Лагерстремія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Лагерстремія індійська
Lagerstroemia indica in Damyang 1.JPG
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Eudicots (Еудикоти)
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Миртоцвіті (Myrtales)
Родина: Плакунові (Lythraceae)
Підродина: Плакунові (Lythroideae)
Рід: Лагерстремія (Lagerstroemia)
Види
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Lagerstroemia
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Lagerstroemia
EOL logo.svg EOL: 71118
IPNI: 25461-1
ITIS logo.svg ITIS: 27109
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 122809

Лагерстремія[1], відома як індійський бузок, креповий мирт (також можна зустріти креп мирт, часто згадується в англійській технічній літературі як crapemyrtle [2] ) - це рід що налічує близько 50 видів листяних і вічнозелених дерев і чагарників, які походять з Індійського субконтиненту, Південно-східної Азії, Північної Австралії та частини Океанії, а культивуються в теплому кліматі по всьому світу. Це представник родини Плакунові, типової підродини Плакунові. Рід названий на честь шведського купця Магнуса фон Лагерстрема, директора шведської Ост-Індійської компанії, яка постачала Карлу Ліннею зібрані ним рослини.

Опис[ред. | ред. код]

Лагерстремія у Лутервіллі, штат Меріленд
Креповий мирт "Червона ракета"

Лагерстремії відомі своїми декоративними довгоквітучими суцвіттями. Більшість видів Lagerstroemia мають міцні, розгалужені стебла та гілки строкатого забарвлення, яке виникає тому що кора змінює кольори протягом року. Листя супротивні, прості, цільнокраї, розмір коливається в межах 5-20 см. Усі види роду є кущами чи деревами та можуть сягати у висоту від 30 см до понад 30 м. Представники роду, які зростають у помірному кліматі, скидають на зиму свої листки.

Рослини квітнуть влітку і восени. Суцвіття - волоті, які мають зморщену текстуру, подібну до крапель (звідси й назва - креповий мирт). Кольори варіюють від темно-фіолетового до червоного та білого, з майже усіма можливими відтінками між ними. Незважаючи на те, що у роді не існує синьо-квіткових видів та різновидів, пелюстки мають в забарвленні тенденцію до синього краю спектру без жовтогарячих або жовтих тонів. Плід — коробочка, спочатку зелена і соковита, після дозрівання стає темно-коричневою або чорною. Розкривається плід шістьма-сімома швами, утворюючи зубці, які схожі на зубці чашечки. У середині коробочка містить численні невеличкі крилаті насінини.

У субтропічному та тропічному кліматі види використовуються у приватному та моасовому озеленененні. Пиломатеріали деяких видів використовувались для виготовлення мостів, меблів та залізничних шпал [3] але у В'єтнамському національному парку Кат Тікен, як вважають, домінуючі насадження Lagerstroemia calyculata у вторинному лісі збереглися (після епізодів вирубки) через низьку якість деревини. [4] Види Lagerstroemia використовуються личинками деяких видів Lepidoptera (Лускокрилі), включаючи Endoclita malabaricus, як харчова рослина.

Листям L. parviflora живляться молі Antheraea paphia, які виробляють тассарський шовк, форму дикого шовку комерційного значення в Індії. [5]

Листя L. microcarpa

Окремі види Лагерстремії використовуються в озелененні та садівництві як живоплоти, групові рослини на газонах та як одиничні рослини (солітери). Лагерстремії найуспішніше вирощуються в теплих південно-кліматичних зонах 7-9 і віддають перевагу яскравому освітленню.

Обрізання верхівок Лагерстремії може бути згубним, оскільки воно не дозволяє деревам утворювати здорову красиву й строкату кору на зрілих стовбурах. Результатами обрізання також є безліч тонких, батогоподібних пагонів, що виростають з вершин кожного зрізу наступного року після обрізання. Ці "батоги" занадто слабкі, щоб втримати квіти, тому гілки часто загинаються аж до землі.

