Кіракос Ґандзакеці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кіракос Ґандзакеці
вірм. Կիրակոս Գանձակեցի
Народився 1200
Гандзакd, Іран
Помер 1271
Гандзакd, Іран
Діяльність історик
Вчителі Мхітар Гош
Знання мов вірменська

Кіракос Гандзакеці (вірм. Կիրակոս Գանձակեցի близько 12031271) — вірменський історик[1][2][3][4][5][6][7][8][9][10][11]. Його праці охоплюють тисячолітню історію Вірменії.

Ім'я[ред. | ред. код]

Монастир Гошаванк, де Кіракос Гандзакеці почав виклад своєї історії

Історик Кіракос був прозваний «Гандзакеці» досить пізно. Вперше цей варіант його імені зустрічається в рукописі 1617 року. Всі інші стародавні історики його називали Кіракос або Кіракос Вардапет. Сам він називає себе Кіракос Аревелці. З нових істориків перший, хто назвав Кіракоса «Гандзакеці», був Мікаел Чамчян в 1784 році у своїй книзі «Історія Вірменії». Надалі, починаючи з видання 1858 року, він був названий Кіракос Гандзакеці. Його називали також Гетікці[12], за назвою монастиря Нор Гетік.

Біографія[ред. | ред. код]

Кіракос Гандзакеці народився на початку XIII століття, близько 1203 року[12], в районі Гянджі[8], згідно з повідомленням його ж «Історії Вірменії» «в країні Гянджак»[13]. Навчався в школі монастиря Нор Гетікі в області Кайен у Ванакана Вардапета. Після 1215 року продовжив навчання в монастирі Хоранашат, в 1225 році перебрався в Лорут. Навесні 1236 року Кіракос Гандзакеці потрапив в полон до монголів, звідки втік восени того ж року і повернувся до Вірменії[14]. 1251 року в Нор Гетіці приєднав свій голос до відповіді представників східковірмернської церкви папі Інокентію IV відносно символа віри. Після смерті Ванакана ймовірно очолив Нор Гетікський монастир і займався викладацькою роботою. Як добре обізнаний інтелектуал 1255 року особисто зустрівся з королем Кілікійської Вірменії Хетумом I і поінформував його про політичну ситуацію на Південному Кавказі. Помер Кіракос в Кілікії, як повідомляє Григор Акнерці, в 1271 році «У 720 р. за вірменсько системою числення преставився в Христі славні вардапети наші, Кіракос і Вардан»[15].

«Історія Вірменії»[ред. | ред. код]

Kirakos Gandzaketsi.jpg
Kirakos (1865).jpg
1. Сторінка рукопису «Історії Вірменії» 2. Титульний лист видання 1865 року під заголовком «Коротка історія періода, минулого з часу святого Григора до останніх днів».

У вірменській історіографії період монгольської навали і панування представлений більш ніж 10 цінними історіографічними працями[16]. Крім дрібних хронік і колофон рукописів, збереглися значні праці Вардана Великого, Григора Акнерці, Смбата Гундстабля, Мхітара Айріванеці, Степаноса Орбеляна, ставлення яких до монголів різнилося. Кіракос, один з найбільш найважливіших[8] вірменських істориків XIII століття, є яскравим представником тих істориків, які ставилися до татаро-монголів дуже негативно. Він також повідомляє цінні дані історії цього періоду[14]. Започаткований у 1241 році та завершений в 1265—1266 роках його праця охоплює тисячолітню політичну, соціальну, економічну, релігійну та культурну історію Вірменії, починаючи від християнізації на початку IV століття до часу життя автора[8]. Книга складається з 65 глав і вступної передмови:

«

Кожен з колишніх працівників знаходив місце, з якого починав [розповідь]: або [правління] прославленого царя, або початок знаменитих родів. Ми ж позбавлені усього цього тому, що царство у нас - як Аршакідське, так і Багратідське - давно минулося, князів вірменського походження, за винятком тих, хто ховається і тих, хто сховався десь в чужих країнах, ніде не видно [17]

