Кірха Святої Катерини (Поділ)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кірха Святої Катерини
50°27′36″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д. / 50.460222° пн. ш. 30.523306° сх. д. / 50.460222; 30.523306Координати: 50°27′36″ пн. ш. 30°31′23″ сх. д. / 50.460222° пн. ш. 30.523306° сх. д. / 50.460222; 30.523306
Розташування Україна УкраїнаКиїв
Засновник німецька громада міста
Початок будівництва 1794
Кінець будівництва 1795
Зруйновано 9 липня 1811
Відбудовано не відновлювалася
Належність Німецька євангелічно-лютеранська церква
Адреса ріг сучасних вулиць Петра Сагайдачного та Ігорівської
Кірха Святої Катерини (Поділ). Карта розташування: Київ
Кірха Святої Катерини (Поділ)
Кірха Святої Катерини (Поділ) (Київ)

Лютеранська кірха (церква) Святої Катерини — німецька євангелічна церква, що існувала в 1795—1811 роках на Подолі в Києві.

Історія храму[ред. | ред. код]

Вихідці з Німеччини мешкали у Києві давно, але лише у XVIII столітті тут почала формуватися німецька громада. Київські німці мешкали переважно на Подолі, зокрема, у 1728 році тут відкрив першу в місті аптеку німецький провізор Йоганн Гейтор (Ейстер)[1]. У 1751 році аптека перейшла до зятя Гейтора, Георга-Франца Бунге, який став одним із засновників німецької лютеранської громади[2]. У 1760-х роках імператриця Катерина II, німкеня і колишня лютеранка, почала заохочувати заселення німцями-колоністами українських та південноросійських земель, тому кількість німців у Києві почала потроху збільшуватися[1], у 1765 році на Подолі мешкало вже 20 німців[3]. Близько 1765 року на Георг Бунге запросив для виховання своїх дітей доктора філософії, саксонця Христофора Лебрехта Граля, який у 1767 році став пастором лютеранської громади, завів метричну книгу та 5 серпня того ж року провів перше лютеранське богослужіння у будинку Бунге[1][3]. Першою дитиною, яку охрестив пастор Граль, став Карл Христофор Лівен[ru], майбутній міністр народної просвіти Російської імперії[1][3]. Станом на 1770 рік німецька громада нараховувала вже понад 100 осіб і продовжувала зростати, лютеранські богослужіння проводилися у будинку Георга Бунге, який був церковним старостою, попечителем церкви був генерал фон Лівен, батько Карла Христофора Лівена[3].

До 1794 року німецька лютеранська громада потроху назбирала кошти (285 рублів) на будівництво окремої церковної будівлі, що разом із низкою пожертв від лютеран інших регіонів дозволило у 1794—1975 році побудувати на Подолі кірху[1], яка була освячена на честь святої Катерини, таким чином київські лютерани віддали шану імператриці Катерині II, яка дозволила будівництво в Києві лютеранської церкви[4][2].

Лютеранська кірха представляла собою невелику дерев'яну, прямокутну у плані будівлю із прибудовами до торців[4]. Місце її розташування точно не визначене. Микола Закревський вказував, що кірха стояла неподалік Воскресенської церкви (ріг сучасних провулку Хорива і Спаської вулиці)[2]. Сучасний києвознавець Михайло Кальницький стверджує, що кірха стояла на місці сучасного будинку № 8 по вулиці Петра Сагайдачного, на розі з вулицею Ігорівською[4]. Історик Олена Попельницька вказує місцезнаходженням кірхи Рождественську вулицю, тогочасну головну вулицю Подолу[5][К 1].

Пастором кірхи до своєї смерті весною 1799 року був Христофор Граль[4], восени того ж року цю посаду обійняв уродженець Ганновера Вільгельм Фердинанд Бауершмідт[2]. За його каденції до Києва приїхало кілька лютеранських родин, які однак оселилися не на Подолі, а на Печерську, тим самим створивши новий лютеранських осередок у місті. Церковним старостою після смерті Георга Бунге у 1792 році став один із його синів, попечителем кірхи після смерті Лівена став київський військовий губернатор Андрій Фенш (за походженням — англієць на ім'я Ендрю Феншоу), а після його від'їзду — комендант Київської фортеці генерал-майор Массе (або Мале[1]), католик, одружений на лютеранці[7]. Навесні 1811 року пастор Бауершмідт помер, новим пастором призначили Юста Фрідріха Ейсмана, але той приїхав до Києва лише через рік, у березні 1812 року. Цікаво, що після смерті пастора Граля тимчасовим пастором став його зять, Іоанн Христофор Рейснер, і він же після смерті другого пастора, Бауершмідта, знову тимчасово проводив богослужіння до призначення нового пастора[7].

Кірха практично не мала церковного начиння, не було навіть органу[2]. У 1808 році помер вчитель Іоанн Борецький, який заповів лютеранській громаді свій будинок і майно, на кошти від продажу яких громада мала придбати церковний орган. Втім, під час подільської пожежі 9—11 липня 1811 року дерев'яна кірха згоріла вщент разом із більшою частиною київського Подолу[4]. Подільські лютерани переселилися на Печерськ, у малозаселену тоді місцевість Липки, де 25 червня 1812 року заклали нову дерев'яну церкву святої Катерини, згодом перебудовану на муровану[1].

Див. також[ред. | ред. код]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. На тій самій вулиці розташовувалася і садиба Георга Бунге[6], тому, ймовірно, у джерелах сплутані приватна садиба, яку у 1770-х—1780-х роках винаймали для богослужінь, та окремо зведена у 1795 році будівля кірхи

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж Виктор Рожановский (6 вересня 1996). Лютеране в Киеве. zn.ua. Зеркало недели. Процитовано 17 травня 2022 року.  (рос.)
  2. а б в г д Закревский, 1868, с. 303.
  3. а б в г Закревский, 1868, с. 302.
  4. а б в г д Кальницький, 2012, с. 148.
  5. Попельницька, 2003, с. 104.
  6. Попельницька, 2003, с. 97.
  7. а б Закревский, 1868, с. 304.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Кальницький М. Б. Зруйновані святині Києва: втрати та відродження. — К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2012. — 224 с. — 600 прим. — ISBN 978-966-489-183-4.
  • Попельницька О. О. Історична топографія Київського Подолу XVII — початку XVIII століття / Відповід. ред. д. і. н., проф. М.Ф. Дмитрієнко. — Видавничий дім «Стилос», 2003. — 304 с. — 500 прим. — ISBN 966-8518-03-9.
  • Закревский Н. Описаніе Кіева. — М. : Типографія В. Грачева и комп, 1868. — Т. 1. — 455 с. (рос. дореф.)

Посилання[ред. | ред. код]