Лагерстремія відносно безпечна для фундаментів й доріжок, оскільки коріння не міцні і не пошкоджують будівельні та ландшафтні конструкції, вони утворюють розгалужену мережу тонких волокнистих коренів, а не товстих стрижневих. Але кореневі системи лагерстремій дуже ефективні у всмоктуванні води та поживних речовин, тому слід ретельно підбирати рослини, для вирощування під наметом лагерстремій.

Насінники лагерстремії залишають плями на бетоні тому їх найкраще висаджувати подалі від басейнів, настилів та тротуарів.

Лагерстремія індійська ( L. indica ) була завезена з Китаю та Кореї близько 1790 року у Чарлстон, Південна Кароліна у США французьким ботаніком Андре Мішо. У дикій природі вид найчастіше зустрічається як розлогий кущ, але за 200 років вирощування було виведено величезну кількість сортів, що різняться за своїми характеристиками. Сьогодні сорти Лагерстремії у ландшафті можуть відігравати будь-яку роль — від охайних вуличних дерев до густих загороджувальних огорож й до швидкозростаючих карликових форм (на рік до 60 cm (2 ft)), які можуть зацвісти вирощеними з насіннями в той же сезон (дозволяючи садівникам у місцях, де рослина не зимостійка, все одно насолоджуватися інтенсивними кольорами вибагливих квітів). У Європі лагерстремії вирощують на півдні Франції, Піренейському півострові та більшій частині Італії; у Сполучених Штатах - це традиційна садова рослина на півдні Сполучених Штатів . [6]

Менш популярним є лагестремія японська, L. fauriei, родом з центральної та південної Японії, але вона набуває все більшого значення як ландшафтна рослина. Цей вид виразно деревоподібний, з барвистою корою і темно-зеленими листям, більш стійкими до грибкових захворювань, ніж представники його більш популярного родича. Японську назву цього дерева - (яп. 猿滑、百日紅 'saru suberi', дослівно перекладається як "Ковзаюча Мавпа", вимовляється ateji) рослина отримала за її гладку, слизьку кору. Квітки такі ж великі, як у L. indica, але білі, у деяких особин лише зрідка буває рожевий відтінок. Японська лагерстремія краще переносить холод, ніж різновиди L. indica, саме ця особливість (поряд із стійкістю до грибів, деревною життєвою формою та барвистою корою), що робить її цінним генетичним матеріалом для гібридизації. До її популярних культурних сортів можна віднести «Kiowa», «Fantasy» та «Townhouse». [7]

Lagerstroemia speciosa, відома як королівський мирт, лагерстремія особлива або ж гігантська, чи Банаба, родом з субтропічної та тропічної Індії. Її можна вирощувати в схожих на Індію кліматах, але в США цей підходить лише для Флориди, південного краю Техаса, Південної Луїзіани, прибережної південної Каліфорнії та Гаваїв . Це велике вічнозелене дерево з різнокольоровими рожево-ліловими квітками та вражаючою білою корою, добре виглядає у громадських парках; єдиний вид.

Види[ред. | ред. код]

L. indica квітки та бутони
Лагерстремія "Hot Pink" в Оклахомі

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Sunset Western Garden Book, 1995:606–607
  2. https://rootmaker.com/sites/default/files/pdf/PlantNamesE.pdf
  3. Woodworkers Source: Pyinma.
  4. Blanc L, Maury-Lechon G, Pascal J-P (2000) Structure, floristic composition and natural regeneration in the forests of Cat Tien National Park, Vietnam: an analysis of the successional trends. Journal of Biogeography, 27: 141–157.
  5. Non-wood forest products In 15 countries of Tropical Asia. fao.org. Архів оригіналу за 18 April 2014. Процитовано 30 January 2012. 
  6. Gaspard Le Dem (2016-07-16). It’s Time To Appreciate D.C.’s Colorful Crape Myrtles. DCist. Архів оригіналу за 2019-08-11. Процитовано 2019-08-11. 
  7. Trees: Lagerstroemia fauriei. www.ces.ncsu.edu. Архів оригіналу за November 23, 2007. Процитовано 2008-01-07.