«
Оригінальний текст (вірм.)
Բայց իւրաքանչիւր ոք յառաջին աշխատասիրացն եգիտ տեղի ինչ բուռն հարկանելոյ, կամ թագաւոր երեւելի եւ կամ նահապետութիւնք ազգաց յայտնի։ Իսկ մեր յայսմ յամենայնէ թափուր եղեալ. զի թագաւորութիւնն վաղ ուրեմն բարձեալ՝ Արշակունին եւ Բագրատունին, եւ իշխանք ոչ ուրեք երեւեալ Հայկազնի, բայց թէ ուրեք ուրեք ղօղեալք եւ թաքուցեալք յօտար աշխարհի

Повна назва праці - «Коротка історія періоду, що минув з часу святого Григора до останніх днів, викладена вардапетом Кіракосом в прославленій обителі Гетіці» (вірм. Համառօտ պատմութիւն ժամանակաց ի սրբոյն Գրիգորէ մինչև ցյետին աւուրս թևացեալ, արարեալ Կիւրակոսի վարդապետի ի մեծահռչակ ուխտն Գետկայ Як видно зі стилю вона написана не самим Кіракосом, а подальшими переписувачами[12]. Створюючи «Історію Вірменії», Кіракос Гандзакеці використовував документи релігійного і богословського змісту, зразки життєвої літератури, св. Писання та різні церковно-канонічні грамоти; він користувався також даними істориків християнської церкви взагалі (як, наприклад, Євсевія Кесарійського, Сократа Схоластика), а також авторитетних діячів вірменської церкви. З історичних праць, що стали джерелом для Кіракос Гандзакеці, дослідники згадують в першу чергу твори Мовсеса Каганкатваці і Самуель Анеці, а через останнього і Іованнеса Саркавага. До них слід зарахувати і твір вардапета Ванакана, що не дійшов до нас. Крім цих робіт Кіракос добре знав[17] твори майже всіх вірменських істориків - як древніх, так і середньовічних.

