин між Кіорлом та Пендою є, зокрема, страта останнім Едфріта — сина Едвіна та Квенбурги, і, відповідно, внука Кіорла. Хоча мотиви Пенди, що спонукали його до страти Едфріта також піддаються сумніву істориками. Деякі з них розглядають вбивство нащадка Кіорла як наслідок тиску на Пенду з боку короля Нортумбрії Освальда, владі якого загрожував Едфріт. Ймовірно також, що Пенда вирішив позбавитися від Едфріта з метою зміцнення власних претензій на мерсійський престол.[9]
Близько 626 року Кіорл помер і трон успадкував Пенда[1].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в England, Anglo-Saxon & Danish kings. Архів оригіналу за 11 лютого 2012. Процитовано 5 квітня 2022.
- ↑ Англосаксонський часопис до 626 року, де наводиться родовід Пенди.
- ↑ Henry of Huntingdon, Historia Anglorum, переклад Діани Грінвей (1997), Книга II, глава 27 (с. 111).(англ.)
- ↑ Bede, Historia ecclesiastica gentis Anglorum Book II, Chapter XIV. [Архівовано 13 травня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Nicholas Brooks, "The Formation of the Mercian Kingdom", in S. Bassett, The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms (1989), page 166; Frank Stenton, Anglo-Saxon England (1943), third edition (1971), reissued paperback (Oxford University Press, 1998), pages 38–39; see also N.J. Higham, An English empire: Bede and the early Anglo-Saxon kings (1995), pp. 143–151.
- ↑ D. P. Kirby, The Earliest English Kings (1991), revised edition (2000), pages 55 and 61.
- ↑ Higham, N. J., King Cearl, the Battle of Chester and the origins of the Mercian "Overkingship" Midland History (1992), pages 1-15
- ↑ Ann Williams, Alfred P. Smyth, and D. P. Kirby, A Biographical Dictionary of Dark Age Britain (1991), page 74.
- ↑ Michelle Ziegler, "The Politics of Exile in Early Northumbria [Архівовано 16 липня 2012 у Archive.is]", The Heroic Age, Issue 2, Autumn/Winter 1999.
Посилання[ред. | ред. код]
- [1] (рос.)
Джерела[ред. | ред. код]
(англ.)
- Steven Basset (Hrsg.): The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms, Leicester University Press, Leicester 1989, ISBN 0-7185-1317-7.
- Nicholas Brooks: "The Formation of the Mercian Kingdom" in: Steven Basset (Hrsg.): The Origins of Anglo-Saxon Kingdoms, Leicester University Press, Leicester 1989, ISBN 0-7185-1317-7.
- Wendy Davies: "Annals and the Origins of Mercia" in Ann Dornier: Mercian Studies. Leicester University Press, Leicester 1977, ISBN 0-7185-1148-4.
- Ann Dornier: Mercian Studies. Leicester University Press, Leicester 1977, ISBN 0-7185-1148-4.
- David Dumville: "The Anglian Collection of Royal Genealogies and Regnal Lists." in: Anglo Saxon England 5 (1976), p. 23-50
- Nicholas J. Higham: The Kingdom of Northumbria. AD 350 - 1100. Sutton, Stroud 1993, ISBN 0-86299-730-5.
- D. P. Kirby: The Earliest English Kings. Unwin Hyman, London 1991, ISBN 0-04-445691-3.
- Frank M. Stenton: Anglo-Saxon England. 3. Aufl., Oxford University Press, Oxford 1971, ISBN 0-19-280139-2.
- Ian W. Walker: Mercia and the Making of England. Sutton, Stroud 2000 ISBN 0-7509-2131-5
- Barbara Yorke: Kings and Kingdoms of Early Anglo-Saxon England. Seaby, London 1990, ISBN 1-85264-027-8.
- Bede's Ecclesiastical History of the English People, B. Colgrave & R.A.B. Mynors (Hrsg.), Clarendon, Oxford 1969, ISBN 0-19-822202-5.
| |||||||||||||||||
