Кір'ят-Ата
| Кір'ят-Ата קִרְיַת אָתָא • كريات آتا • Kiryat Ata | ||||
|---|---|---|---|---|
| ||||
 | ||||
| Основні дані | ||||
| 32°48′ пн. ш. 35°06′ сх. д. / 32.800° пн. ш. 35.100° сх. д.Координати: 32°48′ пн. ш. 35°06′ сх. д. / 32.800° пн. ш. 35.100° сх. д. | ||||
| Країна |
 Ізраїль | |||
| Регіон | Хайфський округ | |||
| Засновано | 1925 | |||
| Перша згадка | 1283 | |||
| Статус міста | місто (з 1969) | |||
| Площа | 16 706 км² | |||
| Населення | 56 635 (2016)[1] | |||
| Висота НРМ | 5 м | |||
| Міста-побратими | Райнікендорф, Шабаць | |||
| Часовий пояс | UTC+2, влітку UTC+3 | |||
| GeoNames | 293845 | |||
| OSM | r1387454 ·R | |||
| Поштові індекси | 16706 | |||
| Міська влада | ||||
| Мер міста | Яаков Перетц | |||
| Вебсайт | kiryat-ata.org.il | |||
| Мапа | ||||
 | ||||
|
| ||||
|
| ||||
 Кір'ят-Ата у Вікісховищі | ||||
Кір'ят-Ата (івр. קִרְיַת אָתָא — Qiryat Ata, араб. كريات آتا — Kiryāt ʾĀtā) — місто у Хайфському окрузі Ізраїлю, розташоване у 12 км від Хайфи. Одне з міст, що входять до міської агломерації Крайот; також відоме під своєю колишньою назвою Кфар-Ата (івр. כְּפַר עָטָּה).
У результаті археологічних досліджень телю Гірбет-Шарта[en] у північно-східній частині міста було виявлено залишки поселень часів бронзової та залізної доби, елліністичного періоду, Римської і Візантійської імперій та доби Мамелюків.[джерело?] Також було знайдено керамічні вироби Візантійської епохи.[2]
У 1283 році місто вперше згадується як частина володінь хрестоносців згідно з угодою між ними та мамелюцьким султаном Калауном. На той час поселення мало назву Кафрата.[3]
Після входження до Османської імперії у 1517 році Кафрата згадується у дефтері від 1596 року; на той час поселення знаходилося у нохії Акка ліви[en] Сафед. Населення складалося із 15 господарств, у яких проживали лише мусульмани. Вони сплачували податки на пшеницю, ячмінь, фруктові дерева, виторги, кіз та вулики, усього на суму 1508 акче.[4] На мапі, складеній П'єром Жакотеном під час Єгипетської кампанії Наполеона, поселення фігурує під назвою Куфур-Тай (Koufour Tai).[5]
У 1859 році у селищі площею 16 федданів проживало 100 осіб.[6] У 1875 році Віктор Герен[en], який відвідав Куфур-Тай, нарахував у ньому 50 домівок.[7]
У «Дослідженні Західної Палестини», виданому 1881 року Фондом вивчення Палестини[en], Кефр-Етта описане як «невелике поселення з самановими будинками, розташоване на рівнині, з криницею на півночі та оливковим гаєм на сході».[6]
Перепис населення 1887 року свідчив про те, що у Кефр-Етта проживало близько 1285 мешканців, всі з яких були мусульманами.[8]
За переписом населення 1922 року, проведеного урядом Британського мандату, у селі Куфрітта проживало 400 осіб: 7 християн та 393 мусульмани,[9] причому всі християни були православними.[10]
У 1925 році сіоністська організація придбала 10 000 дунамів землі Кефр-Етта у Александра Сурсока, представника родини родини Сурсок[en] з Бейрута. На той час у селі проживали 75 родин.[11]
За даними перепису населення 1931 року у 13 будинках села Куфрітта проживало 4 мусульман та 29 євреїв.[12]
У 1945 році населення села Кефар-Атта (Куфрітта) становило 1690 євреїв, а площа — 6131 дунам згідно з офіційними даними.[13][14]
На 6 дунамах із вищевказаних 6131 вирощувалися цитрусові та банани, на 39 розміщувалися плантації та зрошувані землі, на 1527 — вирощувалися злаки[15]; забудовані території займали площу у 3591 дунам.[16]
На початку ХХ століття землю арабського села Кефр-Етта через посередників із Американської співдружності сіоністів[en] викупила варшавська релігійна організація «Аводат Ізраель»; у 1925 році вона заснувала поселення Кфар-Ата — перше єврейське поселення у долині Звулон, першими мешканцями якого були вихідці із Польщі. Під час Палестинських повстань 1929 року[en] поселення зазнало сильних руйнувань, і багато його мешканців втекли до сусіднього релігійного поселення Кфар-Хасидим (Хасидське село). Рік потому вони повернулись та відновили своє селище.У 1935 році родина Моллер заснувала у селищі текстильну фабрику «Арігей Тоцерет Арцену», скорочено «АТА» (закрита у 1984 році), яка прославила Кір'ят-Ата у країні.