Праця Кіракоса Гандзакеці ділиться на дві частини. У першій подано компілятивний огляд історії вірменського народу з перших днів прийняття християнства і до появи татар. Друга частина — самостійний виклад достовірної історії монгольської навали на Вірменію, написаний очевидцем і учасником подій, що чергується з різними документами богословського і церковно-канонічного характеру.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. René Grousset. The Empire of the Steppes: A History of Central Asia. — Rutgers University Press, 1970. — P. 282.
  2. Steven Runciman. A History of the Crusades. — Cambridge University Press, 1987. — P. 335.
  3. Touraj Daryaee. The Oxford Handbook of Iranian History. — Oxford University Press, 2012. — P. 243.
  4. George Lane. Daily Life in the Mongol Empire. — Greenwood Publishing Group, 2003. — P. 33.
  5. Kevin Alan Brook. The Jews of Khazaria. — Rowman & Littlefield Publishers, 2006. — P. 134.
  6. Theo Maarten van Lint. From Reciting to Writing and Interpretation: Tendencies, Themes, and Demarcations of Armenian Historical Writing // The Oxford History of Historical Writing: 400-1400 / Edited by Sarah Foot and Chase F. Robinson. — Oxford University Press, 2012. — P. 195.
  7. C. J. F. Dowsett. The Albanian Chronicle of Mxit'ar Goš // BSOAS. — 1958. — № 3. — С. 472.
    Оригінальний текст (англ.)
    For the history of events down to the twelfth and thirteenth centuries we are indebted to Armenian historians such as Vardan Arewelci and Kirakos Ganjakeci, and Arab historians such as Ibn al-Athir and al-Isfahani, while the History of the Aluank of Esay Hasan-Jalaleanc, Catholicos of Albania from 1701 to 1727, brings us down to modern times
  8. а б в г S. Peter Cowe. Kirakos Ganjakec'i or Arewelc'i // Christian-Muslim Relations. A Bibliographical History. (1200-1350) / Edited by David Thomas and Alex Mallett. — BRILL, 2012. — P. 438.
  9. Новосельцев А. П., Пашуто В. Т., Черепнин Л. В. Пути развития феодализма. — Наука, 1972. — С. 43.
    Оригінальний текст (рос.)
    И судебник Мхитара Гоша, и «История Армении» Киракоса Гандзакеци (XIII в.) написаны армянами и для армян, где бы они не жили, — в Гандзаке ли (Гандже) или в далекой Киликии. Мхитар Гош, составляя судебник, пользуется общеармянскими церковными канонами и другими чисто армянскими источниками
  10. Всемирная история. Энциклопедия. Глава XXXVII. 3. — М., 1957.
    Оригінальний текст (рос.)
    В Армении из памятников светского зодчества необходимо отметить караван-сараи, дворец Саргиса в Ани и дворец Сахмадина в Мрене (XIII в.). В церковной архитектуре этого периода новшеством являлись колокольни и обширные залы-притворы церквей, так называемые жаматуны, служившие и для собраний светского характера. В Армении в XIII—XIV вв. в монастырях Гладзоре, Ахпате, Санаине, Татеве и др. продолжали действовать старинные высшие школы, где преподавались светские науки. Из армянских историков этого времени наибольшее значение имели Киракос Гандзакский и Вардан Великий (XIII в.), оставившие ценные сведения о социальном строе и быте монголов, их завоеваниях и приёмах управления. Степаннос Орбелян, автор истории княжества Сюник, собрал большое количество социально-экономического материала (начало XIV в.); Товма (Фома) Мецопский (XV в.) написал историю Армении в период владычества Тимура и его преемников. В монастырях сохранялись библиотеки и мастерские по переписке книг, а также мастерские живописцев. Особенно высоким искусством отличалась Ванская школа миниатюристов (XIV в.). К числу величайших армянских поэтов принадлежал Фрик (XIII в.), стихи которого проникнуты гневным обличением монгольских ханов, иноземных и местных феодалов, угнетавших народ, а также лирический поэт Константин Ерзнкайский (около 1250—1340), гуманист и передовой мыслитель, автор замечательной поэмы «Весна».
  11. Кіракос Ґандзакеці — стаття з Ираника. Peter Jackson
    Оригінальний текст (англ.)
    At the outbreak of war with Berke of the Golden Horde around 659-60/1261-62, he was sent eastwards, according to the Armenian chronicler Kirakos (tr. E. Dulaurier, “Les Mongols d’après les historiens arméniens,” JA, 5e série, 11, 1858, p. 505), in order to collaborate with the Čaḡatay prince Alḡu, and is subsequently found at the time of Hülegü’s death in Rabīʿ II, 663/February, 1265 as governor of Khorasan and Māzandarān.
  12. а б в В. Д. Аракелян. Кіракос Гандзакеці // Історико-філологічний журнал. — Ер., 1972. — № 1. — С. 48.
  13. Киракос Гандзакеци. История Армении. — М. : Наука, 1976. — С. 20.
    Оригінальний текст (рос.)
    Киракос Гандзакеци родился в самом начале XIII в. «в стране Гандзак». Источники именуют его не только Гандзакеци, но и Гетикци, а также и Аревелци (т. е. уроженцем Востока)
  14. а б Michael E. Stone. Adam and Eve in the Armenian Traditions, Fifth through Seventeenth Centuries. — Society of Biblical Lit, 2013. — P. 689. — (Early Judaism and its literature, 38):
  15. История монголов инока Магакии, XIII века / пер. К. П. Патканова. — М., 1870.
  16. Christopher P. Atwood. The Mongols and the Armenians (1220–1335). By Bayarsaikhan // The Journal of Asian Studies. — Cambridge University Press, 2012. — Т. 71, вип. 2 (25 липня). — С. 541-542.
  17. а б Кіракос Гандзакеці. Історія Вірменії. — М. : Наука, 1976. — С. 46.

Посилання[ред. | ред. код]

  • Кіракос Гандзакеці. Історія Вірменії. — М. : Наука, 1976.