Кістка каракатиці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Внутрішня структура кістки каракатиці, отримана з допомогою комп'ютерної томографії
Кістка каракатиці звичайної (зліва направо: вентральний, дорсальний і латеральний вид)
Кістка каракатиці, знайдена на пляжі в Тунісі
Звичайна каракатиця (Sepia officinalis)
Скам'яніла кістка каракатиці виду Sepia rugulosa з пліоцену

Кі́стка карака́тиці — тверда, крихка внутрішня раковина представників родини каракатиць з класу головоногих молюсків.

Кістка каракатиці складається в основному з арагоніту. Це камерна, газонаповнена структура, яка використовується для регулювання плавучості; її сифункул сильно модифікований і міститься на черевній стороні раковини. Мікроскопічна структура кісток каракатиць складається з тонких шарів, з'єднаних численними вертикальними перемичками. На дотик і вигляд нагадує пінопласт. Легше води.

У залежності від виду, кістки каракатиць лопаються на глибині від 200 до 600 м. Внаслідок цього обмеження більшість видів каракатиці живуть на морському дні на мілководді, як правило на континентальному шельфі.[1]

Найбільші кістки каракатиць належать гігантським австралійським каракатицям, які живуть між поверхнею і глибиною 100 метрів.

Використання людиною[ред. | ред. код]

У минулому подрібнені кістки каракатиць використовували як полірувальний порошок у виробництві виробів із золота.[2] Порошок кістки каракатиці також додавали до зубної пасти[3], використовували в медицині як антацид[2] і як абсорбент. Крім того, кістки каракатиць використовували для художнього різьблення протягом XIX[4][5] і XX[6][7][8][9][10] ст.

Нині кістки каракатиць використовуються як багата кальцієм кормова добавка для дрібних домашніх тварин, таких як птахи, гризуни, плазуни і равлики.[11]

Ювелірна промисловість[ред. | ред. код]

Оскільки кістка каракатиці здатна витримувати високі температури й легко ріжеться, вона слугує ливарною формою для створення ювелірних виробів і статуеток.

Щоб зробити ливарну форму з кістки каракатиці, ювеліри розрізають її навпіл і шліфують дві сторони, поки вони не підходять впритул одна до одної. Потім вирізують потрібну форму, проробляють литник та заливають розплавлений метал.[12] М'якість внутрішньої пористої частини раковини така, що дозволяє отримувати точні ливарні форми здавлюванням моделі з латуні або іншого сплаву між двох половинок, коли на них утворюється точний відбиток форми з литниками.[13]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Norman M. D. 2000. Cephalopods: A World Guide. ConchBooks.
  2. а б Uses for cuttlebone. The time when it was used as a medicine (1912) - on Newspapers.com. Newspapers.com. Процитовано 2016-01-21. 
  3. Do You Know THIS?. The World's News. 1950-07-08. с. 26. Процитовано 2016-01-21. 
  4. WESLEYAN ANNIVERSARY.. Portland Guardian and Normanby General Advertiser. 1872-10-17. с. 2. Процитовано 2016-01-21. 
  5. CARNIVAL AT NORWOOD.. Evening Journal. 1898-10-24. с. 3. Процитовано 2016-01-21. 
  6. Eleanor Barbour's Pages FOR COUNTRY WOMEN. Chronicle. 1942-07-16. с. 26. Процитовано 2016-01-21. 
  7. Note Book Cuttlefish. The Register News-Pictorial. 1930-05-17. с. 3 S. Процитовано 2016-01-21. 
  8. INTERESTING HOBBIES Models from Cuttle-fish. The Age. 1950-06-30. с. 5 S. Процитовано 2016-01-21. 
  9. BACK TO SEMAPHORE CELEBRATIONS.. Port Adelaide News. 1929-12-13. с. 3. Процитовано 2016-01-21. 
  10. OUT Among The PEOPLE. The Advertiser. 1943-05-12. с. 6. Процитовано 2016-01-21. 
  11. Norman M. D. & A. Reid 2000. A Guide to Squid, Cuttlefish and Octopuses of Australasia. CSIRO Publishing.
  12. Ерхард Бреполь Теорія і практика ювелірної справи ISBN 5-901367-01-4