Під час Війни за незалежність (1948-49 рр.) селище намагалися захопити арабські війська, що прийшли із сусіднього міста Шфар'ам. Проте їх атаки було відбито, і арабські мешканці Кфар-Ата втекли до Шфар'аму, у той час як невелика кількість єврейських мешканців останнього переїхала до Кфар-Ата.
Кількість населення селища згодом збільшилась внаслідок напливу репатріантів з північної Африки (передусім з Марокко) та Румунії; для їх розселення були збудовані нові мікрорайони. У 1965 році було прийнято рішення про об'єднання із сусіднім селищем Кір'ят-Беньямін; нове об'єднане селище отримало назву Кір'ят-Ата. У 1969 році кількість населення селища перевищила 20 000 осіб, згідно з чим Кір'ят-Ата отримало статус міста.
З початку 1970-х рр. до міста почали прибувати численні репатріанти із СРСР, значну частину яких складали грузинські та гірські євреї. З початком масовою еміграції євреїв з СРСР (1989 рік) у 1990-91 рр. у місті оселилося близько 1500 родин нових репатріантів. Було відкрито численні ульпани (курси вивчення івриту), почалось масштабне житлобудівництво, зокрема, було збудовано житловий масив Ґіват-Рам. Водночас відбувалося і відновлення фонду суспільного житла «Амігур».
Місто розташоване у східній частині долини Звулон, на пагорбах на висоті 100 м над рівнем моря. Відстань від міста до моря становить 4 км.
Також у місті наявні чорноземні ґрунти, що сприяло розвитку сільського господарства у регіоні.
Місто Кір'ят-Ата має середземноморський клімат зі спекотним сухим літом та холодною зимою з великою кількістю дощів. Найспекотніший місяць — липень, найхолодніший — лютий. Снігопади трапляються рідко, у ХХ столітті їх було зафіксовано тричі: у 1950, 1992 та 1999 роках. Річна кількість опадів становить приблизно 524 мм.
За даними Центрального статистичного бюро Ізраїлю (ICBS) чисельність населення міста Кір'ят-Ата наприкінці 2016 року складала 56 635 осіб, більшу частину з яких (приблизно 99%) складають євреї.
Поблизу міста знаходиться хімічний комбінат «Хайфа Хімікалім» (івр. חיפה כימיקליים). У промисловій зоні міста розміщено багато дрібних підприємств металообробної та будівельної галузей.
Основними видами громадського транспорту у місті є автобуси та маршрутні таксі. На відміну від інших міст Крайот, таких як Кір'ят-Бялік або Кір'ят-Моцкін, Кір'ят-Ата знаходиться в стороні від основної автомагістралі Хайфа — Акко. За останні роки було розширено шосе, які ведуть до міста.
Станом на 2000 рік у місті налічувалося 20 шкіл, у яких навчалося 8 762 учні, серед яких 14 початкових та 11 середніх шкіл із 4 899 та 3 863 учнями відповідно. У 2001 році атестат зрілості отримали 52% учнів.
Головний футбольний клуб міста, «Маккабі Іроні Кір'ят-Ата»[en], грає у Лізі Леуміт — другому дивізіоні прфесійного футболу Ізраїлю. Місцевий баскетбольний клуб, «Еліцур Кір'ят-Ата»[en], грає в Ізраїльській баскетбольній лізі «Ліґат-га-Аль».
- Райнікендорф,
Німеччина (з 1976 року) - Шабац,
Сербія
- Еріх Моллер, підприємець, засновник текстильної фабрики «АТА»
- Хаїм Явін[en], ізраїльський телеведучий та режисер-документаліст
- Таль Фридман[en], ізраїльський комік, актор та музикант
- Янів Катан, ізраїльський футболіст
- Алон Абутбуль[en], ізраїльський актор
- Хові Стар, ізраїльський співак, представник країни на Євробаченні 2016
- Юваль Ной Гарарі, ізраїльський письменник та історик
- Іштар[en], ізраїльська співачка
- ↑ http://www.cbs.gov.il/ishuvim/reshimalefishem.pdf [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] Процитовано 3 березня 2018
- ↑ Dauphin, 1998, p. 669
- ↑ Ahmad al-Qalqashandi version of the hudna, referred in Barag, 1979, p. 207, no. 59(англ.)
