Лабайчук Василь Іванович
| Василь Іванович Лабайчук | |
|---|---|
 Василь Лабайчук - заступник голови партії «Правий сектор» | |
| Прізвисько | «Кривоніс» |
| Народився |
7 січня 1990 (34 роки) Красносільці, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Україна |
| Національність | українець |
| Знання мов | українська |
| Посада | заступник голови політичної партії «Правий сектор» |
| Партія |
Тризуб Правий сектор |
Лабайчук Василь Іванович (нар. 7 січня 1990, с. Красносільці) — український громадський та політичний діяч, член Проводу та Голова Центрального Штабу Національно-Визвольного Руху «Правий сектор». Зазнав політичних репресій у справі по знищенню пам'ятника Сталіну[1]. Кандидат у народні депутати України у 2014 році[2]. Відомий в націоналістичному середовищі під псевдонімом «Кривоніс».
Біографічні відомості[ред. | ред. код]
З 2008 року командир Тернопільського ОЗ ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери.
У 2010 році був одним із репресованих режимом Януковича по справі пошкодження бюсту Сталіна.
З листопада 2013 року учасник подій у Києві на Майдані, один з перших комендантів «Правого сектору». Учасник оборони Майдану. Отримав вогнепальне поранення стегна та плеча.
З липня 2014 року (по лютий 2015 року), після створення Добровольчого Українського Корпусу «Правого сектору», призначений начальником штабу 6-го батальйону ДУК «ПС».
З 2014 року командир Західноукраїнської округи ВО “Тризуб” ім. Степана Бандери, організаційне звання – сотник.
У 2015 році був обраний членом Проводу НВР "Правий сектор". Після відходу Дмитра Яроша від революційної діяльності, Василь Лабайчук стає Головою Центрального Штабу НВР "Правий сектор" та залишається на шляху революційної боротьби[3].
16 грудня 2017 року наказом Голови партії призначений на посаду Заступника Голови партії - Андрія Тарасенка на з'їзді НВР "Правий сектор", приуроченому 4-річчю Руху. [1] [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.]
Репресії у часи правління Януковича[ред. | ред. код]
Затриманий 9 січня 2011 року в своєму селі Красносільці. Доставлений в Збаразький РВВС, через декілька годин – в Тернопільське обласне управління МВС, де пробув майже добу. Утримувався без будь-яких причин та пояснень.
З Тернополя був відправлений до Івано-Франківська. Після допитів 11 січня був етапований разом з побратимами, під посиленою охороною, до Львова і звідтіля спеціальним авіарейсом до Запоріжжя.
У Запоріжжі більше двох тижнів знаходився в нелюдських умовах, без засобів до існування в ІТТ Заводського РВВС Запоріжжя (конфіскували усі речі і видали замість них чужу легку одежу, майже не годували), де довший час без адвоката продовжувалися допити працівниками МВС та СБУ. Піддавався психологічному та фізичному тиску.
Слідчі намагались довести причетність Василя Лабайчука до скоєння терористичного акту – підриву пам’ятника Сталіну 1 січня 2011 року.
Рідні та друзі тривалий час не могли встановити місце його перебування.
Тільки в кінці січня був переведений до СІЗО Запоріжжя.
Звільнений 13 квітня 2011 року на поруки народних депутатів Андрія Парубія, Володимира В’язівського, Лілії Григорович та Зіновія Шкутяка. В ув’язненні перебував 3 місяці та 4 дні[4].
Націоналістична діяльність[ред. | ред. код]
З початку своєї громадської діяльності Василь Лабайчук організував велику кількість результативних акцій, зокрема важливо відзначити, що Лабайчук один з найактивніших борців за створення єдиної української Церкви. Діяльність Лабайчука Василя має відверто націоналістичний характер, серед них численні акції протестів[5], народні люстрації, вишколи для членства, просвітницькі акції та переведення церков з російської юрисдикцію під українську[6][7]. Завдяки наполегливій праці друг "Кривоніс" здобув якісну підтримку від мешканців Галичини та України у цілому.
У період виборчої компанії у 2014 році до Верховної Ради ЦВК відмовилася реєструвати у кандидати Лабайчука, проте останній через суд домігся свого законного права[8][9].
У 2014 році Василь Лабайчук ініціював старт безстрокової акції «Геть загарбників у рясах». У рамках цієї акції було проведено сотні пропагандистських заходів з метою роз’яснення українцям справжньої сутності Московського Патріархату в Україні. Близько десятка громад із Московського Патріархату вдалося перевести в Київський Патріархат та пізніше в ПЦУ[2] [Архівовано 4 березня 2022 у Wayback Machine.]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ ЗА ВІДРІЗАНУ ГОЛОВУ СТАЛІНА ДАЛИ КІЛЬКА РОКІВ І ШТРАФ. Історична правда. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ Вибори-2014. Голосуй за свого кандидата!. nbnews.com.ua. Процитовано 4 травня 2017.[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Шаблій, Катя. Василь Лабайчук про «Правий сектор»: вчора, сьогодні, завтра — "Діло" - Інтернет-видання (uk-ua) . Архів оригіналу за 22 грудня 2016. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ Василь ЛАБАЙЧУК | Бандерівець. banderivets.org.ua. Архів оригіналу за 11 січня 2016. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ TV-4 (12 липня 2015), Василь Лабайчук. "Правий Сектор" пікетує обласну міліцію, процитовано 5 травня 2017
- ↑ Силове захоплення храму в Катеринівці: бійці "Правого сектору" в балаклавах, 18 постраждалих і велика ворожнеча. ukr.segodnya.ua (укр.). Архів оригіналу за 30 травня 2017. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ shnick. У Росії паніка: «Правий сектор» захоплює церкви. ВСВІТІ — все, що тебе вражає! (укр.). Архів оригіналу за 12 травня 2017. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ ЦВК зареєструвала Лабайчука кандидатом в депутати Ради | Народне Слово. Архів оригіналу за 12 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2017.
- ↑ Василь Лабайчук таки позмагається за депутатський мандат | Народне Слово. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 5 травня 2017.