- ↑ Hütteroth and Abdulfattah, 1977, p. 193
- ↑ Karmon, 1960, p. 162 [Архівовано 22 грудня 2019 у Wayback Machine.]
- ↑ а б Conder and Kitchener, 1881, SWP I, p. 285
- ↑ Guérin, 1880, p. 409(фр.)
- ↑ Schumacher, 1888, p. 178
- ↑ Barron, 1923, Table XI, Sub-district of Haifa, p. 33 [Архівовано 3 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Barron, 1923, Table XVI, p. 49 [Архівовано 18 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ List of villages sold by Sursocks and their partners to the Zionists since British occupation of Palestine [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.], evidence to the Shaw Commission, 1930
- ↑ Mills, 1932, p. 94
- ↑ Department of Statistics, 1945, p. 14
- ↑ Government of Palestine, Department of Statistics. Village Statistics, April, 1945. Quoted in Hadawi, 1970, p. 48 [Архівовано 11 серпня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Government of Palestine, Department of Statistics. Village Statistics, April, 1945. Quoted in Hadawi, 1970, p. 90 [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- ↑ Government of Palestine, Department of Statistics. Village Statistics, April, 1945. Quoted in Hadawi, 1970, p. 140 [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Barag, Dan (1979). A new source concerning the ultimate borders of the Latin Kingdom of Jerusalem. Israel Exploration Journal. 29: 197—217. Архів оригіналу за 13 вересня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.(англ.)
- Barron, J. B., ред. (1923). Palestine: Report and General Abstracts of the Census of 1922. Government of Palestine.
- Conder, Claude Reignier; Kitchener, H. H. (1881). The Survey of Western Palestine: Memoirs of the Topography, Orography, Hydrography, and Archaeology. Т. 1. London: Committee of the Palestine Exploration Fund.
{{cite book}}: Cite має пустий невідомий параметр:|1=(довідка) - Dauphin, Claudine (1998). La Palestine byzantine, Peuplement et Populations. BAR International Series 726 (French) . Т. III : Catalogue. Oxford: Archeopress. ISBN 0-860549-05-4. Архів оригіналу за 8 червня 2021. Процитовано 22 квітня 2018.
- Department of Statistics (1945). Village Statistics, April, 1945. Government of Palestine. Архів оригіналу за 13 липня 2021. Процитовано 22 квітня 2018.
- Guérin, Victor (1880). Description Géographique Historique et Archéologique de la Palestine (French) . Т. 3: Galilee, pt. 1. Paris: L'Imprimerie Nationale.
- Hadawi, Sami (1970). Village Statistics of 1945: A Classification of Land and Area ownership in Palestine. Palestine Liberation Organization Research Center. Архів оригіналу за 8 грудня 2018. Процитовано 22 квітня 2018.
- Hütteroth, Wolf-Dieter; Abdulfattah, Kamal (1977). Historical Geography of Palestine, Transjordan and Southern Syria in the Late 16th Century. Erlanger Geographische Arbeiten, Sonderband 5. Erlangen, Germany: Vorstand der Fränkischen Geographischen Gesellschaft. ISBN 3-920405-41-2. Архів оригіналу за 14 жовтня 2019. Процитовано 22 квітня 2018.
- Karmon, Y. (1960). An Analysis of Jacotin's Map of Palestine (PDF). Israel Exploration Journal. 10 (3,4): 155—173, 244—253. Архів оригіналу (PDF) за 22 грудня 2019. Процитовано 22 квітня 2018.
{{cite journal}}: Недійсний|url-status=yes(довідка) - Mills, E., ред. (1932). Census of Palestine 1931. Population of Villages, Towns and Administrative Areas. Jerusalem: Government of Palestine.
- Palmer, E. H. (1881). The Survey of Western Palestine: Arabic and English Name Lists Collected During the Survey by Lieutenants Conder and Kitchener, R. E. Transliterated and Explained by E.H. Palmer. Committee of the Palestine Exploration Fund.
- Rhode, Harold (1979). Administration and Population of the Sancak of Safed in the Sixteenth Century. Columbia University. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 22 квітня 2018.
- Schumacher, G. (1888). Population list of the Liwa of Akka. Quarterly statement - Palestine Exploration Fund. 20: 169—191.
- CBS population estimates for 2005/2006 [Архівовано 9 жовтня 2018 у Wayback Machine.](англ.)
- Офіційна сторінка муніципалітету [Архівовано 23 квітня 2018 у Wayback Machine.](івр.)(англ.)
- Міський музей Бейт-Фішер [Архівовано 1 жовтня 2011 у Wayback Machine.](івр.)
- Survey of Western Palestine, Map 5: IAA [Архівовано 28 вересня 2018 у Wayback Machine.], Wikimedia commons [Архівовано 7 вересня 2018 у Wayback Machine.] (англ.)
